АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 10-189 Головуючий у 1-й інстанції Чумак О.В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1
Категорія
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2011 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого - судді Копитько Л.І.
судців: Денисенко Л.М., Юренко Л.А.
з участю прокурора Ткаченка К.А.
захисника - адвоката ОСОБА_2
обвинуваченої ОСОБА_3 розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві матеріали кримінальної справи за апеляцією помічника прокурора Київського району м. Полтави на постанову судді Київського районного суду м. Полтави від 5 травня 2011 року.
Цією постановою відмовлено в задоволенні подання в.о. слідчого СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2, українки, громадянки ОСОБА_4, раніше не судимої,
яка органами досудового слідства обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.З ст.190КК України.
Згідно постанови судці органами досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що 29 жовтня 2010 року за попередньою змовою з ОСОБА_5 та ОСОБА_6, переслідуючи корисливі мотиви та маючи умисел, направлений на заволодіння однокімнатною квартирою №11 по вул. Баленка, 4 в м. Полтаві, яка належала померлій ОСОБА_7, за допомогою ОСОБА_8 звернулися до Київського районного суду м. Полтави з позовною заявою про визнання фіктивно укладеного договору на довічне утримання від 1 червня 1998 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 дійсним та визнання права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_8
В результаті розгляду позовної заяви на підставі вищезазначеного договору вказані особи отримали в суді рішення суду від 16 груlня 2010 року про визнання договору довічного утримання дійсним та права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_8
Отримавши вказане рішення, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 за попередньою змовою між собою надали його до БТІ «Інвентаризатор» для проведення реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_8
Згідно звіту про незалежну оцінку майна НВКП «Тезіс» вартість однокімнатної квартири склацає 121 500 грн. Таким чином, своїми ціями ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 спричинили ОСОБА_7 матеріальну шкоду в сумі 121 500 грн., що відноситься до великих розмірів.
Заданим фактом 18 квітня 2011 року постановою в.о. слідчого СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області була порушена кримінальна справа за ч.2 ст.15, ч.З ст.190 КК України, а постановою цього ж в.о. слідчого від 26 квітня 2011 року порушено кримінальну справу за ознаками вказаного злочину стосовно конкретних осіб -ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3
26 квітня 2011 року ОСОБА_3 була затримана в порядку ст.115 КПК України за підозрою у вчиненні даного злочину.
Постановою в.о. слідчого СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області від 29 квітня 2011 року дії осіб по кримінальній справі перекваліфіковані на ч.З ст.190 КК України.
29 квітня 2011 року ОСОБА_3 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.З ст.190 КК України, і в цей же день в.о. слідчого звернувся з поданням, погодженим з прокурором, до суду про обрання ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Постановою судді Київського районного суду м. Полтави від 29 квітня 2011 року строк тримання під вартою ОСОБА_3 був продовжений до 10 діб, а постановою судді від 5 травня 2011 року відмовлено в задоволенні подання в.о. слідчого СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно обвинуваченої ОСОБА_3
Відмовляючи в задоволенні подання в.о.слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту ОСОБА_3, суд послався на те, що остання хоч і обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, але має постійне місце проживання, раніше не судима та не притягувалася до адміністративної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, спиртними напоями не зловживає, громадській спокій і порядок не порушує, до агресивних дій не схильна, в матеріалах подання відсутні дані, які б свідчили про наміри обвинуваченої ухилятися від слідства та суду або перешкоджати встановленню істини у справі, вчиняти тиск на свідків або продовжувати злочинну діяльність.
Суд прийняв до уваги те, що сама по собі тяжкість злочину, в якому обвинувачується особа, а також невизнання ОСОБА_3 своєї вини, не є підставою для обрання відносно неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, ставить питання про скасування постанови судці щодо обвинуваченої ОСОБА_3 як незаконної та необгрунтованої через однобічність та неповноту судового розгляду та просить постановити нове рішення, яким задовольнити подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо останньої.
При цьому в апеляції зазначається, що судом при розгляді подання не враховано, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину за попередньою змовою групою осіб, не працює і не має постійного джерела прибутку і обрання останній запобіжного заходу у вигляді взяття під варту унеможливить ухилення її від слідства та суду в подальшому та не дасть можливості перешкоджати встановленню істини у справі шляхом здійснення тиску на свідків.
Інші учасники судового розгляду постанову не оскаржили.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, обґрунтування апеляції прокурором, який підтримав апеляцію і просив скасувати постанову суду як незаконну та постановити нову постанову, якою задовольнити подання, заперечення на апеляцію обвинуваченої ОСОБА_3 та в її інтересах захисника - адвоката ОСОБА_2, які просили залишити апеляцію прокурора без задоволення, а постанову судці - без зміни як законну і обґрунтовану, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів апеляційного суду не знайшла підстав до задоволення апеляції.
Як роз'яснено в ч.І п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства", під час судового розгляду подання слідчого про взяття під варту предметом дослідження є ті обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання цього запобіжного заходу (ст.148 і ч.І ст.155 КПК України).
Відповідно до ст.148 КПК України запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочину діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.
Досліджуються також обставини, які відповідно до ст.150 КПК України мають бути враховані при обранні запобіжного заходу: вік підозрюваного, обвинуваченого, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання. З'ясовуються дані про попередні судимості, соціальні зв'язки особи, її схильності, спосіб життя, поведінку під час провадження в цій або іншій кримінальній справі (чи не ухилялася раніше особа від слідства, суду або виконання судових рішень, чи не вчинювала злочини проти правосуддя).
Як видно з матеріалів справи та постанови судді, при розгляді подання в.о. слідчого суддею правильно, відповідно до вимог закону, були досліджені та враховані всі обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання запобіжного заходу.
Не заслуговують на увагу доводи апеляції про те, що перебуваючи на волі, ОСОБА_3 своїми діями може перешкоджати встановленню об'єктивної істини у справі, а також ухилитися від слідства та суду, оскільки, як видно з матеріалів кримінальної справи, вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, дала пояснення щодо обставин вчинення злочину, а надалі, скориставшись положенням ст.63 Конституції України, відмовилася від дачі показань, що передбачено законом, основні необхідні слідчі дії по справі проведені, ОСОБА_3 має постійне місце проживання, характеризується позитивно, має незадовільний стан здоров'я, з'являлася на виклики слідчого, будь-яких даних, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_3, перебуваючи на волі, буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність, в матеріалах справи немає, як не вказано їх і в апеляції помічника прокурора.
Таким чином, колегія суддів вважає, що всі перелічені доводи апеляції помічника прокурора не можуть бути прийняті як підстава для скасування постанови суду першої інстанції, який обґрунтовано відмовив в обранні стосовно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції обвинувачена ОСОБА_3 та її захисник стверджують, що після відмови суду в обранні щодо неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту 5 травня 2011 року в.о. слідчого обрав ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
За змістом закону (ст.149 КПК України) до підозрюваного чи обвинуваченого у одній кримінальній справі може бути застосовано як один із зазначених у законі запобіжних заходів, так і декілька одночасно, але за умови, якщо вони доповнюють о дин одного. З чого випливає, що одночасно такі запобіжні заходи як підписка про невиїзд та взяття під варту застосовуватись не можуть.
За таких обставин, коли по даній кримінальній справі щодо обвинуваченої ОСОБА_3 вже обраний в.о. слідчого запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, який на даний час не скасований і не змінений, апеляція прокурора про скасування постанови суду щодо цієї обвинуваченої про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту задоволенню не підлягає і з цих підстав.
Крім того, вимога помічника прокурора в апеляції про постановлення апеляційним судом нової постанови, якою задовольнити подання в.о. слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо обвинуваченої ОСОБА_3, не ґрунтується на законі.
Як роз'яснено п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» із змінами та доповненнями, скасувавши рішення суду першої інстанції про відмову у взятті під варту, апеляційний суд не може обрати цей запобіжний захід.
З огляду наведеного апеляція помічника прокурора Київського району м. Полтави задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.365,366,382 КПК України, колегія суддів апеляційного суду
УХВАЛИЛА:
Постанову судці Київського районного суду м. Полтави від 5 травня 2011 року щодо обвинуваченої ОСОБА_3 залишити без зміни, а апеляцію помічника прокурора Київського району м. Полтави - без задоволення.
Судді
ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_1