КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

____________________________________________

          01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

07.09.06 р.                                                                                                    № 4/327                                                                                

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий                                                                                Міщенко  П. К.

Судді                                                                                          

                                                                                                         Рудченко С.Г.

                                                                                                         Яковлєв М. Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області на рішення господарського суду Полтавської області від 26.04.2006 року

у справі          № 4/327 (суддя Коршенко Ю.О.)

за позовом          Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області

до                     Відкритого акціонерного товариства „Полтаваобленерго”

про                    спонукання підписати Додаткову угоду № 2 по договору оренди

№ 1056 від 22.09.1999 року

та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства „Полтаваобленерго”

до          Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавський області

про          зміну умов договору оренди державного майна № 1056 від 22.09.1999 року в редакції Додаткової угоди № 2 від 11.07.2005 року

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 07.09.2006 року у справі № 4/327.

в с т а н о в и в :

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області (далі по тексту –Фонд держмайна України) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про спонукання Відкритого акціонерного товариства „Полтаваобленерго” (далі по тексту –ВАТ „Полтаваобленерго”) підписати Додаткову угоду № 2 щодо внесення змін та доповнень до договору оренди № 1056 від 22.09.1999 року.

В свою чергу ВАТ „Полтаваобленерго” звернулось до господарського суду Полтавської області із зустрічною позовною заявою про спонукання Фонду держмайна України підписати додаткову угоду до договору оренди № 1056 від 22.09.1999 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26.04.2006 року у справі № 4/327 господарський суд Полтавської області частково задовольнив позовні вимоги Фонду держмайна України до ВАТ “Полтаваобленерго” про спонукання ВАТ “Полтаваобленерго” підписати додаткову угоду № 2 до договору оренди № 1056 від 22.10.1999 року в редакції позивача та зустрічний позов ВАТ “Полтаваобленерго” до Фонду держмайна України про зміну умов договору оренди державного майна № 1056 від 22.09.1999 року згідно з редакцією додаткової угоди № 2 від 11.07.2005 року Суд виклав пункти  3.9; 5.4; 5.7; 10.2; 12 договору № 1056 від 22.09.1999 року в редакції Фонду держмайна України викладеній в додатковій угоді № 2 від 01.06.2005 року; доповнив п. 3.1 договору № 1056 згідно з позовними вимогами позивача реченням наступного змісту: “Нарахування та сплата ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством”; виклав перше речення п. 10.3 в редакції позивача визначеній в додатковій угоді № 2 від 01.06.2005 року; виклав пункти 1.2; 5.8; 7.2; 7.3; 10.5; 10.6  договору № 1056 від 22.09.1999 року в редакції ВАТ “Полтаваобленерго” викладеній в додатковій угоді № 2 від 11.07.2005 року; виклав пункт 3.8 в редакції суду: “У разі невиконання обов’язку щодо повернення майна із закінченням (припиненням) дії цього Договору, протягом місяця з дати такого закінчення, Орендар сплачує до Державного бюджету (на рахунок, що відкривається на ім’я територіальних органів Державного казначейства) неустойку у розмірі подвійної оплати за користування майном за весь час прострочення –до моменту повернення його орендодавцеві за актом приймання-передачі”; визнав недійсним пункт 3.4 договору № 1056 від 22.09.1999 року в частині перегляду розміру орендної плати на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку. В інших частинах первісного та зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним вище рішенням господарського суду Полтавської області, Фонд держмайна України звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області, в зв’язку з порушенням норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні господарського суду обставинам справи.

Від ВАТ “Полтаваобленерго” на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач за первісним позовом просить рішення господарського суду Полтавської області від 26.04.2006 року у справі № 4/327 залишити без змін, а  апеляційну скаргу Фонд держмайна України –без задоволення.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.06.2006 року розгляд апеляційної скарги ВАТ “Полтаваобленерго” призначено на 06.07.2006 року.

У судове засідання від 06.07.2006 року представник позивача не з‘явився, хоча був повідомлений  про час і місце розгляду даної справи належним чином, проте від Фонду держмайна України надійшла телеграма з клопотанням про перенесення розгляду справи № 4/327 на інший день та час.

Київський міжобласний апеляційний господарський суд ухвалою від 06.07.2006 року розгляд апеляційної скарги ВАТ “Полтаваобленерго” відкладено на 16.08.2006 року, у зв’язку з заявленим клопотанням Фонду держмайна України.

На початку судового засідання від 16.08.2006 року головуючий суддя оголосив розпорядження виконуючого обов’язки Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду про заміну у складі колегії суддів: суддів Федорова М.О. та Яковлєва М.Л. на суддів Рудченка С.Г. та Мельника С.М.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.08.2006 року розгляд справи № 4/327 відкладено на 07.09.2006 року у зв’язку з заміною складу суддів в колегії та необхідністю вивчення матеріалів справи новими суддями, а також з мотивів неявки представника позивача.

На початку судового засідання від 07.09.2006 року головуючий суддя оголосив розпорядження заступника Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду про заміну у складі колегії суддів: судді Мельника С.М. на суддю Яковлєва М.Л.

Заслухавши суддю-доповідача та обговоривши доводи апеляційної скарги і, проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд відмовляє в задоволенні вимог апеляційної скарги, з наступних підстав:

У відповідності до п. 4 частини третьої ст. 129 Конституції України, та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. (Роз’яснення ВАСУ від 10.12.1996 року № 02-5/422 „Про судове рішення”).

А як зазначається в частині першій ст. 32  ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” виконавець –це суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник це суб’єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Статтею 1 Закону України “Про теплопостачання” визначено, що теплопостачання –це діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії споживачам. З матеріалів справи вбачається, що ВАТ “Полтаваобленерго” здійснює господарську діяльність з постачання електричної та теплової енергії, а також з виробництва електричної та теплової енергії, тобто є одночасно виконавцем та виробником в розумінні Закону України “Про житлово-комунальні послуги”. Тобто, місцевий господарський суд, при винесенні рішення, правомірно доповнив договір №1056 від 22.09.1999р. пунктом 1.2.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 21 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” встановлено виключний перелік випадків, коли може змінюватись орендна плата: розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін; на вимогу однієї зі сторін, у разі зміни цін і тарифів, в інших випадках встановлених законодавством, а також орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об’єкта оренди. Позивач та відповідач просили суд викласти п. 3.1 договору в новій редакції, якою змінити розмір орендної плати по договору. Як вбачається з матеріалів справи сторони не досягли згоди стосовно зміни орендної плати по договору № 1056 від 22.09.1999 року. В обґрунтування своїх вимог сторони посилаються на зміни в Методиці розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, якими було змінено орендні ставки за використання нерухомого майна.  Згідно з п. 1 ст. 189 ГК України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), які реалізують суб’єкти господарювання. Позивач та відповідач не визначили в обґрунтування своїх вимог про зміну орендної плати, які саме ціни чи тарифи (в розумінні ГК України) змінились. Орендні ставки за використання нерухомого майна, встановлені Методикою, не мають грошового виразу, а тому не являються ціною чи тарифом. Сама Методика не містить вимоги про внесення змін до договорів оренди державного майна у випадку внесення до неї змін. Позивач та відповідач не навели інших визначених законодавством підстав для зміни розміру орендної плати по договору № 1056. Також, колегія при винесенні рішення бере до уваги положення п. 3 ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, згідно з якою умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря. Таким чином, місцевий господарський суд правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог по первісному та зустрічному позову про зміну розміру орендної плати.

Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Пункт 3.4 договору № 1056 від 22.09.1999 року суперечить змісту ст. 21 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, тому місцевий господарський суд правомірно скористався правом наданим ч. 1 ст. 83 ГПК України і визнав в цій частині договір недійсним.

Позивач просив суд доповнити п. 3.1 договору абзацом другим, згідно з яким нарахування та сплата ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку визначеному чинним законодавством. Згідно з п. 3.1.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” об’єктом оподаткування ПДВ є операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди. Пунктом 7.1 ст. 7 вказаного Закону визначено, що продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування” ставки, механізм справляння податків і зборів, пільги з оподаткування не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування. Виходячи з наведеного орендар повинен перерахувати орендну плату орендодавцеві з урахуванням ПДВ, а орендодавець відповідно видати орендареві податкову накладну. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду в частині  доповнення п. 3.1 договору абзацом другим відповідає чинному законодавству.

У відповідності до п. 2 ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” для об’єктів, що перебувають у державній власності методику розрахунку та порядок використання орендної плати визначається Кабінетом Міністрів України. Пунктом 5 ст. 19 вказаного Закону визначено, що державні підприємства мають право використовувати орендну плату, одержану від переданого ними в оренду окремо індивідуально визначеного майна, на поповнення власних обігових коштів.  Методикою розрахунку і порядком використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року визначено випадки та порядок використання орендної плати. Пунктом 17 Методики передбачено, що у разі коли орендодавцем є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата спрямовується за нерухоме майно державних підприємств, організацій –70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно. Таким чином, законодавством України передбачено отримання державним підприємством, на балансі якого перебуває орендоване майно, частини орендної плати для здійснення господарської діяльності. З матеріалів справи вбачається, що ДП Кременчуцька ТЕЦ ліквідоване в 1999 році, а тому відсутнє державне підприємство, яке мало б право на отримання частини орендної плати. Таким чином, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив в задоволенні первісного та зустрічного позовів в частині внесення змін до п. 3.5 договору № 1056 від 22.09.1999 року.

Місцевим господарським судом обґрунтовано викладено п. 3.8 договору в редакції суду, оскільки така редакція відповідає нормам ст. 785 ЦК України, ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та погодженому сторонами строку повернення орендованого майна.

Задоволення вимог позивача про внесення до договору п. 3.9 правомірно задоволені судом як такі, що відповідають ст. 258 ЦК України.

Статтею 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. При відсутності згоди Орендаря на збільшення строку позовної давності по стягненню орендної плати суд правомірно відмовив позивачу в задоволенні вимог про внесення п.3.10 до договору.

Місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив вимоги позивача про внесення п. 5.4 до договору, оскільки вони відповідають ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Статтею 1 Закону України “Про охорону праці” визначено, що охорона праці –це система правових, соціально-економічних, організаційно технічних, санітарно профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Стаття 13 вказаного Закону зобов’язує роботодавця створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Орендоване по договору № 1056 від 22.09.1999 року майно використовується для постачання та виробництва електричної і теплової енергії, тобто працівники відповідача при експлуатації цього майна працюють з джерелом підвищеної небезпеки. Таким чином, при винесенні рішення суд правомірно задовольнив вимоги зустрічного позову про внесення до договору п. 5.8, згідно з яким відповідач зобов’язаний проводити поліпшення орендованого майна, що пов’язані з забезпеченням технологічного процесу, безпекою та поліпшенням умов праці.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає наймачеві у користування за плату майно на певний строк. Пунктом 3 ст. 779 ЦК України  передбачено, що передане у найом майно може втратити своє функціональне призначення і у цьому випадку наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталось внаслідок нормального її зношення. Положенням про порядок списання державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 28.11.2005 року № 3045 встановлено порядок списання державного майна, у тому числі і орендованого. Майно передане в оренду по договору № 1056 є державним, а тому на нього поширюється дія вказаного Положення. Місцевий господарський суд правомірно застосував вказані нормативні акти та задовольнив вимоги зустрічного позову про внесення до договору п. 7.2 та п. 7.3.

При винесенні рішення суд обґрунтовано застосував ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та задовольнив вимоги позивача про зміну умов п. 10.2 договору № 1056 від 22.09.1999 року.

Статтею 188 ГК України визначено порядок зміни та розірвання господарських договорів, тому суд правомірно частково задовольнив вимоги про зміну п. 10.3 договору між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 631 строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Таким чином, після закінчення строку дії договору сторонам не потрібно додатково розривати договір, а тому суд обґрунтовано відмовив позивачеві в задоволенні позовної вимоги про зміну п. 10.4 договору.

Згідно зі ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов’язаний компенсувати зазначені кошти. Пунктом 5.8 договору визначено обов’язок орендаря здійснювати поліпшення орендованого майна, а тому місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив зустрічні позовні вимоги про викладення п. 10.5 в редакції відповідача.

Місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив  зустрічний позов в частині викладення п. 10.5 договору в редакції відповідача, оскільки ці вимоги передбачені ст. 764 ЦК України.

При винесені рішення суд правомірно задовольнив вимоги позивача про внесення змін до п. 5.7 договору та внесення змін до п. 12 договору, які не заперечувались відповідачем.

Отже, враховуючи все зазначене вище, апеляційний господарський суд підстав для скасування рішення господарського суду Полтавської області від 26.04.2006 року у справі № 4/327 не вбачає.

Відповідно до Роз‘яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 „Про судове рішення” із змінами і доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду прийняте відповідно до чинного законодавства України та після повного і всебічного з’ясування всіх обставин справи, а також висновки місцевого суду викладені в оскаржуваному рішенні не суперечать фактичним обставинам справи.

Тому, керуючись ст.ст. 99, 103-105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, –

п о с т а н о в и в :

1.          Апеляційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області на рішення господарського суду Полтавської області від 26.04.2006 року у справі № 4/327 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду Полтавської області від 26.04.2006 року у справі № 4/327 залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 4/327 повернути до господарського суду    

Полтавської області.

          

Головуючий                                                                                Міщенко  П. К.

Судді                                                                                          

                                                                                                         Рудченко С.Г.

                                                                                                         Яковлєв М. Л.