ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

____________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

05.06.2006  року                                                                      Справа № 16/8

Луганський апеляційний господарський суд колегією суддів у складі :

головуючого судді                     Якушенко Р.Є.

суддів                               Іноземцевої Л.В.

Лазненко Л.Л.

Судова колегія призначена розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 18.05.06

при секретарі          Черніковій Я.В.

за участю представників сторін:

від позивача                    Кіріченко Є.В., дов. № Ю-1126 від 06.12.04

від відповідача          Збирит В.Є., дов. № 18/2-2 від 23.02.06

                                        Іщук І.О., дов. № 18/2-10 від 01.01.06

Розглянувши                    Колективного підприємства 52 „Термоізоляція”,

апеляційну скаргу                    м. Сєвєродонецьк

на рішення

господарського суду           Луганської області

від                                         14.04.06

у справі                               16/8 (суддя Василенко Т.А.)

          

за позовом                                Колективного підприємства 52 „Термоізоляція”,

                                        м. Сєвєродонецьк

до                                         Відкритого акціонерного товариства

„Лисичанськнафтооргсинтез”, м. Лисичанськ

про стягнення 104166 грн. 60 коп.

Рішенням господарського суду Луганської області від 14.04.06 у справі № 16/8 (суддя Василенко Т.А.) відмовлено у задоволенні позову Колективного підприємства  52 ”Термоізоляція” (далі КП „Термоізоляція”), м. Сєвєродонецьк Луганської області до Відкритого акціонерного товариства „Лисичанськнафтооргсинтез” (далі Ват „Личичанськнафтооргсинтез”), м. Лисичанськ про стягнення 104166 грн. 60 коп.

Постановляючи рішення місцевий господарський суд з посиланням на норми статті 71, 76 Цивільного кодексу УРСР 1963 року дійшов висновку, що за заявленими вимогами сплинув  трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Колективне підприємство  52 ”Термоізоляція”, позивач у справі, не погодилось з даним рішенням та подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині стягнення боргу в сумі 22372 грн. 80 коп. за актами виконаних робіт за грудень 1999 року.

На обґрунтування  доводів апеляційної скарги вказав, що 24.12.99 ним була пред’явлена відповідачу до оплати за виконані роботи платіжна вимога –доручення № 9 на загальну суму 22372 грн. 80 коп., строк оплати якої з урахуванням норм статті 165 Цивільного кодексу УРСР закінчився  31.12.99, а позовна заява подана до суду 29.12.02, тобто в межах 3-річного строку позовної давності.

ВАТ „Лисичанськнафтооргсинтез”, відповідач у справі, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення господарського суду Луганської області від 14.04.06 у справі № 16/8 є законним  та обґрунтованим, а доводи  викладені в апеляційній скарзі  не відповідають обставинам справи.

Відповідач вважає, що за договором підряду № 22-КР-Д-5-627 від 06.07.99 сторони  визначили  строк оплати за виконані роботи, а саме момент пред’явлення платіжних вимог-доручень (п. 4.2 договору), а тому строк позовної давності починався на наступний день після їх отримання.

Заслухавши доводи апеляційної скарги, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія Луганського апеляційного господарського суду

ВСТАНОВИЛА:

Між сторонами за позовом 06.07.99 був укладений договір № 22-КР-Д-5-627 відповідно до умов п. 1.1 якого „Замовник”, відповідач у справі, доручає, а “Підрядник”, позивач у справі, приймає на себе зобов’язання щодо виконання робіт по капітальному ремонту  теплоізоляції і теплозахисту трубопроводів і технологічного обладнання.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються після підписання актів форми КБ-2в шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

В той же час в п.4.2. договору сторони визначили, що позивач здійснює оплату виконаних робіт по пред’явленим платіжним вимогам –дорученням позивача.

Строк дії договору встановлено до 31.12.99.

Позивач виконав роботи на замовлення відповідача, згідно зазначеного договору, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в (а.с. 9-26).

На оплату виконаних робіт згідно п. 4.2 договору пред’явив відповідачу платіжні вимоги –доручення (а.с. 80-82), а саме:

№ 05 від 28.07.1999 на суму 22 165 грн. 20 коп.;

№ 06 від 31.08.1999. на суму 22 770 грн. 00 коп.,

№ 06 від 30.08.1999, на суму 35347 грн. 40 коп.,

№07 від 29.10.1999 на суму 32 160 грн. 00 коп.,

№08 від 30.11.1999. на суму 34351 грн. 20 коп.

№ 09 від 24.12.1999. на суму 22372 грн. 80 коп.

Усього на загальну суму 169 166 грн. 60 коп.

Через те, що відповідач здійснив розрахунки за виконані роботи частково, в сумі 65000 грн., заборгованість складає 104168 грн. 60 коп., що і стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду.

Позов направлено позивачем згідно поштового штемпелю 29.12.02

04.01.03 господарським судом Луганської області порушено провадження  за даним позовом.

Ухвалою господарського суду від 28.01.03 у справі № 16/8 провадження у даній справі зупинено на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України, оскільки провадження у справі про банкрутство відповідача унеможливлює розгляд даної справи по суті.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 20.02.06 поновлено провадження у справі № 16/8.

Рішенням господарського суду Луганської області від 14.04.06 у задоволенні позову відмовлено.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 161 Цивільного кодексу УРСР, що був чинним на час виникнення правовідносин у сторін за позовом, зобов’язання повинні  виконуватися належним чином і в установленний строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, позивач згідно договору №22-КР-Д-5-627 від 06.07.99 виконав роботи по капітальному ремонту  теплоізоляції, що підтверджується актами приймання-виконання підрядних робіт КБ-2в (а.с. 9-26) та відповідачем  не заперечується.

Позивач згідно п. 4.2 зазначеного договору підряду після підписання сторонами актів КБ-2в направляв відповідачу платіжні вимоги –доручення, на суми  вказані  в актах, які, як стверджує відповідач, отримані ним по всіх актах КБ-2в (а.с. 101).

Як свідчать матеріали справи, відповідач не розрахувався з позивачем за виконані роботи у повному обсязі.

Згідно розрахунку позивача (а.с. 79) заборгованість складає 104166 грн. 60 коп.

Відповідач проти зазначеної суми боргу не заперечує, але вважає, що у задоволенні вимог слід відмовити, оскільки на момент подачі позову сплинув трирічний строк позовної давності для захисту порушеного права.

Для правильного вирішення господарського спору по суті місцевий господарський суд мав з’ясувати питання строку позовної давності.

У відповідності  зі статтею 71 Цивільного кодексу УРСР, що був чинним на дату звернення з позовом до суду, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки.

Місцевий господарський суд відмовляючи у позові дійшов висновку, що відносно боргу за виконані роботи, на оплату яких позивачем були  направлені платіжні вимоги-доручення у період з 28.07.99 по 24.12.99 (включно) закінчився строк позовної давності.

Проте, з висновком місцевого господарського суду в частині стягнення боргу за платіжною вимогою дорученням від 24.12.99 погодитися не можна, оскільки він ґрунтується на неправильній юридичній оцінці фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов.

Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Місцевим господарським судом встановлено, що згідно п. 4.2 договору № 22-КР-Д-5-627 від 06.07.99 оплата за виконані роботи здійснюється позивачем за пред’явленими платіжними вимогами-дорученнями. Строк  перерахування  коштів контрагенти не встановили.

На час виникнення правовідносин порядок розрахунків із застосуванням платіжних вимог-доручень, регулювався Інструкцією № 7 „Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 204 від 02.08.96 (далі Інструкція № 7).

Пунктом 40 зазначеної Інструкції визначено, що у разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає його в банк, що його обслуговує. Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом 20  календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжної вимоги-доручення не враховується.

Судова колегія вважає, оскільки сторони за договором № 22-КР-Д-5-627 від 06.07.99 не встановили строку перерахування  коштів за платіжними вимогами-дорученнями, тому до таких відносин слід застосовувати правила п. 40 Інструкції №7, а не статтю  165 Цивільного кодексу УРСР, на яку посилається заявник апеляційної скарги в обґрунтування своїх доводів.

Отже, у даному випадку початок перебігу строку позовної давності слід визначати з дня закінчення 20-ти денного строку протягом якого банками приймаються платіжні вимоги-доручення, а саме за платіжною вимогою-дорученням від 24.12.99 перебіг строку позовної давності почався з 13.01.2000.

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся з позовом до господарського суду 29.12.02 і за цієї обставини слід визнати  неправомірним висновок місцевого господарського суду про сплив строку позовної давності за платіжною вимогою-дорученням від 24.12.99.

Судова колегія апеляційної інстанції звертає увагу на те, що місцевим господарським судом в мотивувальній частині рішення помилково зазначено, що позивачем виконані роботи на загальну суму 749013 грн. 80 коп. відповідачем оплата здійснена частково на суму 513614 грн. 40 коп., різниця складає 235399 грн. 40 коп., яка і є предметом стягування за даним позовом.

Вказані обставини не відповідають фактичним обставинам  даної справи.

Крім того, місцевий господарський суд невірно вказав у рішенні суму платіжних вимог доручень № 8 від 30.11.99 та № 9 від 24.12.99

До матеріалів справи залучені платіжні вимоги-доручення, згідно, яких за платіжною вимогою-дорученням №8 від 30.11.99 сума складає 34351 грн. 20 коп., а за платіжною вимогою-дорученням № 9 від 24.12.99 сума складає 22372 грн. 80 коп.

Доводи відповідача, що сторони за договором № 22-КР-Д-5-627 від 06.07.99 встановили строк оплати за виконані роботи, а саме момент пред’явлення платіжних вимог-доручень, не відповідають  умовам п. 4.2 договору, тому ствердження відповідача, що строк позовної давності починався на наступний день після їх отримання не знайшли підтвердження за матеріалами справи та не відповідають чинному законодавству.

За таких  обставин судова колегія  апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевий господарський суд дав неправильну оцінку фактичним обставинам справи,  припустився помилки в застосуванні статті 76 Цивільного кодексу УРСР, а тому оскаржене заявником рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в сумі 22372 грн. 80 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за позовом  пропорційно задоволеним вимогам  в сумі 249 грн. 07 коп., де 223 грн. 73 коп. витрати по державному миту, а 25 грн. 34 коп. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, та витрати за апеляційною скаргою в сумі 111 грн. 86 коп. покладаються на відповідача.

За згодою сторін у судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 3 ст.104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Колективного підприємства 52 „Термоізоляція” на рішення господарського суду Луганської області від 14.04.06 у справі № 16/8 задовольнити.

2.  Рішення господарського суду Луганської області від 14.04.06 у справі № 16/8 скасувати частково.

3. Позов задовольнити частково

4.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Лисичанськнафтооргсинтез”, м. Лисичанськ, ід. код 05400848 на користь Колективного підприємства №52 „Термоізоляція”, м. Сєвєродонецьк, вул. Півоварова, 1в ід. код 01414956 22372 грн. 80 коп. боргу, судові витрати за позовом в сумі 249 грн. 07 коп. та апеляційною скаргою в сумі 111 грн. 86 коп. Доручити господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.

5. В решті вимог рішення господарського суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.          

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у місячний строк через апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя                                                             Р.Є. Якушенко

Суддя                                                                                 Л.В. Іноземцева

Суддя                                                                                 Л.Л. Лазненко