У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 17 червня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника Генерального прокурора України на вирок Харківського районного суду Харківської області від 20 вересня 2006 року щодо ОСОБА_1, 

в с т а н о в и л а :

            вказаним вироком

                                               ОСОБА_1,

                                               ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

                                               раніше не судимого, -

засуджено за ч.2 ст. 286 КК України на п'ять років позбавлення волі.

            На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

            В апеляційному порядку справа не розглядалася.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 02 січня 2006 року приблизно о 19 год. керуючи автомобілем ВАЗ 21053 д/н НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі між населеними пунктами Харків - Зміїв, не дотримався вимог п.п. 1.5, 2.3 «б», 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху внаслідок чого вчинив наїзд на пішохода - невстановлену слідством особу.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких настала його смерть.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, порушує питання про скасування вироку щодо нього та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та м'якістю призначеного покарання. Зокрема, вважає, що суд у порушення вимог ст. 324 КПК України не мотивував у вироку своє рішення про незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Крім того, вказує, що суд звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України не поклав на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, чим унеможливив виконання вироку.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання; перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню частково з таких підстав.

За змістом ч.2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 “Про практику призначення судами кримінального покарання”, при обранні покарання у кожному конкретному випадку суд зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Вирішуючи питання про призначення покарання засудженому суд врахував, що ОСОБА_1 щиро розкаявся, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, позитивно характеризується, має на утриманні сім'ю та неповнолітню дитину. Ці обставини у поданні не спростовані.

Дані про особу засудженого, наявність ряду обставин, які пом'якшують покарання, дали суду підстави дійти висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, з чим погоджується і колегія суддів.

Разом з тим, виходячи з роз'яснень, що містяться в п.15 названої постанови Пленуму, якщо санкцією відповідної статті Особливої частини КК передбачено додаткове покарання (конфіскація майна, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та інш.), суд повинен вирішити питання і про призначення додаткового покарання.

Проте вказані вимоги  закону судом було порушено.

Так, санкція закону, за яким ОСОБА_1 засуджено (ч.2 ст.286 КК України), передбачає крім основного покарання і відповідне додаткове - позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Однак суд, у порушення вимог ст. 324 КПК України, при призначенні  ОСОБА_1 покарання не обґрунтував у вироку свого висновку про  непризначення цього додаткового покарання, що фактично позбавило досягнення зазначених в ч.2 ст.65 КК України складових мети покарання.

Крім того, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, суд, у порушення вимог закону, не навів у вироку відповідних мотивів щодо можливості непокладання на засудженого обов'язків, передбачених ст.76 КК України,  чим унеможливив виконання вироку.

З огляду на викладені обставини колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд з підстав, передбачених ст. 398 КПК України.

Під час нового розгляду справи, у разі доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, суду необхідно вирішити питання призначення йому покарання з дотриманням відповідних вимог КК  України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

            касаційне подання заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

            Вирок Харківського районного суду Харківської області від 20 вересня 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.

    с у д д і :

 Міщенко С.М.                                     Вус С.М.                                    Школяров В.Ф.