Справа № 22-Ц- 3467/2006                     Головуючий в 1 інстанції Малород О.І.

Категорія 42                                             Доповідач у II інстанції Заріцька А.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого  Назарчука Р.А.,

суддів Заріцької А.О., Приходька К.П.,

при секретарі Шешко О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Красненської Першої сільської ради Обухівського району, третя особа ОСОБА_2, про визнання Державного акту недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Обухівського районного суду від 10 жовтня 2006 року, яким задоволено позов до Красненської Першої сільської ради Обухівського району про визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку розміром 0,117 га, виданого на її ім'я 15 лютого 2001 року ,

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що суд, вирішуючи спір, безпідставно послався на ст. 140 ЗК України, якою передбачені підстави припинення права власності на земельну ділянку, оскільки її вимоги стосувалися лише недійсності Державного акта, яким порушувалися її права на земельну ділянку надану їй користування у встановленому законом порядку.

Просила змінити ухвалене судом рішення, виключивши з нього посилання на ст. 140 ЗК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка просила визнати недійсним виданий на її ім'я Державин й акт на право приватної власності на земельну ділянку розміром 0,117 га з підстав невідповідності його вимогам закону. При цьому вказувала, що лише у 2005 році, коли мала намір розпочати будівництво, від сусідки ОСОБА_2 довідалася, що воно буде виходити за межі її земельної ділянки. Перевіривши відповідність меж та конфігурації земельної ділянки зазначених у Державному акті з межами земельної ділянки наданої їй в користування у 1991 році, вона виявила значні

зміни конфігурації і порушення її прав на отримання у власність земельної ділянки у розмірі і формі, яка перебувала у її користуванні. Ці обставини вбачаються з акту відведення в натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку від 8.08.1991 року, плану садиби, Державного акту про право приватної власності на землю та інших доказів (а.с. 6, 7, 9,10,14).

Судом встановлені підстави для визнання Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку недійсним та для задоволення позову. Рішення суду по суті учасниками процесу не оскаржується, колегією суддів підстав для його обов'язкового скасування не встановлено.

Разом з тим, колегія суддів знаходить обґрунтованими доводи апеляційної скарги і вважає таким, що не стосується предмету спору, посилання суду у рішенні на ст. 140 ЗК України (Підстави припинення права власності на земельну ділянку), оскільки земельна ділянка площею 0,12 га надана ОСОБА_1 у користування відповідно до рішення Красненської сільської ради від 21 травня 1991 року і рішенням Красненської Першої сільської ради Обухівського району від 28 листопада 1997 року передана їй у приватну власність. Ці рішення є чинними і питання припинення права власності на земельну ділянку судом не вирішувалося.

Невідповідність Державного акта вимогам закону, врегульовується нормами цивільного законодавства, а стосовно його дії в часі, то - ст. 48 ЦК України (1963 року).

За таких обставин посилання суду на ст. 140 ЗК України з рішення суду слід виключити, що не тягне за собою зміни рішення суду по суті.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 307, 308, 309 ЦПК України колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2006 року залишити без змін, виключити з рішення суду посилання на ст. 140 ЗК України.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути оскаржене до Верховного Суду України.