СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
23 квітня 2009 року |
Справа № 2-7/10351-2008 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Маслової З.Д.,
суддів Градової О.Г.,
Остапової К.А.,
за участю сторін:
позивач: не з'явився, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1
позивач: не з'явився, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2
представник відповідача: не з'явився, Керченська міська рада
розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 та суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 24 березня 2009 року у справі № 2-7/10351-2008
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 АДРЕСА_1
суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 АДРЕСА_2
представник позивачів ОСОБА_3 АДРЕСА_3
до Керченської міської ради (вул. Кірова, 17, місто Керч, АР Крим, 98300)
про спонукання до виконання певних дій
ВСТАНОВИВ:
29 жовтня 2008 року СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 на підставі статей 12, 123, 124, 151 Земельного кодексу України, статей 26, 74, 77 Закону України N 280/97-ВР „Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 року, статті 187 Господарського кодексу України звернулись до господарського суду АР Крим з позовом, в якому просять зобов'язати Керченську міську раду укласти строком на 49 років з позивачами договір оренди земельної ділянки площею 0,2059 га, розташованої по АДРЕСА_4, для обслуговування нежилих приміщень. У випадку не укладення договору оренди протягом 10 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили у цій справі, вважати договір оренди земельної ділянки укладеним в редакції позивачів (а.с. 2-3).
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 вересня 2007 року між позивачами та ТОВ «Діо-Крим»був укладений договір купівлі-продажу, за яким позивачі придбали у власність адміністративний корпус загальною площею 1003,0 кв. м., розташований по АДРЕСА_4. Позивачі вказують, що після підписання договору купівлі-продажу ТОВ «Діо-Крим»відмовилося від земельної ділянки площею 0,2059 га під об'єктом нерухомості та рішенням Керченської міської ради від 18 березня 2008 року було припинено його право користування земельною ділянкою. Так як цільове призначення земельної ділянки не змінюється, то на підставі статті 120 Земельного кодексу України до них переходить і право оренди на земельну ділянку 0,2059 га, на якій знаходиться придбаний об'єкт нерухомості.
Рішенням господарського суду АР Крим від 24 березня 2009 року у задоволені позову відмовлено (а.с. 46-50).
Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачі не врахували право ради самостійно вирішувати питання щодо надання в оренду земельної ділянки і до вирішення радою цього питання право позивачів на оренду не може вважатись набутим, а відсутність права виключає його судовий захист.
Не погодившись з рішенням суду, СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 через свого представника звернулись до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять зазначене рішення суду змінити, як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, і на підставі статті 16 Господарського кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Керченську міську раду розглянути на засіданні сесії заяву від 29 квітня 2008 року про надання позивачам в оренду земельної ділянки та прийняти відповідне рішення, тобто заявники апеляційної скарги змінюють в суді другої інстанції свої позовні вимоги (а.с. 55-56).
23 квітня 2009 року учасники судового процесу у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином ухвалою суду від 14 квітня 2009 року. Про причини неявки суд не повідомили.
У відповідності до вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 28 листопада 2006 року у справі № 20-2/015-7/146.
Судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутністю сторін.
Розглянувши справу повторно, в порядку та на підставах статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 20 вересня 2007 року між ТОВ «Діо-Крим» (продавець) та громадянами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (покупці) був укладений договір купівлі-продажу № 7486 адміністративної будівлі, за умовами якого продавець продав, а покупці купили в рівних частках по 1/2 частині кожний адміністративну будівлю літ. «А», загальною площею 1003,0кв.м. по АДРЕСА_4 (а.с. 6).
Право власності позивачів на придбану будівлю було зареєстровано в Державному реєстрі за номером 14842366, номер запису 718 в книзі 4, що підтверджується витягом № 16254616 від 11 жовтня 2007 року (а.с. 7).
29 квітня 2008 року позивачі звернулись до Керченської міської ради з заявою про укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,2059 га по АДРЕСА_4, яка раніше знаходилася в користуванні у ТОВ «Діо-Крим» за договором оренди від 18 вересня 2007 року. До заяви був доданий відповідний проект договору оренди (а.с. 10-16).
Встановлено, що рішення щодо спірної земельної ділянки і надання її в оренду позивачам на сесії Керченської міської ради не приймалось.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Частиною 2 статті 4 Закону України N161-XIV "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року визначено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Статтею 93 Земельного кодексу України та статтею 1 Закону України N161-XIV "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року визначено поняття „право оренди земельної ділянки” - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.
В частині 1 статті 124 Земельного кодексу України зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Стаття 12 Земельного кодексу України зазначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно з приписами статті 60 Закону України N 280/97-ВР „Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 року територіальній громаді міста Керчі належить право комунальної власності на землю.
Органи місцевого самоврядування, в даному випадку Керченська міська рада, від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання, фінансування об'єктів, що приватизуються і передаються у користування та оренду. При цьому, доцільність, порядок, строк та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.
Пунктом 34 статті 26 Закону України N 280/97-ВР „Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 року передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях місцевої ради.
Відповідно до приписів статті 16 Закону України N161-XIV "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання), розгляд якої і надання земельної ділянки в оренду проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, при цьому, сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.
Згідно статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками з земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.
Зважаючи на те, що необхідною передумовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу укласти такий договір в примусовому порядку за відсутності вказаного рішення є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції на здійснення права власності від імені українського народу на управління землями, яке підлягає захисту, а порушені права позивача мають захищатися способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Аналогічні положення містяться в пункті 4 оглядового листа Вищого господарського суду України №01-8/918 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок»від 30 листопада 2007 року.
При цьому, відповідно до частини 9 статті 123, частини 16 статті 151 Земельного кодексу України право позивача на звернення до суду обумовлене наявністю відмови органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або погодженні місця розташування об'єкту, також, до компетенції судів може бути віднесено розгляд вимог про спонукання ради розглянути відповідне питання на сесії ради.
Позивач не скористався правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, та не змінив в суді першої інстанції предмет позову до прийняття судом рішення.
Крім того, суд зазначає, що примус до укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,2059 га по АДРЕСА_4 за рішенням суду за відсутності волевиявлення Керченської міської ради на укладення договору оренди землі не відповідає вимогам частини 1 статті 187 Господарського кодексу України щодо обов'язковості укладення такого договору.
Судова колегія вважає безпідставними посилання позивачів на перехід до них права користування земельною ділянкою на підставі частини 1 статті 120 Земельного кодексу України внаслідок переходу права власності на нерухоме майно, яке розташоване на цій земельній ділянці, що була в користуванні попереднього власника майна, так як зазначена норма не встановлює автоматичного переходу права на оренду.
Відповідно до пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Що до доводів апеляційної скарги, судова колегія визначає наступне.
Вищий господарський суд України у пункті 11 інформаційного листа №01-8/2351 від 20 жовтня 2006 року зазначає, що суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.
Однак суд не вправі змінювати предмет позову, розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем.
Вищий господарський суд України у пункті 14 інформаційного листа №01-8/344 від 11 квітня 2005 року зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача. Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.
Як свідчать матеріали справи СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 відповідного клопотання, яке повинно бути викладене письмово, до суду першої інстанції не надавали.
Відповідно до частини 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вказана норма містить обмеження щодо розгляду вимог, які не були предметом розгляду в місцевому господарському суді. Вимоги, які судом першої інстанції не розглядались, не приймаються і не розглядаються апеляційним господарським судом. Зазначене обмеження означає, що позивач в апеляційному суді не може реалізовувати деяких прав, наданих йому статтю 22 Господарського процесуального кодексу України: він не вправі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.
Вимоги щодо зобов'язання відповідача розглянути на засіданні сесії заяву про надання позивачам в оренду земельну ділянку та прийняти відповідне рішення суду першої інстанції не заявлялись і ним не розглядались. Тому, на підставі вище викладеного, ці вимоги не можуть бути розглянутими судом апеляційної інстанції.
З урахуванням вище викладеного, оцінюючи докази у даній справі відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, місцевим господарським судом вирішено спір без порушень норм процесуального та матеріального права України, а також правильно встановлені всі обставини справи, яким дана належна правова оцінка.
Керуючись статтями 101, 103 пункт 1, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу суб'єктів підприємницької діяльності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 березня 2009 року у справі № 2-7/10351-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя З.Д. Маслова
Судді О.Г. Градова
К.А. Остапова