УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" лютого 2011 р. Справа № 2а-600/10
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Католікяна М.О.,
суддів Коршуна А.О. , Мельника В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Маловисківському районі Кіровоградської області на постанову Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 12 квітня 2010 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Маловисківському районі Кіровоградської області про зобов'язання вчинити дії,
у с т а н о в и л а:
11.11.2009 р. позивач звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Маловисківському районі Кіровоградської області, в якому просила стягнути з відповідача недоплачену суму підвищення до пенсії як дитині війни з 01.01.2006 р. по день розгляду справи.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що має статус дитини війни, тому користується всіма правами та пільгами, передбаченими Законом України “Про соціальний захист дітей війни” для цієї категорії осіб, і на підставі ст. 6 зазначеного Закону має право на щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. При вирішенні питання про нарахування вказаної доплати до пенсії позивачу відповідач керувався положеннями нормативних актів, що на підставі Рішень Конституційного Суду України були визнані неконституційними, а тому застосуванню не підлягали.
Постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12.04.2010 р. адміністративний позов задоволено частково, а саме зобов’язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу підвищення пенсії згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 11.11.2008 р. по 12.04.2010 р. включно в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та провести виплату невиплачених сум з урахуванням різниці, яка була виплачена в цей період. В іншій частині позову відмовлено.
Відповідач, не погодившись з постановою суду, 23.04.2010 р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду від 12.04.2010 р., ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.
У скарзі відповідач посилається на те, що розмір мінімальної пенсії за віком, визначений Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується для розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності зі ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач народидася 1942 року та відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має статус дитини війни, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення та відповідною відміткою в ньому (а.с.7).
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»була зупинена п.12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік».
Рішенням Конституційного суду України № 6-рп від 09 липня 2007 року положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо зупинення дії положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно зі ст. 22 Закону України «Про Конституційний суд України»рішення Конституційного Суду України підлягають безумовному виконанню всіма державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування, установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та громадянами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок підвищення до пенсії як дитині війни з 11.11.2008 р., оскільки Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/08 від 22 травня 2008 року положення п.п.2 п.14 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було внесено зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та встановлено з 01.01.2008 р. інший порядок розрахунку підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії дітям війни, були визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення вказаного рішення.
Відповідач будь-яких дій з цього приводу не здійснював.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу недоотримані суми щомісячної надбавки до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з 11.11.2008 р. по 31.12.2008 р.
На час розгляду справи Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»не зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак відповідач був зобов’язаний виплачувати позивачу підвищення до пенсії у розмірах, які визначено ст. 6 названого Закону.
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов’язання відповідача нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2009 р. по 12.04.2010 р. (дата ухвалення рішення).
Право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов’язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, свідчить про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов’язків.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни суд обґрунтовано до уваги не взяв, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Проблеми надання бюджетних коштів відповідачу для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом першої інстанції не розглядалися.
Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова КМУ від 28.05.2008р. №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено розмір виплат підвищення до пенсії, оскільки, виходячи із загальних принципів пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку підвищення до пенсії слід керуватися Законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом.
Колегією суддів встановлено, що адміністративний позов, в якому заявлені вимоги про перерахунок та виплату підвищення до пенсії за 2006, 2007, 2008 рр., подано до суду 11.11.2009 р., тобто за межами строку, який встановлено ст. 99 КАС України, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції.
У відповідності зі ст. 100 КАС України, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, пропущення річного строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін.
При розгляді справи у суді першої інстанції відповідач в запереченнях на позов (а.с. 11) наполягав на відмові у задоволенні позову з підстав пропуску річного строку звернення до суду, у зв’язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано застосував вимоги ст. ст. 99, 100 КАС України.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись п. 1 ч.1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Маловисківському районі Кіровоградської області залишити без задоволення, а постанову Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 12 квітня 2010 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: М.О. Католікян
Судді: А.О. Коршун
ОСОБА_2