ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
___________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
25.01.2007 року Справа № 14/548пд
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Медуниці О.Є.
суддів Баннової Т.М.
Бойченка К.І.
Секретар судового засідання: Сідорова О.А.
за участю представників сторін:
від позивача ОСОБА_1, приватний підприємець,
паспорт ІНФОРМАЦІЯ_1 виданий Марківським
РВ УМВС України в Луганській області від
16.03.05;
ОСОБА_2, представник за довіреністю
НОМЕР_1 від 06.06.05;
від відповідача ОСОБА_3, заступник начальника
юридичного відділу, довіреність НОМЕР_2
від 06.02.06;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного підприємця
ОСОБА_1,
смт. Марківка, Луганська область
на рішення
господарського суду Луганської області
від 11.12.06 (підписане 18.12.06)
по справі №14/548пд (суддя - Лісовицький Є.А.)
за позовом Приватного підприємця
ОСОБА_1,
смт. Марківка, Луганська область
до відповідача Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Луганській області,
м. Луганськ
про визнання договору оренди частково
недійсним
ВСТАНОВИВ:
Приватний підприємець ОСОБА_1, смт. Марківка Луганської області, звернувся з позовом до господарського суду Луганської області про визнання частково недійсним абзацу 1 п.11.6 договору оренди державного майна НОМЕР_3 від 21.11.01, щодо слів: „У випадку приватизації об'єкту оренди” і „та договором купівлі - продажу”; абзацу 2 п.11.6 даного договору, який укладено між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області (Орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (Орендар).
Рішенням господарського суду Луганської області від 11.12.06 у справі №14/548пд у задоволенні позову відмовлено.
Мотивоване дане рішення необґрунтованістю позовних вимог. Суд першої інстанції посилаючись на ст.5, ч.1 ст.215, п.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України зазначив, що сторони за договором оренди державного майна НОМЕР_3 від 21.11.01 в момент його укладення мали керуватися чинним на той час Цивільним кодексом Української РСР та Законом України „Про оренду державного та комунального майна” в редакції від 23.09.01.
Не погоджуючись з даним рішенням Приватний підприємець ОСОБА_1, смт. Марківка Луганської області,, звернувся до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 27.12.06, якою просить рішення господарського суду Луганської області від 11.12.06 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог заявник зазначив, що суд першої інстанції приймаючи рішення порушив норми процесуального та матеріального права; неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
На думку скаржника, умови встановлені п.11.6 договору оренди державного майна НОМЕР_3 від 21.11.01 порушують її права та не відповідають положенням п.3 ст.778 та п.2 ст.786 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.04.
Відповідач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області, відзивом НОМЕР_4 від 23.01.07 просить рішення господарського суду Луганської області залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені доводи про визнання договору оренди частково недійсним вважає безпідставними.
Розпорядженням від 03.01.07 голови Луганського апеляційного господарського суду відповідно до ст. 28 Закону України “Про судоустрій України” для розгляду апеляційного подання Приватного підприємця ОСОБА_1, смт. Марківка Луганської області, від 27.12.06 на рішення господарського суду Луганської області від 11.12.06 по справі №14/548пд призначена судова колегія у складі: Медуниця О.Є. - суддя - головуючий, Баннова Т.М., Бойченко К.І. - судді.
Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України в процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
21.11.01 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області (Орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір про оренду державного майна НОМЕР_3 від 21.11.01 (далі - договір оренди державного майна) (а.с.21-28).
Згідно п.1.1 даного договору предметом оренди було вбудоване нежитлове приміщення площею 65, 9 кв.м. в одноповерховій будівлі автовокзалу.
Згідно п. 11.6 договору оренди державного майна передбачено, що вартість поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити, підлягають компенсації у випадку приватизації об'єкта оренди, в порядку, визначеному законодавством і договором купівлі-продажу.
Абзац 2 п.11.6 договору оренди державного майна передбачає, що у випадку припинення дії чи розірвання договору оренди до приватизації майна, що є предметом оренди, та в інших випадках, вартість невідокремлюваних поліпшень компенсації не підлягає.
Позивач звернувся до господарського суду Луганської області із позовом про визнання частково недійсним абзацу 1 п.11.6 договору оренди державного майна, щодо слів: „У випадку приватизації об'єкту оренди” і „та договором купівлі - продажу”; абзацу 2 п.11.6 даного договору, оскільки вважає, що вони суперечать вимогам п.3 ст.778 Цивільного Кодексу України.
Судова колегія аналізуючи матеріали справи вважає доводи позивача необґрунтованими, виходячи с наступного.
Частиною 2 ст.5 Цивільного кодексу України визначено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 230 цього Кодексу.
Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що до договорів, що були укладені до 01.01.04 і продовжують діяти після набрання чинності Цивільного кодексу України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Отже для вирішення даного спору слід проаналізувати законодавство, що діяло на час укладення спірного договору, оскільки однією з умов виникнення зобов'язання є відповідність вимогам договору діючого законодавства в момент його укладення.
Правовідносини між сторонами регулювалися чинним на той час Цивільним кодексом Української РСР, а також Законом України „Про оренду державного та комунального майна” в редакції від 23.09.01, оскільки орендоване приміщення є державною власністю.
Статтею 272 Цивільного кодексу Української РСР встановлено, що в разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором.
Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди (ч.2 ст.27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”).
Аналізуючи дані норми судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку стосовного того, що норми про відшкодування орендодавцем орендареві вартості здійснених ним поліпшень є диспозитивними та дають можливість сторонам самостійно врегулювати дане питання.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони договору оренди державного майна домовилися про те, що компенсація здійснених орендарем поліпшень буде здійснюватися тільки у разі приватизації орендарем об'єкта оренди.
Отже положення пункту 11.6 договору оренди державного майна (його першого і другого абзаців) відповідають вимогам чинного на час укладення договору законодавства.
Невідповідність договору акту цивільного законодавства, який був прийнятий вже після укладання договору оренди державного майна, не є підставою для визнання його недійсним.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Луганської області від 11.12.06 у справі №14/548пд ґрунтується на повному та всебічному розгляді всіх обставин справи, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права та відповідає обставинам справи.
Підстав для скасування або зміни рішення не вбачається.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника - Приватного підприємця ОСОБА_1, смт. Марківка Луганської області.
За згодою представників сторін присутніх у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1, смт. Марківка Луганської області, від 27.12.06 на рішення господарського суду Луганської області від 11.12.06 у справі №14/548пд залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 11.12.06 у справі №14/548пд залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя Т.М. Баннова
Суддя К.І. Бойченко