Апеляційний суд Кіровоградської області
м. Кіровоград, вул. Верхня Пермська, 2, 25006, (0522) 24-56-63
Справа №22 -12957/2010 р. Категорія 27
Головуючий у 1 інстанції: Циганащ І.А.
Доповідач: Кривохижа В. І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Головуючого: Полежал В.Д.
Суддів: Кривохижі В.І
ОСОБА_1 при секретарі: Салабай М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 жовтня 2010 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” (далі - банк) про захист прав споживача шляхом визнання частково недійсним кредитного договору.
Зазначав, зокрема, що підпункт 6.1 п. 6 укладеного між сторонами кредитного договору № МБА -1/20-07 від 1 листопада 2007 року, яким передбачено, що за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення, суперечить Законам України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, „Про захист прав споживачів” та вчинений при обмеженому волевиявленні з його боку під час укладання. У зв’язку з цим просив визнати даний підпункт кредитного договору недійсним.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 жовтня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд дійшов висновку, що укладений кредитний договір за своїм змістом не суперечить нормам цивільного законодавства, в тому числі і його умови підпункту 6.1 п.6, які відповідають вимогам закону.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про задоволення позовних вимог. Зазначає, зокрема, що судом не проаналізована частина законів, на які він посилався в позовній заяві та не застосовано норми законів, які регулюють правовідносини, що випливають з оспорюваного договору.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Судом встановлено, що 1 листопада 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику в тимчасове користування кредитні ресурси в сумі 150000 грн. з оплатою за процентною ставкою 16,5 % річних (а.с.5-8).
Підпунктом 6.1 п.6 цього договору передбачено, що за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів за кредит, позичальник повинен сплатити банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадках порушення позичальником строків, передбачених п.п. 3.2, 3.4, 4.3, 4.4., 4.6 договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором.
Згідно з п.З ч.І ст.З ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо.
Судом враховано, що позивач на момент укладення договору погодився з усіма його умовами, скріпивши його своїм підписом, та вчинив дії, спрямовані на виконання його умов, отримавши від відповідача суму кредиту.
Відповідно до ч.І ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Пленум Верховного Суду України у п.п.7,8 постанови №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз»яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК.
Зазначених підстав для визнання правочину недійсним позивачем не наведено, не містять їх і матеріали справи.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, дав правильну оцінку наданим доказам і відповідно до ст.ст.202, 203, 215, 526, 627, 629, 638 ЦК України дійшов правильного висновку про те, що укладений кредитний договір за своїм змістом не суперечить нормам цивільного законодавства, умови підпункту 6,1 п.6 цього договору відповідають вимогам закону та підстави, визначені ст. 203 ЦК України для визнання правочину недійсним, відсутні.
Тому безпідставними є доводи скарги, які були предметом розгляду у судовому засіданні і їм дана належна оцінка. Посилання у ній, як і у позовній заяві, на вищезазначені закони, висновків суду не спростовують, оскільки їх норми не регулюють спірні правовідносини. Інші її доводи також не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
з
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування в межах доводів скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: підпис Судді: підписи
Згідно з оригіналом:
Суддя апеляційного суду
Кіровоградської області ОСОБА_3