УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" січня 2011 р. Справа № 2а-1779/2010
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Католікяна М.О.,
суддів Коршуна А.О. Панченко О.М. ,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2010 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про зобов'язання вчинити дії,
у с т а н о в и л а:
22.09.2010 р. позивач звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя, в якому просила зобов’язати відповідача зробити перерахунок та виплатити недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу з період з 09.07.2007 року по день розгляду справи включно.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що має статус дитини війни, тому користується всіма правами та пільгами, передбаченими Законом України “Про соціальний захист дітей війни” для цієї категорії осіб, і на підставі ст.6 зазначеного Закону має право на щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. При вирішенні питання про нарахування вказаної доплати до пенсії позивачу відповідач керувався положеннями нормативних актів що на підставі Рішень Конституційного Суду України були визнані неконституційними, а тому застосуванню не підлягали.
Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.10.2010 р. адміністративний позов задоволено частково, а саме зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії позивачу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 22.03.2010 р. по 12.10.2010 р.
Відповідач, не погодившись з постановою суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду від 12.10.2010 р. та винести нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.
У скарзі відповідач посилається на те, що розмір мінімальної пенсії за віком, визначений Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується для розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом. Підвищення до пенсії позивачу виплачувалось згідно із Законами України Про Державний бюджет України на відповідний рік. Крім цього, відповідач діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 р. №1261.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності зі ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач народилася 1937 року та відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має статус дитини війни, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення та відповідною відміткою в ньому (а.с.8).
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Отже, позивач є особою, яка має право на отримання підвищення до пенсії у розмірах, які визначено Законом, а відтак має право на звернення до суду за захистом порушеного права.
Між тим, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
30 липня 2010 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України. В ч. 2 ст. 99 КАС України внесено зміни, відповідно до яких для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
У відповідності зі ст. 100 КАС України в редакції, чинній з 30.07.2010 року, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що виноситься ухвала.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав.
Як вбачається з матеріалів справи адміністративний позов, в якому, в тому числі, заявлені вимоги про перерахунок та виплату підвищення до пенсії за 2007, 2008, 2009 роки, подано до суду 22.09.2010р., тобто після внесення змін до КАС України, яким встановлено строки звернення до суду.
Позивачем у справі було заявлено клопотання про поновлення процесуального строку для звернення до суду, і суд першої інстанції при вирішенні цього питання, дійшов до висновку про поважність причин пропуску строку.
Колегія суддів вважає, що будь-які об’єктивні чи суб’єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом, якщо він вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси. Виплати підвищення до пенсії є щомісячними, а відтак позивач знав розмір цих виплат і в разі не згоди мав право звернутися до суду. Право на звернення до суду не залежить від прийняття рішень Конституційним Судом України.
За таких обставин, суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги за 2007, 2008, 2009 рр., дійшов вірного висновку про пропущення позивачем шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/08 від 22.05.2008 року положення п.п.2 п.14 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було внесено зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та встановлено з 01 січня 2008 року інший порядок розрахунку підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії «дітям війни», були визнані неконституційними та втратили чинність з дня прийняття вказаного рішення.
На час розгляду справи Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»не зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак відповідач був зобов’язаний виплачувати позивачу підвищення до пенсії у розмірах, які визначено ст. 6 названого Закону.
Відповідач будь-яких дій з цього приводу не здійснював.
Отже, з урахуванням вимог ст. 99 КАС України та зважаючи на час звернення до суду (22.09.2010р.) позивача, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про необхідність зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу недоотримані суми щомісячної надбавки до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з 22.03.2010 р. по 12.10.2010 р..
Право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов’язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, свідчить про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов’язків.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни суд обґрунтовано до уваги не взяв, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Проблеми надання бюджетних коштів Управлінню для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом першої інстанції не розглядалось.
Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова КМУ від 28.05.2008р. №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено розмір виплат підвищення до пенсії, оскільки виходячи із загальних принципів пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку підвищення до пенсії, слід керуватися Законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом.
Керуючись п. 1 ч.1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206 КАС України колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2010 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: М.О. Католікян
Судді: А.О. Коршун
ОСОБА_2