У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Кармазіна Ю.М.,
суддів Косарєва В.І. та Пекного С.Д.
за участю прокурора Сухарєва О.М.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 16 січня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Закарпатської області на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 грудня 2005 року.
Цим вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 358 КК України на один рік обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік.
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
громадянина України, не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 366 КК України на один рік обмеження волі з позбавленням права займати керівні посади строком на один рік.
На підставі п “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 року ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання.
За ч. 2 ст. 191 КК України ОСОБА_2 виправдано.
Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КС “Мрія” 3200 гривень у рахунок погашення отриманого кредиту і 137 грн. 40 коп. судових витрат.
У апеляційному порядку справа не розглядалась.
Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за те, що він 23 липня 2004 року в приміщенні КС “Мрія”, розташованої по вул. Володимирській, 1 у м. Ужгороді Закарпатської області, при оформленні документів для отримання кредиту умисно надав кредитній установі завідомо неправдивий документ - довідку НОМЕР_1 про своє місце роботи та розмір заробітної плати в ПП “ІНФОРМАЦІЯ_3”, де він ніколи не працював та заробітної плати не отримував.
ОСОБА_2 засуджено за те, що він 22 липня 2004 року, працюючи на посаді директора ПП “ІНФОРМАЦІЯ_3” та будучи службовою особою, маючи на меті шахрайським способом заволодіти кредитними коштами КС “Мрія”, завідомо знаючи, що ОСОБА_1 у ПП “ІНФОРМАЦІЯ_3” не працює, видав останньому довідку, в яку вніс неправдиві відомості про розмір заробітної плати ОСОБА_1 та про його перебування на посаді менеджера по збуту ПП “ІНФОРМАЦІЯ_3” за останні шість місяців, що не відповідає дійсності.
При цьому, ОСОБА_2 виправдано за обвинуваченням у привласненні шляхом зловживання службовим становищем грошових коштів КС “Мрія” в сумі 3200 гривень, що були отримані ОСОБА_1 з використанням виданої йому ОСОБА_2 довідки, в якій були внесені неправдиві відомості про розмір заробітної плати ОСОБА_1 як менеджера по збуту ПП “ІНФОРМАЦІЯ_3”, який фактично на даному підприємстві не працював.
У касаційному поданні заступник прокурора Закарпатської області порушує питання про скасування вироку щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і направлення справи на новий судовий розгляд через неправильне застосування кримінального закону, а також істотні порушення кримінально-процесуального закону. Вказує на те, що суд у вироку не зазначив формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, і не виклав досліджені в судовому засіданні докази. Посилається на безпідставне виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 191 КК України і засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 358 КК України. Вважає, що цивільний позов вирішено судом неправильно.
Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримання касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши його доводи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим.
Із роз”яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п.п. 16 і 17 постанови від 29 червня 1990 року № 5 “Про виконання судами України законодавства і постанови Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку”, слідує, що при постановленні вироку суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, а також, керуючись законом, дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх допустимості, достовірності і достатності, яка має грунтуватись на всебічному, повному і об”єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивоване.
Суд не звернув увагу на вищеназвані вимоги закону та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.
Як вбачається з протоколу судового засідання, судове слідство в цій справі проводилось у загальному порядку дослідження доказів, в ході якого були допитані підсудні, оголошувались показання свідків і досліджувались матеріали справи.
Проте, всупереч вимог ст.ст. 323, 334 КПК України в мотивувальній частині вироку суд не сформулював обвинувачення ОСОБА_1 і ОСОБА_2, яке визнав доведеним, не навів жодного доказу на обгрунтування висновку щодо доведеності їх вини та не проаналізував фактичні дані, які містились в показаннях підсудних, свідків, інших джерелах доказів.
Крім того, судом не викладено підстав виправдання ОСОБА_2 у злочині, передбаченому ст. 191 ч. 2 КК України, із зазначенням мотивів, з яких було відкинуто докази обвинувачення.
Зокрема, не було взято до уваги показання ОСОБА_1 про те, що 23 липня 2004 року на прохання директора ПП “ІНФОРМАЦІЯ_3” ОСОБА_2, який за це пообіцяв його працевлаштувати водієм на цьому ж підприємстві, уклав з кредитною спілкою “Мрія” кредитний договір на суму 3200 грн. З метою отримання кредиту ОСОБА_2 видав довідку на його ім”я, яка містила неправдиві відомості про місце роботи і заробітну плату в ПП “ІНФОРМАЦІЯ_3”. Також ОСОБА_2 уклав договір поручительства, згідно з яким як директор ПП “ІНФОРМАЦІЯ_3” виступив його поручителем перед кредитною спілкою і зобов”язувався нести солідарну відповідальність за виконання умов договору по поверненню кредиту. Після отримання кредиту позичкові кошти передав ОСОБА_2, який пообіцяв через деякий час їх повернути, але так і не повернув.
Про те, що гроші, отримані ОСОБА_1 в кредитній спілці “Мрія”, були передані ОСОБА_2, підтвердили свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.
Суд також допустив істотну суперечність, сформулювавши обвинувачення ОСОБА_1 як використання завідомо підробленого документа, але вказав, що його дії були кваліфіковані органом досудового слідства за ч. 1 ст. 358 КК України і засудив за цим законом, хоча обвинувачення у вчиненні даного злочину ОСОБА_1 не пред'являлось і цей злочин є більш тяжким, ніж передбачений ч. 3 цієї ж статті.
Відповідно до ст. 334 КПК України суд має навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову або про покладення на засудженого обов”язку відшкодувати шкоду, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно і якими доказами це підтверджується.
Крім того, згідно ст. 1190 ЦК України солідарну відповідальність по відшкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об”єднані спільним злочинним наміром і заподіяна ними шкода була наслідком їх спільних дій.
Однак, приймаючи рішення про солідарне відшкодування засудженими матеріальних збитків, заподіяних злочином кредитній спілці “Мрія”, суд не взяв до уваги наведені вимоги закону і не врахував того, що ОСОБА_1 не обвинувачувався у привласненні коштів цієї кредитної спілки, а ОСОБА_2 за ст. 191 ч. 2 КК України був виправданий.
За таких обставин вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв”язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням кримінально-процесуального закону підлягає скасуванню, а справа щодо них направленню на новий судовий розгляд.
При новому судовому розгляді суду слід з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону дослідити всі обставини справи та постановити в ній законне і обґрунтоване судове рішення.
Керуючись ст. ст. 394, 396 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
касаційне подання заступника прокурора Закарпатської області задовольнити.
Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 грудня 2005 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, а справу щодо них направити на новий судовий розгляд у той же суд, але в іншому складі суду.
С у д д і:
Ю.М. Кармазін В.І. Косарєв С.Д. Пекний