Апеляційний суд Тернопільської області

м. Тернопіль, вул. Князя Острозького, 14а, 46006, (0352) 52-41-64

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2010 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого – Козака І.О.

суддів – Демковича Ю.Й., Гурзеля І.В.

при секретарі Николишин О.М.

з участю апелянта ОСОБА_1, третьої особи та представника відповідачів – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 12 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб: ОСОБА_2, Тернопільського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в особі сектору громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням й зобов’язання про зняття їх з реєстрації, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4. третіх осіб: ОСОБА_2 Тернопільського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в особі сектору громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування квартирою №34 у будинку №15 по вул. Карпенка в м. Тернополі й зобов’язання Тернопільського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в особі сектору громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб про зняття їх з реєстрації.

Позивач зазначив, що дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 не проживають у спірній квартирі. ОСОБА_3 з 2004 року працює та проживає у Києві, а син ОСОБА_4 з січня 2009 року працює та проживає у м. Львові. У зв’язку з цим, на підставі вимог ст.ст. 71, 72 ЖК України просив визнати відповідачів такими, що втратили право на користування квартирою №34 у будинку №15 по вул. Карпенка в м. Тернополі й зобов’язати Тернопільського міського відділу управління МВС України в особі сектору громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб зняти їх з реєстрації.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12 квітня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою. Посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Зокрема, зазначає, що судом не застосовано ст.6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", де чітко зазначено, що громадяни зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав, зіславшись на доводи викладені у ній.

Представник відповідачів, третя особа ОСОБА_2 заперечила вимоги апеляційної скарги, рішення суду вважає законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справу, перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що сторони зареєстровані у ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач ОСОБА_1 і тертя особа ОСОБА_2 є співвласниками спірного житла, а відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – їхні діти – члени сім’ї власників квартири.

Позивач, посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_3 з 2004 року, а відповідач ОСОБА_4 з січня 2009 року не проживають у вказаній квартирі, просив відповідно до вимог ст.ст.71, 72 ЖК України визнати їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням даної квартири.

Відмовляючи позивачеві у задоволенні позову, суд пославшись на ч.2 ст.405 ЦК України вважав, що відповідачі з поважних причин відсутні у спірному приміщенні, оскільки вони працевлаштувались на по місцю реєстрації, а відповідачка ОСОБА_3, крім того, перебуває у відпустці по догляду за дитиною, тому це слід вважати поважною причиною відсутності відповідачів у спірному житловому приміщенні.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду з наступних мотивів.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб: ОСОБА_2, Тернопільського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в особі сектору громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб та посилаючись на положення ст.ст. 71,72 ЖК України просив визнати відповідачів такими, що втратили право на користування квартирою №34 у будинку №15 по вул. Карпенка в м. Тернополі й зобов’язання Тернопільського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в особі сектору громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб про зняття їх з реєстрації.

Свої позовні вимоги він не змінював і не доповнював. Тому суд не вправі був із своєї ініціативи змінювати позовних вимог.

Крім того, колегія суддів не може погодитись з висновком суду про те, що працевлаштування особи на постійну роботу в іншому населеному пункті чи знаходження особи у відпустці по догляду за дитиною є поважною причиною відсутності цієї особи по місце реєстрації.

Відповідно до роз’яснень викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року за №2 (із змінами) "Про деякі питання, що виникають в практиці застосуванні судами Житлового Кодексу України" укладення стороною трудового договору на невизначений строк в іншому населеному пункті є одним із доказів вибуття цієї особи з місця реєстрації і підставою для визнання її такою, що втратила право на користування цим жилим приміщенням.

При таких обставинах рішення суду не може залишатись у силі.

Згідно з вимогами п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України якщо судом порушено або неправильно застосовано норми матеріального або процесуального права, це є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Із позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено позов про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, зокрема, приватної квартири на підставі вимог ст.ст. 71,72 ЖК України. Однак дані правовідносини не регулюються вказаними статтями, а статтею 405 ЦК України.

Так як позивач своїх вимог не змінював, а суд не може змінити підстав позову, то в задоволенні вимог позивача слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Колегія не приймає до уваги посилання апелянта на положення ст.6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" щодо зобов’язання громадян протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання як безпідставні, які не стосуються предмету позову та не мають правового значення для вирішення позовних вимог по суті.

На підставі наведеного та керуючись п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст.309,ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 12 квітня 2010 року скасувати.

Постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб: ОСОБА_2, Тернопільського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в особі сектору громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням й зобов’язання про зняття їх з реєстрації – відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий – підпис

Судді – 2 підписи

Копія вірна:

Суддя апеляційного суду

Тернопільської області ОСОБА_5