справа № 22-3384                                      

Головуючий у 1-й інстанції: Бужак Н.П.

Доповідач: Гончар В.П.

УХВАЛА

 Іменем України

11 липня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Гончара В.П. суддів: Вербової І.М., Олійник А.С.

при секретарі: Гладун Х.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 грудня 2006 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: десята Київська Державна нотаріальна контора про визнання недійсним заповіту і встановлення факту неналежності правовстановлюючого документа, про визнання права власності на спадкове майно, -

встановила:

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25.12.2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, третя особа Десята Київська державна нотаріальна контора про визнання заповіту від 30.09.1993 року недійсним, про визнання права власності на обов»язкову долю в спадщині відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, де вирішити питання про призначення судової психолого-психіатричної експертизи спадкодавця ОСОБА_4

Вважає, що суд не з'ясував всі обставини справи, що мають значення для справи, та ухвалив рішення із порушенням норм матеріального та процесуального закону.

В суді апеляційної інстанції апелянт підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, з'ясувавши обставини справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 08.03.2003 року померла ОСОБА_4, мати позивача та відповідачки по справі.

30.09.1993 року нотаріусом десятої Київської державної нотаріальної контори було посвідчено заповіт, яким ОСОБА_4 заповіла квартиру АДРЕСА_1 і яка належала спадкодавцю на праві власності своєму онуку ОСОБА_3

Відповідно до ст. 55 ЦК УРСР від 1963 p., угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Судом було вірно встановлено, що на час укладення заповіту, а саме 30 вересня 1993 року ОСОБА_4 розуміла значення своїх дій, розуміла, що укладає заповіт на користь ОСОБА_3

Такий висновок суду підтверджується висновком амбулаторної посмертної судової психіатричної експертизи щодо ОСОБА_4 (а.с.99-105).

Згідно висновків вказаної експертизи оцінити психічний стан ОСОБА_4 на період укладання 30.09.1993 року заповіту не можливо.

Допитана судом першої інстанції експерт ОСОБА_5 пояснювала, що особа здатна розуміти чи не розуміти значення своїх дій та керувати ними залежно від ступеня вираженості інтелектуально-амнестичного зниження емоційно вольових порушень.

Лікарі, які оглядали ОСОБА_4 - невропатолог, психіатр, як вбачалось із медичних документів не вказували на зниження цього ступеня.

Висновок суду підтверджується також показами ОСОБА_6 та ОСОБА_3, які зазначали, що ОСОБА_4 була дієздатною особою і розуміла значення своїх дій.

Свідок ОСОБА_7 зазначала, що на момент вчинення заповіту будь-яких ознак, які б засвідчували, що ОСОБА_4 не розуміє значення своїх дій та не може ними керувати не виявляла.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та спростовуються матеріалами справи.

За таких обставин суд обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на його законність не впливають.

За таких обставин підстави для скасування судового рішення і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.