ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2007 р. |
№ 33/202-06 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого |
Першикова Є.В., |
суддів: |
Савенко Г.В., Ходаківської І.П., |
розглянула |
касаційну скаргу |
відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина" (далі Товариство) |
на ухвалу |
Дніпропетровського апеляційного господарського суду |
від |
04.12.06 |
у справі |
№ 33/202-06 |
господарського суду |
Дніпропетровської області |
за позовом |
фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (далі Підприємець) |
до |
Товариства |
про |
стягнення 79 680,00 грн. основного боргу та 3 984,00 грн. пені |
В засіданні взяли участь представники
- позивача: |
ОСОБА_1 (свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця НОМЕР_1 від 01.10.92); |
- відповідача: |
не з'явились. |
Ухвалою від 15.01.07 Вищого господарського суду України касаційна скарга Товариства була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 01.02.07.
Вказана ухвала суду була направлена учасникам судового процесу в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 01.02.07 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу до суду не надходило.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду сторін було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від Товариства повідомлення щодо неможливості участі у судовому засіданні до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи, за участі Підприємця.
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою Підприємця, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 01.02.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 24.10.06 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Разіна Т.І.) позовні вимоги Підприємця задоволено частково.
З Товариства на користь Підприємця стягнуто 79 680,00 грн. заборгованості, 796,80 грн. державного мита та 112,38 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В задоволенні решти суми позову Підприємцю відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Товариство звернулось з апеляційною скаргою до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Ухвалою від 15.11.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Ясир Л.О., суддів -
Герасименко І.М., Пруднікова В.В.) відновлено строк подання апеляційної скарги Товариства, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні, Підприємця зобов'язано надати відзив на апеляційну скаргу, а також Підприємця та Товариство зобов'язано забезпечити явку представників у судове засідання. При винесенні вказаної ухвали апеляційний суд керувався ст.ст. 53, 98 Господарського процесуального кодексу України.
Не погодившись з ухвалою від 15.11.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду, Товариство звернулось з касаційною скаргою в якій просило оскаржену ухвалу скасувати в частині зобов'язання Підприємця надати відзив на касаційну скаргу. Свої вимоги скаржник мотивував тим, що при прийнятті ухвали від 15.11.06 апеляційним судом було порушено положення ст.ст. 42, 96 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 04.12.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду Товариству було відмовлено у прийнятті касаційної скарги на ухвалу від 15.11.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду, а скаргу повернуто заявникові з тих підстав, що положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості оскарження ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження. При винесенні даної ухвали апеляційний суд керувався ст. 86, ч. 1 ст. 106, ч.ч. 1, 4 ст. 11113 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою від 14.12.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Ясир Л.О., суддів -Голяшкіна О.В., Науменко І.М.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення.
Рішення від 24.10.06 господарського суду Дніпропетровської області змінено, та його резолютивну частину викладено у наступній редакції:
"Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства на користь Підприємця 79 680,00 грн. основного боргу, 3 984,00 грн. пені, 837,82 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".
З Товариства в доход державного бюджету України стягнуто штраф в розмірі 1 700,00 грн.
Не погоджуючись з ухвалою від 04.12.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить оскаржену ухвалу скасувати.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні вказаного судового акту було порушено норми процесуального права, а саме: ст.ст. 42, 43, 109 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, скаржник зазначає, що при винесенні оскарженої ухвали апеляційний суд не виконав свого обов'язку щодо надіслання в п'ятиденний строк касаційної скарги разом зі справою до Вищого господарського суду України, чим перевищив свої, законодавчо визначені, повноваження.
У відзиві на касаційну скаргу Підприємець ставить питання про залишення в силі постанови від 14.12.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду як такої, що прийнята за умови правильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи, що Товариством у касаційній скарзі ставиться питання про скасування лише ухвали суду апеляційної інстанції, винесеної, на її думку, з порушенням процесуального законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України під час перегляду даної справи в касаційному порядку обмежилась перевіркою застосування норм процесуального права судом апеляційної інстанції, та не досліджувала підставність та правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим та апеляційним судами при винесенні рішень по суті спору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення Підприємця, суддю-доповідача, проаналізувавши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, до яких віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у ст. 12 Закону України “Про судоустрій України”, згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Тобто, Господарський процесуальний кодекс України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційне та касаційне оскарження ухвал судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Аналогічне положення містить ч. 1 ст. 11113 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Отже, оскарженню підлягають лише ті ухвали, про можливість оскарження яких прямо зазначено у відповідній статті Господарського процесуального кодексу України або Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в яких йдеться про винесення судом даних ухвал.
Приписами ст.ст. 53, 98 Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості оскарження судових ухвал якими вирішено питання про відновлення пропущеного строку та прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги та наголошує, що відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 55 Основного Закону регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
З правового аналізу наведених норм вбачається, що з метою запобігання порушень ст.ст. 106, 11113 Господарського процесуального кодексу України, та безпідставного затягування розгляду справи по суті, господарські суди можуть відмовляти у прийнятті скарг, можливість оскарження яких не передбачена Господарським процесуальним кодексом України та Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, з посиланням на ч. 1 ст. 106, ч. 1 ст. 11113 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що за змістом ч. 2 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право, зокрема, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. При цьому, відповідно до частини 3 вказаної статті сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, висновок апеляційного суду про відмову Товариству у прийнятті касаційної скарги на ухвалу від 15.11.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду є правомірним і таким, що відповідає вимогам ст.ст. 6, 19 Конституції України, де передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, ухвала апеляційного господарського суду, оскарження якої не передбачено Господарським процесуальним кодексом України, не може бути предметом касаційного перегляду.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що підстав для скасування ухвали від 04.12.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина" залишити без задоволення.
Постанову від 04.12.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 33/202-06 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Головуючий |
Є.Першиков |
судді: |
Г.Савенко |
|
І.Ходаківська |