Справа №22-3421/2008
Головуючий у 1 інстанції Мілєйко Є.Д.
Категорія 32
Доповідач Звягінцева О.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2008 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С. , суддів Звягінцевої О.М. , Молчанова С. І., при секретарі Шилковій Ю.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення ФСС у Микитівському районі м. Горлівки про відшкодування моральної шкоди і
встановив:
в апеляційній скарзі відділення ФСС у Микитівському районі м. Горлівки оспорює обгрунтованість рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 12 березня 2008 року, яким позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 12000 грн., і ставить питання про його скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.
Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, а також за виключенням в наступному обов'язку Фонду соціального страхування з відшкодування потерпілим моральної шкоди у суду не було підстав для задоволення вказаного позову, тим більше, що позивач пропустив строк на звернення з позовом до суду і відділення ФСС не є належним відповідачем по справі.
В засіданні апеляційного суду представник відділення ФСС за довіреністю Подлюк М. М. підтримав доводи апеляційної скарги, просив про її задоволення, скасування судового рішення із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, а позивач ОСОБА_1 заперечував проти доводів скарги, просив її відхилити та залишити судове рішення без зміни.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
9.01.2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що працював в підземних умовах на шахті ім. Ю.О. Гагаріна з 3.2.2003 р. до 17.05.2006 р.
Під час виконання трудових обов'язків 28 жовтня 2003 року з ним трапився нещасний випадок на виробництві, було травмовано праву руку, про що був складений відповідний акт за формою Н-1 № 4/66 від 31.10.2003 року.
Висновком МСЕК від 18.02.2004 р. у нього встановлено 25% втрати працездатності внаслідок каліцтва на виробництві 2003 року.
Висновком МСЕК від 12.04.2006 р. у нього встановлено 55% втрати працездатності за сукупністю, з них: 25% внаслідок травми 2003 p.- повторно і 30% - за хронічним бронхітом- вперше з 3.04.2006 р. безстроково, він визнаний інвалідом 3 групи.
За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено моральну шкоду, оскільки він змушений внаслідок хвороби додавати багато зусиль для організації свого життя.
Тому він просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 15000 грн.
Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 12 березня 2008 року позов задоволено частково і на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто у відшкодування моральної шкоди 12000 грн.
Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с. 3-4, 7, 8-15, 17-18 ) і тому знайшли підтвердження в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок небезпечних умов праці позивачеві було завдано стійку втрату працездатності.
Висновком МСЕК від 18.02.2004 р. у нього вперше з 18.02.2004 р. встановлено 25% втрати працездатності внаслідок каліцтва на виробництві
2003 року, а висновком МСЕК від 12.04.2006 р. він визнаний інвалідом З
групи безстроково (а.с. 7).
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок трудового каліцтва моральних страждань.
При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість та характер спричинених ним моральних страждань, їх тривалість, неможливість відновлення стану здоров'я та змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого життя.
Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня
2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під
час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати
професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим, ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", і є гранічним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.
За таких обставин, немає підстав вважати, що визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд не врахував межі достаньості та справедливості.
Доводи скарги щодо зупинення на час розгляду справи дії спеціальної норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, та щодо виключення в наступному обов'язку Фонду соціального страхування з відшкодування моральної шкоди апеляційний суд не може взяти до уваги, оскільки закон не має зворотної сили у часі.
До того ж згідно з ч.3 ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок небезпечних умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.
Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок небезпечних умов праці.
Не можна визнати спроможними і доводи скарги щодо пропуску позивачем строку на звернення з позовом до суду, оскільки відповідно до вимог ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом та на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я.
Не грунтуються на вимогах чинного законодавства доводи скарги щодо притягнення судом неналежного відповідача.
Відповідно до вимог ст. ст. 1167, 1187 ЦК України дійсно шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, до яких віднесено і копальні, відшкодовується особою, яка на відповідні правовій підставі володіє цим джерелом.
Разом з цим, відповідно до вимог вказаного Закону у визначений період державою було встановлено спеціальний порядок щодо відшкодування
шкоди, завданої здоров'ю потерпілого умовами виробництва - через відділення ФСС України.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень або неправильного застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.
Керуючись ч. 1 ст. 218, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу відділення ФСС у Микитівському районі м. Горлівки відхилити, рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 12 березня 2008 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.