СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
14 квітня 2009 року | Справа № 20-1/087-5/410-3/251 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сотула В.В.,
суддів Голика В.С.,
Лисенко В.А.,
за участю представників сторін:
позивача: Петров В'ячеслав Юрійович, довіреність № б/н від 30.12.08, товариство з обмеженою відповідальністю "Акар";
відповідача: Істягіна Надія Михайлівна, довіреність № 8-1-285 від 19.03.08, державне підприємство "Центральне конструкторське бюро "Чорноморець";
третьої особи: Косарев Олексій Миколайович, довіреність № 1 від 09.01.09, регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі;
прокурор: не з'явився, прокурор міста Севастополя;
розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства "Центральне конструкторське бюро "Чорноморець" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 23 січня 2009 року у справі № 20-1/087-5/410-3/251
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Акар" (вул. В.Морська, 1, місто Севастополь, 99001)
до державного підприємства "Центральне конструкторське бюро "Чорноморець" (вул. В. Морська, 1, місто Севастополь, 99011)
3-тя особа Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (майд. Повсталих, 6, місто Севастополь, 99008)
за участю прокурора міста Севастополя (вул. Павліченко, 1, місто Севастополь, 99011)
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Акар», звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, державного підприємства «Центральне конструкторське бюро «Чорноморець», про визнання права власності на об’єкти будівництва, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул.. В.Морська, 1 (т.1, а.с. 3-5).
Позовні вимоги мотивовані посиланням на статті 328, 331, 392 Цивільного кодексу України, оскільки, як стверджує позивач, ним були побудовані об’єкти нерухомості за власні кошти, але, відповідач оскаржує його право власності на це майно, чим порушуються його законні права та охоронювані інтереси.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 18 липня 2007 року, в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (т.1, а.с. 1-2).
13 січня 2009 року до господарського суду міста Севастополя надійшло повідомлення прокуратури міста Севастополя про вступ прокурора у дану справу в порядку статті 29 Господарського процесуального кодексу України (т.2, а.с. 105).
Справа неодноразово розглядалася різними судовими інстанціями.
Постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2008 року у даній справі скасовані прийняти раніше постанова Вищого господарського суду України від 03 червня 2008 року, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 березня 2008 року та рішення господарського суду міста Севастополя від 18 січня 2008 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2, а.с. 70-72).
При цьому, судом касаційної інстанції було вказано на необхідність при новому розгляді справи з’ясувати питання, хто є власником земельної ділянки, на якій побудовано спірні об’єкти нерухомості, та чи надавав позивачеві власник земельної ділянки письмовий дозвіл на будівництво об’єктів нерухомості на орендованій земельній ділянці.
Остаточно, рішенням господарського міста Севастополя від 23 січня 2009 року у справі № 20-1/087-5/410-3/251 (суддя Головко В.О.) позов товариства з обмеженою відповідальністю «Акар»задоволений у повному обсязі (т.2, а.с. 126-130).
Визнано право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Акар»на об’єкти будівництва, а саме: гараж № 1, гараж № 2, гараж № 3, майстерну та дизельну, які розташовані за адресою: місто Севастополь, вул.В.Морська, 1.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановляючи рішення у справи, суд виходив з того, що позивачем було створено нове нерухоме майно, право власності на яке, згідно з вимогами статті 331 Цивільного кодексу України, визнається за особою, яка його створила.
Не погодившись з рішенням суду, державне підприємство «Центральне конструкторське бюро «Чорноморець»звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.
Доводи апеляційної скарги вмотивовані порушенням міським господарським судом норм матеріального права та неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.
Так, заявник апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення було прийнято судом при неповному дослідженні таких суттєвих обставин, як наявність або відсутність у позивача дозвільної документації на будівництво спірного майна та питання здачі об’єкту в експлуатацію, що є необхідними умовами визнання права власності з підстав, передбачених статтею 331 Цивільного кодексу України.
Отже, державне підприємство «Центральне конструкторське бюро «Чорноморець»вважає, що позивачем було здійснено самовільне будівництво, у зв’язку з чим, згідно з вимогами частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України, він не набуває право власності на нього.
Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
04 жовтня 1993 року між Севастопольським державним підприємством «Центральне конструкторське бюро «Чорноморець»(орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Акар»(орендар) укладений договір оренди території під гаражами (т.1, а.с. 25).
Предметом договору оренди є оренда території під гаражі площею 90 кв.м., розташованою за адресою: м. Севастополь, вул.В. Морська, 1 (пункт 1.1 договору).
Згідно з пунктом 3.1 договір вступає в силу з дня його підписання та діє протягом 50 років.
На виконання наказу товариства з обмеженою відповідальністю «Акар»від 20 січня 1994 року № 10/01-94 (т.1, а.с. 28) позивачем на орендованій у відповідача території господарським способом протягом 1994 року було здійснено будівництво трьох гаражів, дизельної та майстерні (т.1, а.с. 29-73).
Сума грошових коштів, вкладених позивачем в будівництво зазначених об’єктів, склала 3 766 006 000.00 грн., що за курсом Національного банку України становить 36 142.09 доларів США (т.1, а.с. 75).
11 липня 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю «Акар», вважаючи, що відповідачем не визнається його право власності на новостворене нерухоме майно, а саме – гаражі, дизельну та майстерню, звернулось до господарського суду міста Севастополя на підставі статті 331 Цивільного кодексу України з даним позовом (т.1, а.с. 3-5).
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги державного підприємства «Центральне конструкторське бюро «Чорноморець»та скасування рішення суду виходячи з наступного.
Оскільки предметом позову є вимога про визнання права власності на спірне нерухоме майно, тому дана справа підлягає вирішенню відповідно до вимог глав 23, 24, 27 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Підставою виникнення права власності на майно позивач вважає створення нової речі.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне майно на підставі положень статті 331 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації або право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту прийняття майна до експлуатації або його державної реєстрації.
При цьому зазначена норма закону регулює порядок набуття права власності на новостворене майно, будівництво якого здійснювалось в установленому законом порядку та закінчене.
Судова колегія погоджується з твердженнями особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, про те, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено питання дотримання позивачем встановленого законом порядку будівництва.
Так, задовольняючи позов у справі, місцевий господарський суд зазначив, що вважає неможливим застосовувати до спірних правовідносин вимоги Закону України «Про планування і забудову територій»та Закону України «Про основи містобудування», які передбачають необхідність отримання відповідної дозвільної документації на здійснення будівництва, оскільки перший закон був прийнятий 20 квітня 2000 року, а зміни до статті 18 другого закону внесені 08 лютого 2001 року, тобто вже після будівництва спірних об’єктів.
З огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що законодавство України в галузі містобудування, яке діяло на час завершення будівництва спірних об’єктів нерухомості, не містило прямої заборони на експлуатацію об’єктів, що не були прийняти у встановленому порядку.
Але, судом першої інстанції не було враховано, що згідно зі статтею 22 Закону України «Про основи містобудування», який введено в дію з дня опублікування - 09 грудня 1992 року, забудова земельних ділянок, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) виникає щодо земельних ділянок, визначених для містобудівних потреб містобудівною документацією, місцевими правилами забудови.
10 серпня 1993 року наказом Міністерства України у справах будівництва і архітектури затверджені та введені в дію з 01 січня 1994 року державні будівельні норми А 3.1 2-93 «Порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт».
Дані норми встановлюють порядок та умови надання дозволів на виконання робіт з нового будівництва, розширення реконструкції, реставрації та капітального ремонту об’єктів будівництва.
При цьому, у вступній частині зазначених норм передбачено, що вони обов’язкові для застосування всіма суб’єктами будівництва, незалежно від форми власності та відомчої належності, що виконують будівельні роботи.
Згідно з пунктом 1.1 цих норм дозвіл на будівництво є юридичним документом, що посвідчує право забудовника та генпідрядчика на виконання будівельних робіт, їх фінансування, підключення об’єкта будівництва до інженерних мереж, видачу ордерів на земляні роботи.
Дозволі забудовникам (замовникам) на виконання робіт з будівництва видаються органами державного архітектурно-будівельного контролю України. Виконання зазначених робіт без дозволу органу держархбудконтролю забороняється (п.п.1.2, 1.6).
Як було встановлено судовою колегією, будівництво спірного об’єкту здійснювалося без дозволу на його виконання та затвердженої проектної документації.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України, вважаються самочинним будівництвом.
Крім того, в процесі розгляду справи місцевим господарським судом не було досліджено питання щодо фактичного закінчення будівництва спірного об’єкту.
Матеріали справи не містять належних та допустимих, в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів про це (акт введення об’єкту в експлуатацію або висновок судової експертизи).
Також судом першої інстанції не було враховано, що згідно зі статтею 18 Закону України «Про основи містобудування»закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Тобто, поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що згідно зі статтею 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає лише з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Оскільки позивачем будівництво об’єкту здійснювалось з порушенням встановленого законом порядку, судова колегія вважає, що підстави для визнання за позивачем права власності на нього на підставі статті 331 Цивільного кодексу України відсутні.
Вимоги щодо визнання права власності на самочинно побудоване майно, в порядку частин 3, 5 статті 376 Цивільного кодексу України, в межах даної справи позивачем не заявлялося, у зв'язку з чим задоволення заявлених позовних вимог є неможливим.
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, а також про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що дає підстави суду апеляційної інстанції для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення у справі та прийняття нового рішення про відмову у позові товариства з обмеженою відповідальністю «Акар».
Керуючись статтею 101, пунктом 2 частини статті 103, пунктами 3, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу державного підприємства «Центральне конструкторське бюро «Чорноморець»задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 23 січня 2009 року у справі № 20-1/087-5/410-3/251 скасувати.
3. Прийняти нове рішення у справі.
У позові відмовити.
Головуючий суддя В.В.Сотула
Судді В.С. Голик
В.А. Лисенко