Великобурлуцький районний суд Харківської області

смт. Великий Бурлук, вул. Леніна, 9, 62602, (05752) 5-41-34

Справа № 2-256

2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

„19” травня 2010 року Великобурлуцький районний суд

Харківської області

в складі головуючого - судді РИКОВА М.І.

при секретарі ДРИЛЬ Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Великий Бурлук справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Великобурлуцькому районі Харківської області про визнання неправомірними дій та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Великобурлуцькому районі Харківської області (далі УПФУ), в якому просить суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.06 по 31.12.07 р.р. і зобов’язати відповідача нарахувати їй недоплачену, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії за 2006-2007 роки в сумі 2 733 грн. 30 коп.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона належить до соціальної категорії «Дитина війни». Всупереч діючого законодавства відповідачем протягом 2006-2007 років не виплачувалася доплата до пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

Відповідач всупереч Рішенню Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й щодо зупинення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.

В судове засідання позивач ОСОБА_1, повідомлена належним чином, не з’явилася, просила розглядати справу у її відсутність на підставі наявних матеріалів справи (а.с.06, 16, 30).

Відповідач, повідомлений належним чином (а.с.17-18, 27-28), в судове засідання свого представника не направив, подав до суду письмові заперечення проти позову в повному обсязі, зазначивши, що відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема, відповідач зазначив, що ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться з державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України. Разом з тим п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано неконституційними, зокрема положення п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Однак, законом не визначено величину мінімальної пенсії за віком, що застосовується для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус «Дитина війни». У зв’язку з цим вимоги позивача відповідач вважає безпідставними (а.с.19-21).

Відповідно до ст.169 ЦПК України суд визнав можливим розглянути справу у відсутність осіб у справі, на підставі наявних у ній даних про правовідносини сторін та доказів.

Оголосивши позов та заперечення відповідача, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, суд надходить до наступних висновків.

На підставі наявних в матеріалах справи даних, судом встановлені наступні обставини, які не заперечуються сторонами: позивач ОСОБА_1 народилась 28 грудня 1934 року (а.с.04).

Згідно із ст.1 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-1V «Про соціальний захист дітей війни», дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні Закону «Про соціальний захист дітей війни». Даний факт підтверджується копією пенсійного посвідчення позивача з відміткою про те, що вона є «Дитина війни», посвідченою управлінням праці та соціального захисту населення Великобурлуцької районної державної адміністрації (а.с.05).

Відповідач не заперечує того факту, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Враховуючи зазначений статус позивача, суд зазначає, що його соціальний захист регулюється Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються у вигляді надбавки до пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року, дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" запроваджені не були.

Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що Закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого Закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого Закону України, який би регулював питання подолання колізії норм Законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються нарахування доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв відповідно до діючого законодавства та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат визначено у інший спосіб, тобто, поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за № 6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч.2 ст.56, ч.2 ст.62, ч.1 ст.66, п.п.7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст.71, ст.ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України управління Пенсійного фонду України в Великобурлуцькому районі Харківської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу надбавку до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти відповідно з приписами діючої норми ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання надбавки до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір, або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх старості та в інших випадках, передбачених Законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «Дитина війни", серед яких їм надано право на отримання 30% надбавки до пенсії.

Суд звертає увагу на те, що реалізації особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиції Суду ЄС у справі Y vone van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обгрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Так, Пенсійний фонд України діє відповідно Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі - п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" покладено на управління Пенсійного фонду України в Великобурлуцькому районі Харківської області, за місцем проживання позивача, але відповідач не вчинив жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати.

Оскільки положення п.12 ст.71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якими було зупинено на 2007 рік дію ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", визнані неконституційними відповідно Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, тому вимоги позивача за 2007 рік підлягають частковому задоволенню за період, починаючи з 09.07.2007 р. – часу відновлення дії ст.6 Закону по 31.12.2007 року включно. З огляду на що, доводи позивача про неконституційність вищевказаних положень законів України про Держаний бюджет з моменту набрання ним чинності є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві України.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про протиправність бездіяльності відповідача, зокрема щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та, виходячи з встановлених обставин справи, вважає наявними законні підстави для часткового задоволення вимог, а саме: щодо перерахування та виплати позивачу щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням проведених виплат за вищевказаний період.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, районний суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Великобурлуцькому районі Харківської області про визнання неправомірними дій та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Великобурлуцькому районі Харківської області по не виконанню з 09 липня 2007 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення права ОСОБА_1 на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії за період з 09.07.07 року по 31.12.07 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Великобурлуцькому районі Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну 30% надбавку до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2007 рік: за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21 травня 2010 року.

Головуючий – Суддя Великобурлуцького районного суду

Харківської області: ОСОБА_2