АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-13789/2011р. Головуючий 1 інстанці ОСОБА_1

Категорія:стягнення аліментів Доповідач: Колтунова А.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого – Колтунової А.І.,

суддів – Сілантьєвої Е.Є., Гальянової І.І.,

при секретарі - Моторній Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 13 травня 2011 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИЛА:

15 грудня 2011 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів.

Позивач посилалася на ті обставини, що з відповідачем вони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу мають сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після припинення шлюбних відносин дитина залишилася проживати з нею.

Син перебуває на її утриманні, відповідач добровільної матеріальної допомоги не надає.

У зв’язку з чим вона просила суд стягнути з нього аліменти у розмірі ? частини всіх видів його доходів, починаючи з дня звернення до суду та до повноліття сина.

Відповідач позов не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на ті обставини, що він у добровільному порядку передав позивачу на утримання їх сина 30000 грн., у зв’язку із чим позивач дала нотаріально посвідчену заяву про те, що вона протягом п’яти років не буде пред’являти відповідачу аліментних зобов’язань.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 13 травня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволений, стягнено з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, що мешкає за адресою: Харківська область, м.Чугуїв, буд. 213, аліменти в розмірі ? частини з усіх видів доходу щомісячно на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 15 листопада 2010 року з дня звернення до суду, до досягнення ним повноліття, але не нижче ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Крім того, з ОСОБА_7 стягнено на користь держави судовий збір у сумі 51 (п’ятдесят одна) грн. та 120 (сто двадцять) грн. – за послуги інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи (а.с. 56).

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на ті обставини, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального закону.

Висновки суду про те, що він не надає добровільної допомоги на утримання сина спростовуються наявними в матеріалах справи даними. Вказані дані свідчать, що він вніс аліменти на утримання сина по вересень 2015 року і це підтверджується нотаріально посвідченою заявою позивача.

Така форма взаєморозрахунку по аліментним зобов’язанням не суперечить діючому законодавству.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 та його представник підтримували апеляційну скаргу.

ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Заслухавши пояснення сторін, представника відповідача перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи з ОСОБА_4 аліменти на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є батьком дитини і зобов’язаний надавати матеріальну допомогу на його утримання.

Передача ним суми в розмірі 30000 грн. не була спрямована на утримання сина чи придбання йому житла, а передана позивачці на придбання нею квартири на її ім’я.

При такому положенні, заява ОСОБА_3 про непред’явлення аліментних вимог на утримання сина до відповідача протягом п’яти років зроблена не в інтересах дитини.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають зібраним по справі доказам, вимогам ст.ст. 180, 181, 183 СК України, роз’ясненням, що містяться в п.п.15-17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2005 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Судом встановлено, підтверджується доказами та не оспорюються сторонами, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 2001 року.

Від шлюбу мають сина – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 3).

07 травня 2010 року шлюб сторін розірвано (а.с. 4).

Син ОСОБА_6 залишився проживати з позивачем, перебуває на її утриманні й вихованні.

В добровільному порядку, у передбачений законом формі, питання про участь відповідача в утриманні сина вирішено не було.

Та обставина, що ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 30000 грн., необхідну їй для придбання квартири на своє ім’я, а остання надала розписку про те, що дана сума нею отримана в рахунок аліментних обов’язків, а тому вона зобов’язується протягом п’яти років не пред’являти їх до відповідача, детально була досліджені судом першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд прийшов до обґрунтованого висновку, що дана угода укладалася не в інтересах дитини.

Гроші передавалися не на утримання дитини чи придбання нерухомості на його ім’я, а на придбання квартири позивачу, у зв’язку із чим, при передачі та отриманні зазначеної суми склалися окремі правовідносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і відповідач вправі пред’явити претензії до позивачки з приводу повернення даної суми.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі щодо того, що він збирався виїжджати за межі України, у зв’язку з чим здійснив виплату позивачу вказаної суми із розрахунку 500 грн. щомісячно на утримання сина протягом п’яти років, не можуть бути визнані правовою підставою для скасування рішення суду, оскільки порушена процедура, що передбачає внесення єдино разової суми на утримання дитини у випадку виїзду за межі України, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України №1203 від 19 серпня 2002 року, та якою затверджений Порядок стягнення аліментів на дитину у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про надання правової допомоги.

Крім того, відповідач не мав наміру, як він вказував в суді першої та апеляційної інстанції, виїжджати за межі України на постійне місце мешкання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду, що відповідач зобов’язаний виплачувати аліменти на утримання сина.

Правовідносини по передачі ним позивачу грошей в сумі 30000 грн. не можуть бути визнані належним засобом виконання аліментних зобов’язань відповідачем, у зв’язку з чим вони підлягають вирішенню між позивачем та відповідачем у встановленому законом порядку.

У зв’язку з викладеним, колегія суддів вважає, що правові підстави для скасування рішення суду і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 13 травня 2011 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий суддя –

Судді -