СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
08 червня 2006 року | Справа № 2-20/4663.1-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Антонової І.В.,
суддів Заплави Л.М.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, Фірма "Виробничо-комерційна організація "Крим";
відповідача: не з'явився, Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Яліта";
третьої особи: Гриценко Валентин Володимирович, довіреність № 131 від 29.05.06, Закрите акціонерне товариство "Санаторій "Золотий пляж";
розглянувши апеляційну скаргу фірми "Виробничо-комерційна організація "Крим" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Луцяк М.І.) від 25.04.2006 у справі №2-20/4663.1-2006
за позовом фірми "Виробничо-комерційна організація "Крим" (вул. Бородіна, 14, місто Сімферополь, 95022)
до закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Яліта" (вул. Сєчєнова-Достоєвського, 1, місто Ялта, 98600)
третя особа: закрите акціонерне товариство "Санаторій "Золотий пляж" (Алупкінське шосе, 2, смт.Курпати, місто Ялта, 98659)
про визнання договору дійсним, визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономномної Республіки Крим від 25.04.2006 (суддя Луцяк М.І.) у справі 2-20/4663.1-2006 у задоволені позову фірми „Виробничо-комерційна організація „Крим” до закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями „Яліта”, третя особа –закрите акціонерне товариство „Санаторій „Золотий пляж” про визнання договору позики № 14/ФП від 15.05.2003 дійсним, визнання права власності відмовлено.
Не погодившись з рішенням господарського суду, фірма „Виробничо-комерційна організація „Крим” звернулась з апеляційною скаргою до Севастопольського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального, а саме –неправильними висновками суду про нікчемність спірного договору в частині заставного забезпечення зобов’язання у зв’язку з невиконанням сторонами вимог закону про нотаріальне засвідчення договору, оскільки, відповідно до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 було відкрито апеляційне провадження по апеляційній скарзі фірми „Виробничо-комерційна організація „Крим”.
В судове засідання, представники позивача та відповідача не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Суд вважає докази, що є в матеріалах справи, достатніми для розгляду апеляційної скарги у відсутності нез’явившихся представників позивача та відповідача.
У зв’язку з неможливістю брати участь у судовому процесі, розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Сотула В.В. у складі судової колегії суддя Котлярова О.Л. була замінена на суддю Плута В.М.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
15.05.2003 між фірмою „Виробничо-комерційна організація „Крим” та закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями „Яліта” був укладений договір позики № 14/ФП, відповідно до умов якого фірма „Виробничо-комерційна організація „Крим” зобов’язалась надати закритому акціонерному товариству з іноземними інвестиціями „Яліта” безвідсоткову поворотну допомогу (позику) у розмірі 50 000 грн., а остання мала використати її на свій розсуд та повернути позику у встановлений договором строк –після 15.06.2006.
Пунктом 8 договору сторони передбачали забезпечення зобов’язання у вигляді передачі у заставу фірмі „Виробничо-комерційна організація „Крим” об’єкту „комунальна їдальня”, розташованого за адресою: місто Ялта, смт. Курпати, квартал 13, вул. Алупкінське шосе 2-Б, який належить закритому акціонерному товариству з іноземними інвестиціями „Яліта”, інвентарна справа № 10266 від 21.09.2000, і який мав бути перейти у власність кредитора у випадку невиконання позичальником зобов’язань по поверненню суми позики.
Строк дії договору сторонами був визначений до його повного виконання.
Платіжним дорученням № 270 від 19.05.2003 фірмою „Виробничо-комерційна організація „Крим” було перераховано закритому акціонерному товариству з іноземними інвестиціями „Яліта” 50 000 грн., останнє ж обов’язань щодо повернення суми позики не виконало, що з’явилося підставою для звернення фірми „Виробничо-комерційна організація „Крим” в суд із зазначеним позовом.
Заслухавши доводи представника третьої особи - закритого акціонерного товариства „Санаторій „Золотий пляж”, ознайомившись з матеріалами справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 374 Цивільного кодексу України в редакції Закону від 1963 року, який діяв на момент виникнення правовідносин сторін, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобо'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України в редакції Закону від 1963 року, виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством.
Згідно зі статтею 181 Цивільного кодексу України в редакції Закону від 1963 року в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Заставою може бути забезпечена дійсна вимога. Застава може мати місце також щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Відносини застави регулюються Законом України "Про заставу", іншими актами законодавства.
Статтею 4 Закону України „Про заставу”, статтею 4 Закону України „Про власність” визначено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Із положень даних нормативних актів випливає, що основна вимога до заставодавця - бути власником майна, оскільки застава майна припускає принципову можливість його продажу.
Обґрунтовуючи свої вимоги, фірма „Виробничо-комерційна організація „Крим” посилається на те, що предметом застави є об’єкт незавершеного будівництва - „комунальна їдальня”, який належить закритому акціонерному товариству з іноземними інвестиціями „Яліта” на підставі частини 1 статті 331 Цивільного кодексу України в редакції Закону від 2003 року, яка визначає набуття права власності на нову річ за особою, яка виготовила (створила) цю річ.
На підтвердження здійснення будівництва позивачем робилося посилання на технічну документацію, однак доказів щодо отримання дозволів на здійснення будівництва суду надано не було.
Слід зазначити, що спірний договір не містить вказівки на те, що предметом застави - об’єкт „комунальна їдальня” є незавершене будівництвом.
Копія акту робочої комісії про готовність закінченого будівництвом будинку (споруди) для пред’явлення державній прийомочній комісії від 11.01.1995 (пункт 1, а.с. 11-12)містить відомості про те, що робочою комісією було вирішено вважати прийнятим від генерального підрядчика та готовим для пред’явлення державній комісії до вводу в експлуатацію комунальної їдальні на території закритого акціонерного товариства „Санаторій „Золотий пляж”.
В експлуатацію спірний об’єкт нерухомості на дату укладання договору позики прийнятий не був.
Згідно зі інвентарною справою № 10266 від 21.09.2000 об’єкт розташований за адресою: місто Ялта, смт. Курпати, квартал 13, вул. Алупкінське шосе 2-Б, має складові частини, а саме комунальну їдальню - літ. „А”, склад - літ. „Б”, сміттєзбиральник - літ. „В”, туалет - літ. „Г”, гараж - літ. „Д”.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 10.01.2005 у справі № 2-92/05 за участю закритого акціонерного товариства „Санаторій „Золотий пляж”, закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями „Яліта”, фірми „Виробничо-комерційна організація „Крим”, що набрало законної сили встановлено, що закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями „Яліта” не набувало у власність майно, розташоване за адресою: місто Ялта, смт. Курпати, квартал 13, вул. Алупкінське шосе 2-Б, що складається з комунальної їдальні - літ. „А”, складу - літ. „Б”, сміттєзбиральнику - літ. „В”, туалет - літ. „Г”, гаражу - літ. „Д”, та не мало права укладати будь-які угоди щодо його відчуження.
Право власності закритого акціонерного товариства „Санаторій „Золотий пляж” на нерухоме майно, яке фактично має такі позначення та площу - господарсько-побутовий корпус –літ. ”Ф” площею 204,3 кв.м., павільйон –літ. „Р” площею 36, 5 кв.м., електрощитові –літ. „Ц” площею 5.3 кв.м, комора –літ. „Х” площею 5,2 кв.м., гараж –літ. „Я” площею 67 кв.м., які розташовані за адресою: місто Ялта, смт. Курпати, квартал 13, вул. Алупкінське шосе 2, підтверджується свідоцтвом про право власності № 134552 від 01.04.2004 на об’єкти нерухомого майна згідно з доданим переліком Лівадійської селищної ради на підставі рішення № 46 від 25.03.2004.
До того ж, право приватної власності на вказане нерухоме майно визнано за закритим акціонерним товариством „Санаторій „Золотий пляж” рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-8/3824-2004 від 24.02.2004, яким встановлено, що таке право у товариства виникло з 03.06.2003.
Згідно зі статтею 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Постановою Вищого господарського суду України у справі № 2-2/11190-2003 від 30.11.2004 ухвала господарського суду Автономної Республіки Крим про затвердження мирової угоди, укладеної між закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями „Яліта” та фірмою „Виробничо-комерційна організація „Крим”, відповідно до якої відповідач зобов’язується передати позивачу належне йому на праві власності нерухоме майно: домоволодіння у складі комунальної їдальні, складу, сміттєзбиральника, туалету, гаражу позначених відповідно літ. А, Б, В, Г, Д, та розміщених за адресою: місто Ялта, смт. Курпати, квартал 13, вул. Алупкінське шосе 2-Б, скасовано, справу передано для розгляду господарському суду Автономної Республіки Крим.
Оскільки предметом застави за розділом 8 договору позики від 15.05.203 є активи, що відносяться до нерухомого майна, спеціальною нормою –статтею 13 Закону України „Про заставу” визначено необхідність нотаріально посвідчення застави.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки між сторонами продовжують існувати права та обов’язки, які виникли у 2003 році, поряд з Цивільним кодексом України в редакції Закону від 1963 судом першої інстанції правомірно застосовані положення Кодексу України, що вступить у дію з 01.01.2004.
Згідно з частиною 1 статті 576 Цивільного кодексу України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Відповідно до частини 1 статті 577 Цивільного кодексу України, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі недодержання сторонами Закону про нотаріальне посвідчення договору, згідно з частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України, такий договір є нікчемним.
Якщо недійсність правочину встановлена законом (нікчемний правочин), згідно з положеннями статті 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
На підставі викладеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо нікчемності розділу 8 договору позики № 14/ФП від 15.05.2003, а також відносно того, що такий правочин, в силу статті 216 Цивільного кодексу України не може створювати будь-яких юридичних наслідків, тобто бути підставою для переходу прав власності на спірне майно.
Разом з тим, судова колегія зазначає, що згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Приймаючи до уваги наведені обставини справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин, що мають суттєве значення, відповідає нормам матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу фірми "Виробничо-комерційна організація "Крим" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2006 у справі № 2-20/4663.1-2006 залишити без змін.
Головуючий суддя І.В. Антонова
Судді Л.М. Заплава
В.М. Плут