Справа № 2-1888/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2009 року Ленінський районний суд м. Вінниці

в складі: головуючого судді Федчишен С.А.,

при секретарі Станіславській І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Вінницької міської ради про визнання права власності на будівлю, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що згідно договору цільової безпроцентної позики вона надала відповідачу кошти для будівництва, однак він їх у встановлені договором строки позивачу не повернув, а тому вона просить суд зобов’язати ОСОБА_2 відшкодувати їй матеріальну шкоду в натурі зобов’язавши її передати будівлю магазину по вул. Черняховського, б/н позивачу.

В судове засідання позивач не з’явилась, надавши суду заяву про розгляд справи у її відсутність, в якій зазначила, що свій позов вона підтримує з підстав зазначених в позовній заяві, а вимоги зустрічного позову не визнає.

ОСОБА_2 та її представник вимоги первісного позову не визнали та просили суд відмовити в його задоволенні, вимоги зустрічного позову підтримали та просили суд визнати за ОСОБА_2 право власності на приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 47,3 кв.м., яке позначено на плані забудови літерою „А.

Представник Вінницької міської ради, позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав пославшись на вимоги Закону України „Про планування і забудову територій”, „Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт”, затвердженних наказом Держкомбуду України від 05.12.2000р. №273.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необґрунтований, не доведений, оскільки не підтверджений належними доказами, а тому задоволенню не підлягає. Зустрічний позов ОСОБА_2 доведений та обґрунтований, а тому підлягає задоволенню.

Встановленим в суді фактам відповідають правовідносини, що регулюються ст.ст. 15,16,22,376,525,526,530,1046,1047,1049 Цивільного кодексу України, ст. 95 ЗК України, ст.ст. 24,29 Закону України „Про планування і забудову територій”, „Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт”, затвердженних наказом Держкомбуду України від 05.12.2000р. №273,„Правилами забудови та використання територій міста Вінниці”, затверджених рішенням Вінницької міської ради від 27.05.2007р. №1198.

При розгляді справи судом встановлено, що 20.01.2007р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підписали договір безпроцентної (цільової) позики на суму 2500 грн., однак відповідно до умов договору позичкодавець зобов’язаний надати позичальнику позику протягом 10 днів з моменту підписання договору. Позика надається за актом прийому-передачі.

Відповідно до ст.ст. 58,60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Ст. 1047 ЦК України визначає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Так ОСОБА_1 не було доведено передачі коштів у сумі 2500грн. гр. ОСОБА_3, ні акту прийому-передачі, згідно умов договору ні розписки про отримання таких коштів до суду надано не було. Отже в силу положень ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики (безпроцентної цільової) від 20.01.2007р. не може рахуватись укладеним, а тому посилання ОСОБА_1 на вимоги ст.ст. 15,16,22,525,526,530,1049 Цивільного кодексу України не можуть бути взяті до уваги.

Встановлено, що ОСОБА_2 користується земельною ділянкою площею 191 кв.м. з них площею 81 кв.м. для комерційного використання, площею 115 кв.м. для громадського призначення, на підставі договору укладеного 17.05.2008 р. між Вінницькою міською радою та ОСОБА_2 (зареєстрований 12.08.2008 р. за № 89). На земельній ділянці, яка була надана для комерційного використання ОСОБА_2 побудувала будівлю магазину, площею 47,3 кв.м. і відповідно до „Правил забудови та використання територій міста Вінниці”, затверджених рішенням Вінницької міської ради від 27.05.2007р. №1198, договір земельного сервітуту є документом, що посвідчує право землекористування (а. с. 14-18).

Будівництвом магазину, який позначено на плані забудови літерою „А”, не порушуються права третіх осіб, що стверджується довідкою квартального комітету „Сабарів” від 03.02.2009 р. Дане будівництво відповідає державним будівельним нормам та правилам, що підтверджується технічним висновком за результатами обстеження будівельних конструкцій будівлі по вул. Черняховського, виконаного ТОВ „АСПО-ЛТД” і як вбачається з технічного висновку, служба державного пожежного нагляду та державна санітарно-епідеміологічна експертиза надали свої погодження на будівництво.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом.

Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК на вимогу користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Ст. 95 ЗК України встановлено, що користувач земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Посилання представника Вінницької міської ради на вимоги ст.ст. 24,29 Закону України „Про планування і забудову територій”, „Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт”, затвердженних наказом Держкомбуду України від 05.12.2000р. №273 враховуються судом, однак відповідно до вимог ст. 376 ЦК України не є перешкодою для звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про визнання права власності на самочине будівництво.

На підставі викладеного та ст.ст. 15,16,22,376,525,526,530,1046,1047,1049 ЦК України, ст. 95 ЗК України, ст.ст. 24,29 Закону України „Про планування і забудову територій”, „Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт”, затвердженних наказом Держкомбуду України від 05.12.2000р. №273, „Правил забудови та використання територій міста Вінниці”, затверджених рішенням Вінницької міської ради від 27.05.2007р. №1198, керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 213, 215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на самочинно побудований магазин під літерою „А” за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа якого складає 47,3 кв. м.

Судові витрати залишити за ОСОБА_2.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: /підпис/

Копія вірна:

Суддя: Секретар: