ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.06.06 Справа № 20/109/06
Суддя Гандюкова Л.П.
За позовом Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Оранта-Січ”,
м. Запоріжжя
до відповідачів: 1. Дочірнього підприємства “Запорізький Облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, м. Запоріжжя
2. Служби автомобільних доріг в Запорізькій області, м. Запоріжжя
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Закрите акціонерне товариство “КніС”, м. Запоріжжя
про стягнення суми 53724,52 грн.
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача – Кочеванов І.В. (довіреність № 48 від 12.04.2006р.);
Від відповідача-1 – Дондик Г.П. (довіреність № 13/217 від 09.03.2006р.);
Від відповідача-2 – Кістрінь М.І. (довіреність № 9/966 від 03.10.2005р.);
Від третьої особи – не з’явився
СУТНІСТЬ СПОРУ:
Заявлений позов про стягнення з ДП “Запорізький Облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” на користь ВАТ “Страхова компанія “Оранта-Січ” відшкодованої страхувальнику шкоди в розмірі 53724,52 грн.
Ухвалою господарського суду від 16.03.2006р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/109/06, судове засідання призначено на 10.04.2006р. Ухвалою суду від 10.04.2006р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 11.05.2006р. Ухвалою суду від 11.05.2006р. у порядку ст. 24 ГПК України до участі у справі № 20/109/06 залучено відповідача-2 –Службу автомобільних доріг в Запорізькій області, м. Запоріжжя, цією ж ухвалою розгляд справи відкладено на 01.06.2006р.
01.06.2006р. справу розглянуто, за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач підтримує позовні вимоги, викладені у позові, мотивуючи, зокрема, наступним. 03.08.2004р. на автодорозі Запоріжжя-Маріуполь, у районі 65 км, сталося затоплення автомобіля Мерседес-Бенц Е240, державний № 60870 НЕ. Володільцем вказаного транспортного засобу є ЗАТ “КніС” (страхувальник). Даний автомобіль був застрахований у позивача відповідно до договору страхування транспортних засобів № 1/21 від 30.03.2004р. На підставі вказаного договору, заяви страхувальника та страхового акту (аварійного сертифікату) від 23.09.2004р. позивачем було виплачено страхове відшкодування страхувальнику в розмірі 53724,52 грн. Зазначає, що 17.08.2004р. Оріхівським РВ УМВС України в Запорізькій області була винесена постанова у справі про адміністративне правопорушення у відношенні посадової особи Філії “Оріхівський райавтодор” про накладення на правопорушника адміністративного стягнення у вигляді штрафу. В адміністративному протоколі від 10.08.2004р. Державтоінспекції ВДАІ Оріхівського РВ УМВС, що передував постанові, зазначено : “порушення правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні доріг ... неприйняття заходів відносно своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов до відновлення безпечних умов для руху, що спричинили створенню аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів. Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Вважає, що в даному випадку, виходячи з вищевикладених обставин, вина відповідача встановлена належним чином. Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. Згідно з ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержали страхове відшкодування, мають до особи, відповідальної за завдані збитки. Просить позов задовольнити на підставі ст.ст. 1166, 1172, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст. 35 ГПК України.
Відповідач-1 проти позову заперечив, мотивуючи наступним. Позов пред’явлений до ДП “Запорізький облавтодор”, який не є власником автомобільних доріг, а на підставі Статуту та довідки про включення до ЄДРПОУ є підрядною організацією, яка проводить роботи по ремонту доріг згідно з укладеними з власниками доріг контрактами на окремі види робіт. ДП “Запорізький облавтодор” виконує свої функції на підставі контрактів, які укладаються між ДП “Запорізький облавтодор” (підрядник) та Службою автодоріг (замовник на виконання підрядних робіт з поточного ремонту автомобільних доріг місцевого значення у Запорізькій області). ДП “Запорізький облавтодор” не є належним відповідачем у даній справі, так як не є власником доріг, а є підрядної організацією на виконання ремонтів доріг місцевого значення та діє за замовленням власника доріг, та несе відповідальність у межах виконаних робіт та їх фінансування. В доповнення до відзиву також зазначив наступне. Вважає, що позивачем чітко не визначені фактичні події, які стали причиною настання страхової події. Так, у позовній заяві вказано, що автомобіль Мерседес-Бенц був застрахований від стихійного лиха, протиправних дій третіх осіб, ДТП, угону. В заяві про страхове відшкодування вказано, що страхове відшкодування пов’язане зі стихійним лихом, а в страховому акті (аварійному сертифікаті) вказано, що обставинами страхової події є прорив дамби потоком води, внаслідок чого, потоком води автомобіль знесло та затопило. Згідно з довідкою від 16.08.2004р. про синоптичну ситуацію 03.08.2004р., яка надана позивачем, у день пошкодження транспортного засобу Запорізьким обласним центром з гідрометеорології зареєстровані погодні умови, що обумовили виникнення небезпечних та стихійних явищ: гроз, злив, шквалів, також і на території Оріхівського району, що відображено в заяві власником транспортного засобу. Також зазначив, що при керуванні транспортним засобом його власник знехтував Правилами дорожнього руху (в заяві від 04.08.2004р. водій посилається на небезпечні погодні умови та обмежену видимість), що призвело до пошкодження автомобіля. Водій не виконав вимоги Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10.10.2001р. № 1306, а саме: не пильнував за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміни. Згідно зі ст. 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України “Про страхування”, Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів” від 01.07.2004р. № 1961, право регресного позову виникає у випадку, якщо в результаті ДТП збитки виникли по вині підприємства, відповідального за стан дороги. На підставі угоди страхування транспортних засобів № 1/21 від 30.03.2004р., страховою компанією прийнято рішення про відшкодування шкоди по страховому випадку “Стихійне лихо”, а не ДТП. Стихійне лихо виникло в результаті небезпечних та стихійних погодних явищ. При цьому вина відповідача за даних умов відсутня. Просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідач-2 також проти позову заперечив, мотивуючи наступним. Відповідно до Закону України “Про автомобільні дороги” та Положення, Служба автодоріг зобов’язана організовувати належне утримання та розвиток автомобільних доріг загального користування та підтримувати безпечні та безперебійні умови руху на них. Оскільки Служба не має підпорядкованих структурних дорожньо-будівних підрозділів, то вона виконує зазначені зобов’язання шляхом укладення угод на тендерній основі з різними підрядними організаціями. На виконання робіт з експлуатаційного утримання автодоріг місцевого значення у Запорізькій області та штучних споруд на них у 2004р. був укладений контракт № 603М/08-04 від 26.01.2004р. з ДП “Запорізький облавтодор” ВАТ ДАК “Автомобільні дороги України”. Розділом 7 цього контракту передбачена відповідальність підрядника за забезпечення безперешкодних та безпечних умов руху автотранспорту на мережі доріг. У разі виникнення умов, що створюють загрозу безпеці руху автотранспорту та пішоходів, підрядник вживає термінові заходи для закриття або обмеження руху у встановленому порядку та відновлення безпечних умов руху, про що повідомляє замовника. На період проведення робіт з експлуатаційного утримання доріг підрядник несе відповідальність за збереження автомобільних доріг та дорожніх споруд на них, їх техніко-експлуатаційний стан, за безпечний рух транспортних засобів та за скоєння ДТП, де виною є недоліки в утриманні автодоріг. Вказану у позовній заяві ділянку автодороги Запоріжжя-Маріуполь, км 65, обслуговує Філія “Оріхівський райавтодор”, як структурний підрозділ ДП “Запорізький облавтодор”. Саме працівника цього підрозділу притягнуто до адміністративної відповідальності. Крім того, звертає увагу суду на те, що єдиним джерелом фінансування дорожніх робіт є кошти Державного та обласного бюджетів, головними розпорядниками яких відповідно є Державна служба автомобільних доріг України. Кошти, що надходять з Державного та обласного бюджетів, мають цільове призначення і повинні бути спрямовані виключно на ремонт, утримання та будівництво автодоріг загального користування та управління дорожнім комплексом. Інші напрямки використання бюджетних коштів розглядаються як нецільове їх використання і тягнуть за собою дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність (ст. 119 Бюджетного кодексу України). Виходячи з цього, вважає, що Служба автомобільних доріг у Запорізькій області не може бути належним відповідачем по справі.
Третя особа у судове засідання не з’явилася, пояснення по суті заявлених вимог не надала, про місце та час судових засідань повідомлена належним чином .
Суд визнав наявні матеріали достатніми для розгляду справи в порядку ст.75 ГПК України у відсутність третьої особи.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
03.08.2004р. на автодорозі Запоріжжя-Маріуполь, у районі 65 км, сталося затоплення автомобіля Мерседес-Бенц Е240, державний № 60870 НЕ, внаслідок чого спричинена матеріальна шкода. Володілець вказаного транспортного засобу - ЗАТ “КніС” (третя особа). Даний автомобіль був застрахований у ВАТ “Страхова компанія “Оранта-Січ” відповідно до договору страхування транспортних засобів № 1/21 від 30.03.2004р.
На підставі вказаного договору, заяви страхувальника та страхового акту (аварійного сертифікату) від 23.09.2004р. позивачем було виплачено ЗАТ “КніС” (страхувальнику) страхове відшкодування в розмірі 53724,52 грн.
Також із матеріалів справи слідує, що 10.08.2004р. ст. державтоінспектором ВДАІ Оріхівського РВ УМВС був складений адміністративний протокол ЯЯ 939614 стосовно інженера 1 категорії Філії “Оріхівський райавтодор” за ч. 4 ст. 140 КпАП України, де зазначено: “порушення правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні доріг ..., неприйняття заходів відносно своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов до відновлення безпечних умов для руху, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів ...”.
17.08.2004р. начальником ВДАІ Оріхівського РВ УМВС України в Запорізькій області була винесена постанова у справі про адміністративне правопорушення стосовно цієї особи про накладення на правопорушника адміністративного стягнення у вигляді штрафу на підставі ст. 140 КпАП України.
Позивач просить стягнути з відповідачів суму 53724,52 грн. відшкодованої страхувальнику шкоди, посилаючись при цьому на ст.ст. 1166, 1172, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст. 35 ГПК України.
Проаналізувавши норми законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержали страхове відшкодування, мають до особи, відповідальної за завдані збитки. Аналогічний припис містить ст. 27 Закону України “Про страхування”.
У частині 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Зобов’язання з відшкодування шкоди є позадоговірними. Форми і розміри позадоговірної відповідальності визначаються лише законом. Зі змісту вказаної норми слідує, що підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає складові елементи –наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними та вину особи, яка заподіяла шкоду.
На позивача покладений обов’язок доказати наявність шкоди (її розмір), протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв’язок, на відповідача –відсутність вини.
Суд вважає, що позивачем не доведений склад правопорушення, тобто всупереч зазначених ст.ст. 33, 34 ГПК України, він не надав належних доказів протиправності поведінки відповідачів і того, що шкода у розмірі 53724,52 грн. заподіяна саме відповідачами; наявності прямого причинного зв’язку між протиправною поведінкою і завданою шкодою.
Із позовної заяви слідує, що позивач вважає доведеною вину відповідача-1, тобто наявність суб’єктивної сторони складу шкоди, в той час як закон покладає на нього обов’язок доказування інших складових частин шкоди.
Так, в підтвердження наявності вини відповідача позивач представив протокол ЯЯ № 9393614 від 10.08.2004р. про порушення правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та постанову від 17.08.2004р. начальника ВДАІ Оріхівського РВ УМВС України в Запорізькій області про притягнення до адміністративної відповідальності інженера –працівника відповідача-1 та накладення на цю особу адміністративного стягнення у вигляді штрафу на підставі ст. 140 КпАП України.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст.35 ГПК України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку. Для господарського суду при вирішенні спору є обов’язковим вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Інші докази, у тому числі і постанова про притягнення до адміністративної відповідальності працівника відповідача-1, оцінюються господарським судом на загальних підставах. Обов’язковість постанови про накладення адміністративного стягнення встановлена ст.298 Кодексу України про адміністративні правопорушення, із змісту якої слідує, що постанова є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Згідно зі ст. 39 Кодексу України про адміністративні правопорушення якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Строки і порядок виконання постанови про накладення штрафу, у тому числі примусового, передбачений ст.ст.307,308 КУпАП, відповідно до яких у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу ( 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу), постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби. Приписами ст.303 КупАП встановлено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Крім того, як слідує із матеріалів, до адміністративної відповідальності притягнутий інженер, в той час як в протоколі мається опис складу адміністративного правопорушення, що передбачає відповідальність посадових осіб (ч.1,4 ст.140 КпАП України).
Причинний зв’язок у даному випадку позивачем також не доведений, оскільки ним не доведено, що шкода в зазначеному ним розмірі є саме безпосереднім наслідком дії відповідачів та не доведено, вимоги якої правової норми порушили відповідачі.
Ненадання позивачем належних доказів підтверджується наступним.
У позовній заяві вказано, що автомобіль Мерседес-Бенц був застрахований від стихійного лиха, протиправних дій третіх осіб, ДТП, угону.
У заяві про страхове відшкодування вказано, що страхове відшкодування пов’язане зі стихійним лихом (буря, злива, обмежена видимість, потоком води знесло автомобіль), а в страховому акті (аварійному сертифікаті) вказано, що обставинами страхової події є прорив дамби: потоком води автомобіль знесло та затопило.
Згідно з довідкою від 16.08.2004р. про синоптичну ситуацію 03.08.2004р., яка надана позивачем, у день пошкодження транспортного засобу Запорізьким обласним центром з гідрометеорології зареєстровані погодні умови, що обумовили виникнення небезпечних та стихійних явищ: гроз, злив, шквалів, також і на території Оріхівського району. Зазначене відображено в заяві власником транспортного засобу і викладено прохання до ВАТ СК “Оранта-Січ” виплатити страхове відшкодування у зв’язку з стихійним лихом. При цьому зазначено, що пошкодження автомобіля сталося о 19 год.30 хв. при в”їзді в м.Оріхів під мостом.
І, як вже зазначалося, на підставі договору страхування транспортних засобів № 1/21 від 30.03.2004р., страховою компанією прийнято рішення про відшкодування шкоди саме по страховому випадку “Стихійне лихо”. При цьому у страховому акті не вказана основна причина страхової події, у тому числі що цією причиною є неправомірні дії відповідачів.
У пункті 2.1 договору № 1/21 зазначено, що стихійні лиха (СЛ) - це пошкодження або знищення об’єкта страхування внаслідок повені, бурі, урагану, смерчу, шторму, зливи, граду, обвалу, зсуву, паводка, дощів, сильного снігопаду, удару блискавки, осідання ґрунту, землетрусу, зіткнення з тваринами, пожежі, вибуху, падіння дерев і літаючих об’єктів, раптового руйнування конструкцій будівель (приміщень), аварій систем опалення, водопостачання, каналізації, провалу під лід.
Законодавством передбачена можливість звільнення від обов’язку відшкодувати позадоговірну шкоду внаслідок, зокрема дії непереборної сили (ст.617 ЦК України). Непереборна сила –це зовнішня щодо діяльності сторін обставина, яка не залежить від волі учасників правовідносин і, як правило, виключає можливість передбачення події. Виникнення непереборної сили не пов’язано з діяльністю відповідачів. Непереборну силу неможливо відвернути в будь-який спосіб, відсутні засоби, за допомогою яких можливо було б запобігти самій цій обставині чи її наслідкам.
У протоколі ЯЯ № 9393614 від 10.08.2004р. Оріхівського РВ УМВС України в Запорізькій області, на який посилається позивач, зазначено, що при утриманні автодороги Запоріжжя-Маріуполь при виявлені перешкоди, переливу води через проїжджу частину дороги на 65 км автодороги, несвоєчасно прийняті заходи по попередженню про об’їзд, що призвело до пошкодження автомобіля Мерседес Е 240. Разом з тим, належних доказів, що мав місце прорив дамби, що за стан цієї штучної споруди, її утримання несе відповідальність відповідач-1 чи відповідач-2, які мали попередити прорив чи будь-яким чином сприяти зменшенню наслідків прориву позивач суду не надав.
Таким чином, позивач не надав доказів наявності прямого причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) відповідачів та завданою шкодою, оскільки мало місце стихійне лихо, тобто обставина непереборної сили, незалежна від відповідачів обставина. До того ж, позивач не обґрунтував, яким саме чином філія “Оріхівський райавтодор” відповідача-1 повинна була попередити про стихійне лихо, який дорожній знак встановити та коли саме. Із матеріалів справи не слідує, що з початку бурі, зливи і до затоплення автомобіля пройшов певний проміжок часу, за який відповідачі повинні були і мали можливість прийняти заходи щодо своєчасного оповіщення користувачів автомобільної дороги, чи ліквідувати наслідок стихійного лиха.
Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Із змісту зазначеного норми слідує, що право зворотної вимоги (регресу) виникає у разі, якщо шкода, заподіяна винно однією особою, відшкодовується за рахунок іншої (фактичного заподіювача шкоди). Позивач не довів, що шкода у сплаченому ним розмірі заподіяна саме відповідачами.
На зазначених підставах суд не бере до уваги інші твердження позивача та його посилання на нормативні акти у письмових поясненнях, тим більше, що ці нормативні акти не зазначені як матеріально-правова підстава позовних вимог. У задоволенні позову відмовляється.
Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Л.П. Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 13.06..2006 р.