ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" квітня 2009 р. Справа № 61/57-09
вх. № 2109/4-61
Суддя господарського суду Рильова В.В.
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Дзюнь Л.О. за довіреністю №1507 від 03.04.2009р. відповідача - не з"явився
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м. Київ
до Приватного сільськогосподарського підприемства "Сподобівське", с.Сподобівка
про стягнення 22687,87 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ТОВ "ВіЕйБі Лізинг", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПСП "Сподобівське" про стягнення заборгованості в сумі 22687,87грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов"язань, передбачених договором фінансового лізингу №080131 - 39/ФЛ -Ю-А від 31.01.2008р.
Присутній в судовому засіданні 22.04.2009р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання призначене на 22.04.2006р. не з"явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів, не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення , яке долучено до матеріалів справи (арк.40).
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Суд, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, встановив наступне.
31.01.2008р між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №080131-39/ФЛ-Ю-А (арк. спр. 19).
Відповідно до умов зазначеного договору, позивач зобов"язався передати відповідачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в специфікації до договору, а відповідач у свою чергу зобов"язавяся прийняти майно, та своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строки передбачені даним договором.
На підтвердження виконання сторонами умов договору щодо передачі майна між позивачем та відповідачем було складено та підписано акт прийому-передачі від 19.02.08р., згідно до якого відповідач прийняв в лізинг від позивача трактор модель МТЗ 892, 2008 року випуску, державний № 11035 КС, заводський № 90806134 (арк.. спр. 28).
Відповідно до статті 3 вказаного договору лізингу сторони погодили визначення суми платежів та порядок їх сплати. А саме, згідно з п.3.1. вищезазначеного договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та пунктів 3.4.1-3.4.5 договору. Платежі здійснюються в національній валюті Укораїни шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця.
Відповідно до пункту 3.7 договору лізингоодержувач не має права затримувати платежі за договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження майна.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було отримано предмет лізингу, зауважень до якості предмету лізингу не було. Таким чином, вказані документи свідчать про те, що відповідач отримав товар належної якості.
Як вказує позивач у позовній заяві, відповідач не виконав свої зобов’язання щодо своєчасного внесення лізингових платежів, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за період з листопада 2008р по лютий 2009р. у сумі 16203,47грн. , що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.
На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.
Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України) .
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 статті 903 Цивільного Кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 2 статті 806 Цивільного кодексу України та Договору до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 292 Господарського кодексу України передбачено, що залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.
Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.
Як встановлено статтею 286 Господарського кодексу України, та статтею 762 Цивільного Кодексу Украйни, зобов'язання Лізингоодержувача полягає у своєчасному внесенні лізингових платежів за користування транспортним засобом, що випливає з договірних зобов'язань, який Лізингоодержувач сплачує Лизінгодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Разом з тим, за приписом ч. З статті 285 Господарського кодексу України та умовами Договору Відповідач повинен сплачувати Позивачу лізингові платежі за весь період користування транспортним засобом.
Обов'язок своєчасно і в повному обсязі лізингоотримувачем сплачувати періодичні лізингові платежі за користування об'єктом лізингу встановлені частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України та статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору), сторони встановили розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю .
Сторони передбачили коригування лізингового платежу, який підлягає сплаті згідно графіку та загальних умов на суму винагороди, яка визначається формулою, яка узгоджена сторонами п. 3.4.1 договору.
Станом на момент розгляду справи, відповідач в порушення домовленості сторін 16203,47 грн. заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати лізингових платежів за отриманий у лізинг предмет лізингу, за договором фінансового лізингу № 080131-39/ФЛ-Ю-А, який був укладений між сторонами 31 січня 2008 року.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, , інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджували сплату заборгованості у сумі 16203,47 грн., документів, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 16203,47 грн. заборгованості з лізингових платежів, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Пунктом 11.2.1 договору № 080131-39/ФЛ-Ю-А від 31.01.2008р. за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань була встановлена відповідальність у вигляді пені від непогашеної заборгованості за кожний день прострочки, але не більш подвійної облікової ставки НБУ.
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов"язок по оплаті в термін, встановлений договором позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 677,10грн. відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних, що становить суму у розмірі 84,67грн. – 3% та інфляційні у розмірі 862,63грн. підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.
Пунктом 8.2.1. Договору відповідач був зобов'язаний щоквартально письмово Інформувати позивача про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення звіту у формі встановленій Сторонами.
Проте з 1 кварталу 2008р. по 4 квартал 2008р. звіт в установленій формі Боржник не надавав.
Відповідно до п. 11.2.3. Договору за використання майна не за призначенням, невиконання обов'язку з утримуванням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно пункту 8.2.1. договору, порушення умов пункту 14.7. договору боржник сплачує кредитору штраф у розмірі 1 відсоток загальної вартості майна на момент укладання відповідного договору за кожен випадок такого порушення.
Відповідно до п. 18.6 договору лізингу сторони домовились,що необхідним та достатнім доказом надіслання одним одному письмового повідомлення є поштова квитанція (касовий чек).
Однак відповідачем суду надано не було доказів на підтвердження виконання свого обов’язку щодо надсилання позивачу звіту протягом 4 кварталів , в матеріалах справи такі докази відсутні. Таким чином позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 4860,00грн. за неподання звіту протягом 4-х кварталів у відповідності до п. 8.2.1 відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 226,87 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.
Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 15,16, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 549, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 692, 762, 806, 903 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 175,179, 193, 198, 224, 232, 258, 285, 286, 292, 343 Господарського кодексу України, ст..1, 2,16 Закону України "Про фінансовий лізинг" статтями 1, 4, 12, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Сподобівське" (63670, Харківська область, Шевченківський район, с. Сподобівка, р/р 26001011738001 в ВАТ КБ"Надра", МФО 351834, код 3075549) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул. Дягтярівська, 21-г, р/р 26005300115839 в ПКФ ВАТ "ВіЕйБі Банк" в м. Києві, МФО 321637, код 33880354) основної заборгованості у розмірі 16203,47, пені у розмірі 677,10грн., 3% річних у розмірі 84,67грн., збитки понесені в зв"язку із знеціненням грошових коштів у розмірі 862,63грн., штраф у розмірі 4860,00грн., держмита у розмірі 226,89грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Рильова В.В.
Рішення підписано 23.04.2009р.