КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 21.04.2009                                                                                           № 22/216

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Кондес  Л.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 позивача:                     Савченко Г.О. – довіреність №6 від 09.01.2009 р.

відповідача:           ОСОБА_2 – приватний підприємець

                              ОСОБА_3 – договір про надання юридичних послуг від 01.12.08

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2

 на рішення Господарського суду м.Києва від 26.02.2009

 у справі № 22/216 (суддя  

 за позовом                               Підприємства матеріально-технічного забезпечення "Буд-Сервіс"

 до                                                   Приватного підприємця ОСОБА_2

 про                                                   стягнення заборгованості та штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

Підприємство матеріально-технічного забезпечення “Буд-Сервіс” (далі– ПМТЗ “Буд-Сервіс”, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2, відповідач) 44 200,77 грн., в тому числі: 29 000 грн. – оплати невиконаної послуги (основний борг), 14 500 грн. – штраф за односторонню відмову від виконання свого зобов'язання, 700,77 грн. – 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за укладеним між сторонами договором про надання послуг № 2210/07 від 22.10.2007р. позивачем здійснено передплату, однак відповідачем свої зобов'язання не виконані, грошові кошти у повному обсязі на розрахунковий рахунок підприємства не повернуто. Станом на день вирішення справи судом заборгованість відповідача перед позивачем складає 29 000 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача з урахуванням вимог Цивільного кодексу України. Також заявлено до стягнення суму штрафу, нарахування якого передбачено договором та 3 % річних.

Відповідач позов не визнає, у запереченнях на позовну заяву зазначив про виконання зобов’язань за укладеним договором, у зв'язку з чим після надання інформаційно-консультаційних послуг відповідач звернувся до позивача для передачі своєї роботи та підписання акту виконаних робіт, однак останній відмовився підписувати акт виконаних робіт, а напроти, 11.07.2008 р. звернувся з претензією про повернення коштів.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.02.2009 р. у справі № 22/216 позов задоволений частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Підприємства матеріально-технічного забезпечення “Буд-Сервіс” 29 000 грн. сплачених коштів за невиконаним договором, 364 грн. судових витрат. В частині стягнення штрафних санкцій та 3 % річних позивачу було відмовлено.

Рішення обґрунтоване тим, що позивач довів факт порушення відповідачем договірних зобов'язань, яке полягає у ненаданні послуг по оформленню будівельної ліцензії згідно з заявкою від 22.10.2008 р.

В частині стягнення штрафних санкцій відмовлено, оскільки позивач не надав доказів необґрунтованої відмови від виконання відповідачем своїх зобов'язань, а стягнення 3% річних можливе лише за порушення грошових зобов’язань, що в даній справі не має місця.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити в повному обсязі, оскільки воно є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та через невідповідність висновків, викладених у Рішенні, обставинам справи.

Так, відповідач вказує, що:

- заявка, якої позивачем було здійснено замовлення консультаційних послуг не відповідає п. 2.1. Договору, а саме вона не відповідає зразку замовлення виконавця, має позначку “УБК”, яка належить іншій юридичній особі та не містить підпису ОСОБА_2, яка б свідчила про те, що він отримав дану заявку. За твердженням відповідача вказана заявка була здійснена позивачем по телефону, тому судом не повинна була прийматись як належний доказ у справі;

- суд першої інстанції не прийняв до уваги наявність у справі консультаційних матеріалів, які доводять виконання відповідачем свого зобов’язання за договором;

- суд в оскаржуваному рішенні невірно виклав зміст ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, зазначивши його як: “надана послуга підлягає сплаті по-перше, за умови закріплення у договорі розміру, строку і порядку оплати, а по-друге, в нормі йдеться про обов’язок сплатити вже надану послугу” замість “якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.”;

- в рішенні не взято до уваги, що про виконання зобов’язань з боку Відповідача свідчить акт приймання-передачі виконаних інформаційно-консультаційних послуг, який позивач відмовився підписувати акт;

- представник відповідача подав клопотання про підписання акту виконання послуг позивачем, але суд відмовив у задоволенні клопотання;

- суд оцінював лише ті доводи і докази, які були надані позивачем, в той час як докази і доводи відповідача ним були взагалі проігноровані.

Позивач відзив на апеляційну скаргу суду не надав, однак в судовому засіданні представник позивача викладені апеляційній скарзі вимоги та доводи не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідач не надавав йому ні виконаних консультаційних матеріалів, ні акту про прийняття виконаних робіт. В зв’язку з викладеним, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення без змін.

Ухвалою від 25.03.2009 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 21.04.2009 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.

22 жовтня 2007 р. між ПП – фізично  ОСОБА_2 та Підприємством матеріально-технічного забезпечення «Буд-Сервіс» укладено договір № 2210/07 про надання послуг згідно з яким останнім було доручено, а виконавцем взяті на себе зобов’язання надати правову інформаційно-консультативну допомогу по юридичних питаннях пов’язаних з діяльністю підприємства, а замовник (позивач у справі) зі свого боку зобов’язаний був прийняти надані послуги та їх оплатити.

У відповідності до п. 2.1 замовник по договору зобов’язаний надавати в кожному окремому випадку оформлену заявку, в якій чітко формулювати завдання перед виконавцем та встановлювати конкретні строки їх виконання.

Згідно з п. 2.2 виконавець зобов’язаний на вимогу замовника, у відповідності з заявкою, оформленою в письмовому вигляді надавати правову допомогу.

У п. 3.1 договору сторони погодили, що замовник сплачує виконавцю суму згідно розрахунку вартості послуг, вказаних в заявці, а згідно положень договору передбачених у п. 3.2 оплата проводиться в готівковій або безготівковій формі в повному обсязі не пізніше 2 банківських днів з моменту оформлення заявки.

За необґрунтовану односторонню відмову від виконання своїх зобов’язань, пунктом 4.2.3. Договору передбачено, що недобросовісна сторона сплачує штраф у розмірі 50% від вартості послуг.

За твердженням позивача, 22.10.2007 р. позивачем складено та передано відповідачу заявку на оформлення будівельної ліцензії (а.с. 8), згідно з якою позивачем було визначено завдання перед виконавцем та зазначені необхідні для цього вихідні дані. Форма заявки є бланковою, та містить відомості про наявність на підприємстві будівельної ліцензії серії АБ № 105717 строком дії до 24.06.2010 р., а в п. 8 заявки зазначені основні види робіт в сфері проектування, які планується здійснювати, зокрема за переліком видів робіт 2.00.00, 2.02.00, 3.00.00, 3.01.00, 3.02.00, 3.03.00.

На виконання п. 3.1 договору, позивачем згідно рахунку-фактури № 2210-07/1 від 22.10.2007 р. було перераховано відповідачу 29 000 грн., тобто 100% передплата.

В зв’язку з тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання по наданню консультаційних послуг, позивач просив суд першої інстанції стягнути з ОСОБА_2 29 000 грн. – передоплату за договором, 14 500 грн. – штраф за односторонню відмову від виконання зобов’язань та 700,77 грн. – 3% річних, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач, в свою чергу, зазначає, що він не повинен повертати позивачу передоплату за договором, оскільки зобов’язання за договором він виконав належним чином, про що надав місцевому господарському суду консультаційні матеріали, однак позивач відмовився їх приймати та не підписав акт здавання-прийняття виконаних послуг.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладання спірного договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Твердження відповідача стосовно недійсності заявки на виконання послуг, судова колегія вважає безпідставним, оскільки в судових засіданнях обох інстанцій відповідач наполягає на тому, що він виконав своє зобов’язання належним чином, тобто він визнає факт отримання замовлення від позивача. Також відповідач не заперечує отримання ним передоплати у сумі 29 000 грн., що підтверджує прийняття ним зобов’язання.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що попри встановлення в ході розгляду справи відсутність у заявці підпису відповідача і є виконаною на бланку “Укрбізнесконсалтинг” із позначкою “УБК”, рівно як і договір та рахунок-фактура виставлений відповідачем, тому відсутність підпису ОСОБА_2 на заявці не свідчить про те, що така відповідачем не приймалась до виконання, не погоджувалась при укладенні спірного договору. Умови договору передбачають обов’язок замовника – позивача у справі, оформити та представити для виконання заявку, та не містять обов’язку виконавця підтвердити підписом прийняття до виконання вказаної заявки. Навпаки, згідно з п. 2.2 виконавець зобов’язаний на вимогу замовника, у відповідності з заявкою, оформленою в письмовому вигляді надавати правову допомогу. Згідно платіжного доручення № 55 від 25.10.2007р. на рахунок відповідача позивачем було перераховано 29 000 грн. з посиланням на рахунок-фактуру № 2210-07/1 від 22.10.2007р., які відповідачем були прийняті.

Наявність у матеріалах справи консультаційних матеріалів, які відповідач прийняв зобов’язання виконати, не доводить факт належного виконання відповідачем зобов’язання, оскільки надання їх суду не доводить того, що відповідачем вказані документи були підготовлені в термін передбачений договором та надані позивачу. Як вже зазначалось вище кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а відповідач жодного доказу надання позивачу вказаних консультаційних матеріалів судам не надав. Акт приймання-передачі виконаних інформаційно-консультаційних послуг, який наданий суду є неналежним доказом по справі, оскільки по-перше він не підписаний, а по-друге, відповідач не довів суду факту надання позивачу цього акту для підписання, в той час як позивач надав докази звернення до нього з претензією щодо виконання зобов’язання та з вимогою повернути перераховані кошти.

Щодо твердження відповідача про ігнорування судом першої інстанції доводів та доказів, які були надані першим в судовому засіданні, то суд дослідив та проаналізував вказані докази, однак в зв’язку з тим, що вони не підтверджені певними засобами доказування, суд просто не прийняв їх до уваги.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом було вірно викладено зміст статті 903 Цивільного кодексу України, на відміну від посилання скаржника в апеляційній скарзі, оскільки судом першої інстанції було проаналізовано зазначену норму, в зв’язку з чим текст викладений в рішенні не є ідентичним тексту викладеному в кодексі.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками, викладеними в рішенні Господарського суду м. Києва, відповідно до якого позов був задоволений частково, з огляду на наступне.

За приписами статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вже було встановлено судами, позивач надав відповідачу для виконання заявку про оформлення будівельної ліцензії та на виконання п. 3.1. Договору здійснив 100% передоплати в розмірі 29 000 грн., чим виконав взяті на себе зобов’язання перед відповідачем.

У наданих суду поясненнях, позовній заяві позивач зазначив, що консультації по Договору № 2210/07 від 22.10.2007 року від відповідача підприємство не отримувало, так само як і не отримувало будь-яких консультаційних матеріалів.

Заявка безпосередньо до органу ліцензування підприємством не надавалась, оскільки всі документи необхідні для оформлення будівельної ліцензії разом із такою заявою були передані відповідачу для здійснення відповідних дій для отримання ліцензії на місці (в м. Київ).

Будь-які інші ліцензії на види робіт, не передбачені ліцензією серії АБ № 105717 від 29.06.2005 року на підприємстві відсутні. ПМТЗ “Буд-Сервіс” здійснює свою господарську діяльність на підставі лише зазначеної вище ліцензії. Документи, які необхідні для оформлення будівельної ліцензії були надані відповідачу відразу ж після оформлення заявки за Договором.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Згідно з частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору.

В силу положень договору (п. 5.1) договір діє до 31 грудня 2007р., у зв’язку з чим послуги згідно оформленої до договору заявки, які полягають у оформленні документів для отримання будівельної ліцензії за видами робіт визначеними у п. 8, 9, 10 заявки, мали бути надані позивачу в межах строку дії договору – до 31 грудня 2007р..

11.07.2008р. позивач звернувся до відповідача з претензією (вих. № 201) у якій, через невиконання останнім зобов’язань за договором, просив повернути вартість невиконаної послуги в розмірі 29 000 грн..

Відповідач, в свою чергу доказів про належне виконання та надання позивачу консультаційних матеріалів не надав, що є підставою вважати, що він порушив взяте на себе зобов’язання за договором.

Відповідно до статті 901 цього Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу (виконати певні дії або здійснити певну діяльність, що приносить користь), а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, строки та у порядку, що встановлені договором (статті 903, 905 Цивільного кодексу України).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову у даній справі є стягнення сплачених коштів за ненадані відповідачем послуги по договору від 22.10.2007р., та враховуючи закінчення строку дії вказаного договору, суд розцінює заявлені вимоги про стягнення, як вимоги про стягнення коштів підстава для сплати яких відпала, та які є збитками підприємства у зв’язку з невиконанням договору.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 1212 положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні. Оскільки підстави з яких кошти в сумі 29 000 грн. перераховані позивачем на рахунок відповідача згодом відпали, враховуючи, що на вимогу позивача грошові кошти у вказаній сумі відповідачем не повернуті, суд першої інстанції вірно визначив заявлені вимоги про стягнення з відповідача 29 000 грн. такими, що підлягають задоволенню.

В силу положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором (п. 1 ст. 906 Цивільного кодексу України).

Обов’язок доказування розміру збитків завданих порушенням зобов’язання покладається на кредитора відповідно до ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 623 та ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають завданні збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. Отже, між цим порушенням та збитками має бути причинний зв’язок, тільки за наявності останнього збитки підлягають відшкодуванню.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 цього Кодексу передбачено склад та розмір відшкодування збитків. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

З цими нормами кореспондуються і приписи статті 623 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір яких доказується кредитором.

Зі змісту цих правових норм випливає, що підставою виникнення такої міри відповідальності, як стягнення збитків, є: наявність збитків, протиправна поведінка (дія або бездіяльність) особи, яка завдала збитків, причинний зв’язок та наявність вини заподіювана збитків.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено господарським судом відносини сторін у даній справі ґрунтуються на умовах укладеного між ними договору від 22.10.2007 року за №2210/07.

Внаслідок порушення відповідачем зобов’язань за укладеним договором, позивач поніс збитки лише у вигляді сплачених коштів за ненадані послуги. Документів, які б підтверджували понесення інших витрат позивач не надав, судам не представлено доказів отримання замовлень на виконання робіт, що вимагають отримання ліцензії оформлення якої погоджено згідно заявки до договору № 2210/07 від 22.10.2007р. тощо.

Враховуючи наведене, суд вважає доведеним з боку позивача факт порушення договірних зобов’язань відповідачем, яке полягає у ненаданні послуг по оформленню будівельної ліцензії згідно з заявкою від 22.10.2008р., а також те, що саме дане порушення є причиною понесення позивачем збитків в розмірі 29 000 грн..

Вимоги про стягнення штрафу на підставі п. 4.2 договору задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів наявності підстав для застосування зазначених положень договору - доказів необґрунтованої відмови від виконання своїх зобов’язань відповідачем. До матеріалів справи позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогами про виконання договору та що у задоволенні пред’явлених вимог було необґрунтовано відмовлено.

Суд вірно визначив, як необґрунтовані вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих 3 % річних в розмірі 700, 77 грн. через наступне.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За укладеним договором у відповідача грошових зобов’язань не виникало, положення договору не передбачають зобов’язань виконавця щодо повернення грошових коштів в разі невиконання договору (ненадання послуг), не містять строку для виконання зобов’язань з повернення передплати. За укладеним між сторонами договором на відповідача були покладені обов’язки по наданню послуг, які за своєю природою не є грошовими, відповідно у позивача відсутні підстави для вимоги сплати трьох процентів річних.

Щодо зобов’язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати, то зазначене зобов’язання, як відповідальність, виникло внаслідок неналежного виконання не грошового зобов’язання, тому не породжує виникнення іншого грошового зобов’язання.

Відповідачем не було надано суду першої інстанції належних доказів на спростування викладеного в позові, тому враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно визначив вимоги позивача як обґрунтовані і такі, що підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно і всебічно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2009 р. у справі № 22/216 – без змін.

Матеріали справи № 22/216 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого господарського суду України.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді