ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

ДП "Лохвицький спиртовий завод" -Чернов Д.М. (дов. від 28.11.2006);

встановив:

          У вересні 2005 року позивач - Державного підприємства "Лохвицький спиртовий завод" пред'явив у господарському суді позов до відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Лохвицький цукровий завод" про визнання недійсним пункту 7 договору № 19 від 19.01.2004 року, укладеного між сторонами.

          Вказував, що даний пункт суперечить ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

          Рішенням господарського суду Полтавської області від 01 червня 2006 року (суддя Гетя Н.Г.)  у задоволенні позовних вимог відмовлено.

          Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 вересня 2006 року (колегія суддів у складі: Фаловська І.М. -головуюча, Агрикова О.В., Мостова Г.І.) рішення господарського суду залишено без змін.

          Судові рішення мотивовані тим, що зміст  угоди, визначений в п. 7 договору, не суперечить вимогам закону, за своєю формою договір відповідає ст. 205 ЦК України, правоздатність сторін договору не заперечується.

У касаційній скарзі  ДП  "Лохвицький спиртовий завод"  просить рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним п. 7 договору № 19 від 29.01.2004 р. В обґрунтування посилається на  порушення судами норм процесуального  та матеріального права,

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, перевіривши правильність застосування судом  норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи,  спірні правовідносини виникли з договору № 19 від 29.01.2004, укладеного між ВАТ "Лохвицький цукровий комбінат" (Продавець) та ДП "Лохвицький спиртовий комбінат" (Покупець). Відповідно до умов даного договору Продавець продає належну йому мелясу Покупцю в кількості 1 000 тон.

П. 3 Договору встановлено порядок оплати: до 01.02.2004 -50 000 грн.; до 05.02.2004 -20 000 грн.; до 01.03.2004 -140 000 грн.; до 20.03.2004 -120 000 грн.

Умовами п. 7 Договору передбачено, що за несвоєчасне виконання п. 3 договору Покупець сплачує штраф у розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу. Сплата штрафних санкцій не звільняє Покупця від оплати товару за даним товаром.

Позивач, звернувшись з позовом про визнання недійсним п. 7 Договору, вказує на його невідповідність вимогам Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно встановив і виходив з того, що п. 7 договору не суперечить вимогам закону, зокрема ст. 551 ЦК України, якою встановлено, що розмір неустойки  встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Оскільки договорі за своєю формою відповідає ст. 205 ЦК України, правоздатність сторін при укладенні договору не заперечується, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного пункту недійсним.

Апеляційний господарський суд, погодився з даним висновком,  залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції.

Дані висновки місцевого та апеляційного судів ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. 1 діючого ГК України,  цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Частиною 3 п. 2 ст. 231 ГК України встановлено, що за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. Разом з тим, ч. 2 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Водночас, ч. 2 п.2 ст. 551 ЦК України  встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що п. 7 Договору, яким встановлено, що за несвоєчасне виконання п. 3 Договору  Покупець  сплачує штраф у розмірі 1% від суми боргу  за кожний день прострочи відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки законодавством надано контрагентам зобов'язального правовідношення право збільшення розміру неустойки, встановленого актами цивільного законодавства.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом Полтавської  області та Київським міжобласним апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка.

Керуючись ст. ст.  111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹, 111¹³ ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Лохвицький спиртовий завод" залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 вересня 2006 року у справі № 14/403-5/159   залишити без змін.

   Головуючий                                                                     М.І. Хандурін

  Судді                                                                                   І.Ю.Панова

                                                                                               О.С. Удовиченко