Справа № 11-144/11 Головуючий у І інстанції Короїд Ю.М.
Категорія - ст.190 ч.3 КК Доповідач Рудомьотова С. Г.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 березня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_1
Суддів – Антипець В.М., Шахової О.Г.,
З участю прокурора –Хомазюка О.В.
Та адвоката –ОСОБА_2,
Підсудного – ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові кримінальну справу за апеляціями помічника прокурора Козелецького району , адвоката ОСОБА_2 у інтересах підсудного ОСОБА_3 на постанову Козелецького районного від 29.12.2010 року, якою кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3/а, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, непрацюючого,
- за ст. 190 ч.3 КК України повернуто прокурору Козелецького району для проведення додаткового розслідування,
В С Т А Н О В И Л А :
Постановою Козелецького районного суду від 29 грудня 2010 року, кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3 за ст. 190 ч.3 К України направлено на додаткове розслідування.
З матеріалів справи вбачається, що органами досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що він в період з 23.04. по 06.08.2007 року, з метою заволодіння грошовими коштами Кредитної Спілки „Деснянська”, шляхом шахрайства, зловживаючи довірою ОСОБА_4, запевнивши останнього у своєчасному поверненні кредитних коштів та відсотків користування ними, переконував видати йому грошові кошти у сумі 5000 грн. у вигляді споживчих кредитів на ім’я ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14
Для оформлення кредитного договору на ім’я вищевказаних осіб, ОСОБА_3 надавав співробітникам підрозділів фотокопії паспортів громадян України та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду без відома та дозволу власника. На порушення вимог Постанови Національного банку України „Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті України” від 15.12.2004 року, ОСОБА_15 давав вказівку співробітникам відокремленого підрозділу № 4 оформити кредитний договір та видати ОСОБА_3 грошові кошти по ньому. Співробітники ВП № 4 та №14, використовуючи копії наданих ОСОБА_3В документів, складали договори кредиту між КС „Деснянська” та вищевказаними особами про надання останнім під вигаданим приводом споживчого кредиту в сумі 5000 грн.. В той же день на підставі вказаного договору ОСОБА_3 особисто за видатковим касовим ордером, що виданий на іншу особу, у касі відокремленого підрозділу КС „Деснянська” отримував кошти у сумі 5000 грн., які привласнив та розпорядився на власний розсуд.
Таким чином, керуючись єдиним умислом, спрямованим на заволодіння майном /грошовими коштами/ кредитної спілки „Деснянська” шахрайським методом, повторно, ОСОБА_3 заволодів грошовими коштами вказаної спілки на загальну суму 50000 грн., що є великим розміром, тобто, на суму, яка в 200 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.
Направляючи кримінальну справу на додаткове розслідування, місцевий суд вказав, що всупереч вимогам ст. ст. 22, 64 КПК України, п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 24.10.2003 року „Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві”, органи досудового слідства допустили неповне поверхове дослідження обставин справи, яке має істотне значення для правильного вирішення кримінальної справи, і недоліки якого суд не може в межах судового засідання усунути, бо потрібно виконати ряд слідчих та оперативних дій для обґрунтування обвинувачення.
Місцевий суд також вказав, що постанова про притягнення ОСОБА_3 за ст. 190 ч. 3 КК України, неконкретна за змістом, допущені порушення вимог ст. ст. 132, 142 КПК України, не зазначено, в чому полягає зловживання довірою та які особливо довірчі стосунки склалися між підсудним та головою кредитної спілки ОСОБА_16, в той час як допитані по справі свідки не підтвердили зловживання їх довірою, сам підсудний сплачував грошові кошти за кожним із кредитів, незрозуміло, яким чином порушені вимоги Постанови Національного банку України від 15.12.2004 року.
Крім того місцевий суд послався на невиконання органами досудового слідства вимог суду, викладених у постанові від 14.01.2010 року про направлення справи щодо ОСОБА_3 на додаткове розслідування за даним обвинуваченням, також суд позбавлений можливості викликати нових свідків, витребувати нові докази, призначати експертизи, давати доручення в порядку ст. 315-1 КПК України без клопотання сторін обвинувачення чи захисту.
Ці встановлені протиріччя неможливо усунути в судовому засіданні, тому справа місцевим судом і направлена на додаткове розслідування.
В апеляції прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, ставиться питання про скасування постанови суду як незаконної, такої, що винесена всупереч вимогам кримінально-процесуального законодавства; постановлені питання є надуманими і такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, повинні були бути вирішені судом при розгляді справи і не перешкоджають розгляду; ті процесуальні порушення, на які вказав суд, не є істотними і не потребують додаткового розслідування, і при необхідності можуть бути усунуті у судовому засіданні. Вважає також обґрунтованим залишення підсудному запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
В апеляції захисника-адвоката ОСОБА_2 ставиться питання про зміну постанови суду із зміною запобіжного заходу підсудному ОСОБА_3 із взяття під варту на підписку про невиїзд, з обґрунтуванням тим, що такий запобіжний захід був обраний по його обвинуваченню за ст. 185 ч.3,4 КК України, але на даний час це обвинувачення виключене, тому необхідно змінити запобіжний захід на підписку про невиїзд. Щодо направлення справи на додаткове розслідування вважає рішення суду правильним.
Заслухавши доповідача, пояснення підсудного ОСОБА_3, який заперечує проти апеляції прокурора та згоден з апеляцією адвоката, його захисника - адвоката ОСОБА_2І, який частково не згоден з постановою суду в частині залишення ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, прокурора, який підтримав апеляцію і наполягав на скасуванні постанови суду, перевіривши матеріали справи в обсягу апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та захисника-адвоката підлягає задоволенню, апеляція адвоката підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 281 КПК України, повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні були допитані підсудний ОСОБА_3, свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, інші свідки, вказані у протоколі судового засідання, показанням яких необхідно було дати певну юридичну оцінку та співставити з іншими зібраними по справі доказами у їх сукупності, обґрунтувати доводами та викласти у судовому рішенні.
Згідно вимог п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 11.02.2005 року „Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування” вбачається, що, якщо суд має змогу усунути виявлені недоліки досудового слідства під час судового розгляду справи шляхом більш ретельного допиту підсудного, потерпілого, виклику і допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК України, вчинення інших процесуальних дій, направлення справи на додаткове розслідування є неприпустимим. За необхідності суд може відкласти її розгляд для витребування додаткових доказів.
З вищенаведеного вбачається, що місцевий суд з надуманих мотивів направив дану кримінальну справу на додаткове розслідування.
Із постанови про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_3 та обвинувального висновку, що є у справі, доводиться, що викладене обвинувачення відповідає вимогам ст. 132 КПК та сформульоване відповідно до складу злочину, передбаченого ст. 190 ч. 3 КК України, що не піддавалося сумнівам при проведенні судом попереднього розгляду і призначенні справи до судового розгляду.
Посилання суду на невиконання органами слідства постанови суду від 14.01.2010 року про направлення справи на додаткове розслідування є безпідставним, бо вподальшому інша постанова цього ж суду про направлення даної справи на додаткове розслідування від 15.07.2010 року з постановленням таких же питань, була скасована апеляційним судом / а. с. 95-103 т. 10; а. с. 245-250 т. 11/ з направленням справи на новий судовий розгляд, і навпаки, є невиконання в повному обсязі судом вказівок вищестоящого суду.
Місцевий суд не мав підстав направляти дану кримінальну справу на додаткове розслідування, судом не наведено законних обставин, які б унеможливлювали розгляд справи по суті, а тому постанова підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
Разом з тим, посилання захисника-адвоката ОСОБА_2 на заміну запобіжного заходу підсудному ОСОБА_3 на інший, крім взяття під варту, заслуговує на увагу, бо він має поганий стан здоров’я, не має наміру ухилятися від слідства і суду, не перешкоджатиме встановленню істини по справі.
Тобто, колегія суддів вважає за можливе змінити ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді взяття під варту на підписку про невиїзд.
Керуючись ст. ст. 281, 365-366, 377, 379 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію помічника прокурора Козелецького району та адвоката ОСОБА_2 у інтересах підсудного ОСОБА_3 задовольнити частково.
Скасувати постанову Козелецького районного суду від 29.12.2010 року про направлення кримінальної справи щодо ОСОБА_3 за ст. 190 ч.3 КК України на додаткове розслідування, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд у іншому складі суддів.
Запобіжний захід ОСОБА_3 у вигляді взяття під варту змінити на підписку про невиїзд, звільнивши його із залу суду негайно.
СУДДІ: