Справа № 2-а-2126/08/0970
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2009р. м.Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Матуляка Я.П.
суддів: Остап'юка С.В.,
Григорука О.Б.,
при секретарі: Шварговському Д.Д.
за участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали адміністративної справи
за позовом: ОСОБА_1;
до відповідачів: управління праці та соціального захисту населення Богородчанської РДА, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України;
про визнання дій щодо невиплати разової грошової допомоги неправомірними та стягнення недовиплаченої допомоги,-
встановив:
ОСОБА_1звернувся в суд із адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Богородчанської РДА, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про визнання дій щодо невиплати разової грошової допомоги неправомірними, стягнення недовиплаченої щорочної грошової допомоги в сумі 45950грн. Позовні вимоги мотивував тим, що грошові допомоги, передбачені ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " у 2005-2007 роках виплачені йому в неповному розмірі. Вважає такі дії неправомірними, при цьому посилається на Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " та рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, яким визнані неконституційними окремі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".
Позивач по справі в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача - управління праці та соціального захисту населення Богородчанської РДА в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду заперечення проти позову, в якому просить справу розглянути без його участі, позовних вимог не визнає. В обґрунтуванні посилається на те, що на 2000-2007 роки розміри щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги ветеранам війни, встановлювалися виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету на відповідні роки.
Представник відповідача - Міністерства фінансів України в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду заперечення проти позову, згідно якого просить справу розглянути без його участі, позовних вимог не визнає. Вважає, що оскільки виплата грошової допомоги учасникам бойових дій фінансується з Державного бюджету України, її обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. Посилається на ч.2 ст. 4 Бюджетного кодексу України, якою встановлено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням закону про Державний бюджет України та на те, що Міністерство фінансів України безпосередньо не здійснює виплат щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому вимоги позивачів не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не підлягають. Одночасно вказує, що згідно із положеннями статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України позивачами порушено строк звернення до адміністративного суду та просить відмовити в позові також і з цих підстав.
Представники відповідачів - Міністерства праці та соціальної політики України, Державного казначейства України в судове засідання не з'явилися, хоча про час, місце та дату належним чином були повідомлені, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Своїм правом на подання заперечення не скористалися.
Розглянувши позовну заяву, подані заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних мотивів.
Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням ІНФОРМАЦІЯ_1, виданим Богородчанським районним військовим комісаріатом 03.04.2006року та визнається відповідачами по справі.
Згідно ч.5 ст.12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п”яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ст.17 вищевказаного Закону фінансування витрат, пов"язаних з введенням в дію цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. З огляду на викладене правовідносини, які виникають при призначені та виплаті вищевказаних допомог є бюджетними відносинами (ст. 4 Бюджетного кодексу України).
З метою реалізації зазначеної бюджетної програми Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 18 лютого 2004 року №177, якою встановив, що щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики України для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснюється у розмірах, установлених законом про Державний бюджет на відповідний рік.
Згідно ст.34 ЗУ "Про Державний бюджет на 2005 рік" та ст.30 ЗУ "Про Державний бюджет на 2006 рік" у 2005, 2006 роках виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснювалась у розмірі 250грн. для учасників бойових дій. Згідно ст.29 ЗУ "Про Державний бюджет на 2007 рік" зазначена допомога виплачувалась у розмірі 280грн.
Вищевказані суми позивачу були виплачені в строки, передбачені чинним законодавством, тобто до 5 травня відповідного року за який здійснювалась виплата. Дані обставини визнаються, як відповідачами, так і позивачем, в суду не виникає сумніву щодо їх достовірності, а тому згідно ч.3 ст.72 КАСУ доказуванню не підлягають.
В судовому засіданні встановлено, що здійснення вказаних виплат в усіх випадках проводилося у відповідності до законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки фінансові можливості Державного бюджету України у 2005-2007 роках не дозволяли здійснювати виплати щорічної разової грошової допомоги у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому норми відповідних законів про Державний бюджет України згідно ч.3 ст.4 Бюджетного кодексу України були пріоритетними при конкуренції з нормами ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому на переконання суду саме вони підлягали до застосовування у спірних правовідносинах. Крім того, суд враховує, що на момент виплати була чинною ст. 71 ЗУ “Про Державний бюджет на 2007 рік", яка зупиняла дію на 2007 рік ч.5 ст.12-15 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Враховуючи вищевикладене, суд вважає дії відповідачів при виплаті допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» правомірними, та такими, що повністю відповідають вимогам Конституції України та діючого законодавства, а розмір виплат - належним, виходячи з наступного.
Так Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших, є закон про Державний бюджет України. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін дії (частина перша статті 96 Конституції), суб'єктом права законодавчої ініціативи щодо цього Закону є тільки Кабінет Міністрів України (частина друга статті 96 Конституції). Крім цього, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим законом. А саме, виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (частина друга статті 95 Конституція України.) За цим конституційним приписом у разі якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. До того ж при визначенні таких обсягів повинні враховуватися вимоги статті 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина перша) та збалансованості бюджету України (частина третя), тобто усі суспільні потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, мають бути задоволені виходячи з фінансових можливостей держави. Такі самі концептуальні підходи закріплені, зокрема, в положеннях статті 22 Загальної декларації прав людини, згідно з якими кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Згідно ч.2 ст. 8 КАСУ в даному випадку суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) ЄСПЛ зазначає, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки і я якому розмірі виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може призупиняти виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. У справі "Суховій проти України" (Заява N 41688/04) у рішенні від 25.10.2007 Європейський суд з прав людини констатує, що держави користуються широкою свободою дій в оцінці існування проблеми публічного інтересу, який виправдовує вжиття певних заходів, та у виборі спрямування національної соціально-економічної політики. Якщо тільки з'являється загальний інтерес, від органів державної влади вимагається належне з погляду часу, способу та максимальної відповідності реагування.
Враховуючи значну кількість осіб, які є учасниками бойових дій згідно ст. 5 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" загальний розмір виплати разової допомоги беззаперечно є питанням публічного інтересу.
За таких обставин визначення розміру виплат саме відповідними законами про Державний бюджет України та дії відповідачів по виплаті допомог в даних розмірах відповідали не тільки вимогам національного законодавства, а і Європейській конвенції з прав людини та іншим міжнародним стандартам і зобов'язанням України.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином вищезазначені грошові допомоги не могли бути виплачені позивачу у розмірі, що перевищує суму, зазначену в законі про державний бюджет на відповідний рік.
Відповідачем у справі - Міністерством фінансів України у запереченні поданому суду вказано про те, що позивачами пропущено строк звернення до суду з вимогами щодо стягнення щорічної разової грошової допомоги за 2005, 2006 роки. У відповідності до положень ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами. Частиною 1 статті 100 КАС України встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, за умови якщо на цьому наполягає одна із сторін. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивачі могли та повинні були дізнатися про порушене на їх думку право з моменту проведення виплати щорічної разової грошової допомоги. У запереченні поданому Міністерством фінансів України останній наполягає на застосуванні судом наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду, встановлених статтею 100 КАС України. За таких обставин та за відсутності поважності причин пропуску позивачами строку на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів в задоволенні вимог позивачів щодо стягнення щорічної разової грошової допомоги за 2005, 2006 роки слід відмовити.
Посилання позивача на те, що дії відповідачів є неправомірними, оскільки положення ст.29 ЗУ "Про Державний бюджет на 2007 рік" згідно якої виплата зазначеної допомоги здійснювалась у розмірі 280грн., рішенням Конституційного Суду України за №6-рп/2007 від 09.07.2007 року визнанні неконституційними, не можуть бути взяті до уваги.
Так, згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Тобто ст.29 ЗУ "Про Державний бюджет на 2007 рік" втратила чинність з 09.07.2007 року, оскільки рішення Конституційного суду від 09.07.2007 року № 6/рп/2007 не має зворотної дії в часі. Тому, в квітні 2007 року, на момент виплати позивачу грошової допомоги, вищезгадана стаття Закону про державний бюджет була чинною.
За таких обставин дії відповідача по нарахуванню та виплаті щорічної грошової допомоги учасникам бойових дій за 2007 рік не можуть бути визнані протиправними. Жодних інших доказів протиправності дій відповідачів позивачем не наведено.
Суд також враховує що вищезазначені допомоги є разовими, тобто виплачуються щорічно виключно до 5 травня, а чинним законодавством України не передбачена можливість повторних виплат чи доплат даних допомог при подальшій зміні їх розміру. Тобто в даному випадку зміна розміру грошової допомоги після 5 травня поточного року може мати значення тільки при виплатах у наступному році.
Виходячи з того, що позивач отримав зазначені виплати в розмірах, встановлених законами України про Державний бюджет України на 2005-2007 роки, відповідачі правомірно керувались нормами, якими врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не підлягають.
На підставі ст.124 Конституції України, ст. ст. 99, 100 ст.ст.158-163, ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.
Головуючий суддя: (підпис) Матуляк Я.П.
Судді: (підпис) Григорук О.Б.
(підпис) Остап'юк С.В.
постанова виготовлена в повному обсязі 19.01.2009року.