Справа № 22-Ц- 3212/2006                                     Головуючий в 1 інстанції Подрєзова Г.О.

Категорія 21                                                                  Доповідач у II інстанції Заріцька А.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого  Назарчука Р.А., суддів Заріцької А.О., Приходька К.П., при секретарі Степурі Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ВАТ „Українська страхова компанія "Гарант-Авто", ОСОБА_1 на рішення Білоцерків­ського міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до приватного малого підприємства „КАН", відкритого акціонерного товариства „Українська страхова компанія "Гарант-Авто", третя особа ОСОБА_1, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 31 серпня 2006 року задоволено позов ОСОБА_2 до ВАТ „Українська страхова компанія "Гарант-Авто" та приватного малого підприємства „КАН" про стягнення матеріальної і моральної шкоди заподіяної внаслідок ДТП, що трапилася з вини третьої особи ОСОБА_1

Зокрема, на користь ОСОБА_2 з ВАТ „Українська страхова компанія "Гарант-Авто" стягнуто матеріальну шкоду заподіяну пошкод­женням автомобіля у розмірі 12 100 грн. 61 коп. та з МП „КАН"- 1000 грн. моральної шкоди і 510 грн. недотягненої з страхової компанії франшизи.

В апеляційній скарзі ВАТ „Українська страхова компанія "Гарант-Авто" просить указане рішення скасувати, як незаконне, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну  скаргу  обґрунтовувало  тим,   що  суд, вирішуючи  спір, належно   не   з'ясував   обставин,   що   мають   значення для   справи,   дав неправильну оцінку зібраним доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Третя особа ОСОБА_1 також оскаржив рішення суду, просив його скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Послався на помилковість рішення суду, ухваленого за неповно з'ясованих обставин справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів підстав для їх задоволення не встановила.

Судом встановлено, що 13 лютого 2005 року близько 19 години на 20 кілометрі автодороги Київ-Одеса, біля села Віта Поштова Київської області, трапилася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої зіткнулися автомобілі „Мерседес-Бенц-512", під керуванням ОСОБА_1, „Фольксваген-Таро", під керуванням ОСОБА_2, та „ГАЗ-2410", під керуванням ОСОБА_3

Автомобілям заподіяні механічні пошкодження.

Постановою по адміністративній справі Білоцерківського міськрайон­ного суду № 3-7715/2005 від 13 квітня 2005 року, яка є чинною, встановлено, що причиною зіткнення автомобілів стало порушення ОСОБА_1, який керував автомобілем „Мерседес Бенц", п.п. 2.3/б/, 12.1, 12.2 Правил дорожнього руху, оскільки він, рухаючись у напрямку м. Одеси, в умовах снігопаду на засніженій проїжджій частині, невірно вибрав швидкість руху, не урахував дорожню обстановку у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості.

ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Інші учасники ДТП до адміністративної відповідальності не притягувалися. Іншим, установленим законом порядком, винними у скоєнні ДТП не визнані.

ОСОБА_1 постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржував.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до ст.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України 2003 року, заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Кодексом відповідно до Цивільного процесуального Кодексу України 1963 року, розглядаються у порядку, встановленому цим Кодексом.

Врахувавши наведене та перевіривши обставини ДТП суд обґрунтовано вважав встановленою вину ОСОБА_1 у ДТП, внаслідок якої автомобілю позивача були заподіяні механічні пошкодження, а йому -матеріальна та моральна шкода.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 13 лютого 2005 року керував автомобілем „Мерседес-Бенц-512", який належить його дружині ОСОБА_4, але на час виникнення спірних правовідносин перебував у володінні відповідача ПМП „КАН" на підставі нотаріально посвідченого договору оренди від 13 липня 2004 року, реєстровий НОМЕР_1.

Оскільки ОСОБА_1 фактично працював у ПМП „КАН" водієм по перевезенню пасажирів на автомобілі, володільцем якого являлося ПМП „КАН", і зіткнення з іншими автомобілями допустив через порушення Правил дорожнього руху підчас виконання своїх безпосередніх обов'язків по перевезенню пасажирів, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що відповідальність за шкоду перед третіми особами відповідно до ст. 1172 ЦК України покладається на ПМП „КАН", яке застрахувало свою цивільну відповідальності перед третіми особами у ВАТ „Українська страхова компанія "Гарант-Авто", тому лише розмір франшизи та сума у рахунок відшкодування моральної шкоди стягнута з ПМП „КАН".

Полісом НОМЕР_2 обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території України передбачено, що страховик - ВАТ "Українська страхова компанія „ Гарант-Авто" забезпечує відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим - третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася під час дії цього полісу, і винуватцем якої був зазначений у полісі власник (водій).

Оцінюючи зібрані по справі докази суд обґрунтовано виходив з фактичних обставини щодо трудових відносин ОСОБА_1 з ПМП „КАН", оскільки він підлягав внутрішньому трудовому розпорядку підприємства, у якому здійснював перевезення пасажирів на автобусі, в установленому порядку допускався до виїзду на маршрут, поїздки здійснював на підставі дорожнього листа і підприємство, а не ОСОБА_1, було страхувальником цивільної відповідальності перед третіми особами.

Висновків суду про це апелянти в судовому засіданні і апеляційними скаргами не спростували. Обставини, пов'язані з договором про організацію перевезень пасажирів, укладеним між ПМП „КАН" і ОСОБА_1 13 липня 2004 року, знайшли свою оцінку у рішенні суду, яка доводами апеляційної скарги ВАТ „Українська страхова компанія "Гарант-Авто" не спростована. Сторони цієї угоди - ПМП „КАН" і ОСОБА_1, висновків суду щодо наявності трудових відносин не оспорювали.

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду також не спростовують і посилань на обставини, які б свідчили про незаконність ухваленого рішення, не містять.

Колегія суддів визнає рішення таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 307, 308 ЦПК України

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ВАТ „Українська страхова компанія "Гарант-Авто" та ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути оскаржена до Верховного Суду України.