Справа № 11-а-1078 Категорія: ст. 156 ч.2 КК України
Головуючий у першій інстанції Педенко A.M.
Доповідач Шальнєва Т.П..
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2008 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Бєлан Н.О.
суддів: Шальнєвої Т.П., Балацької Г.О.
за участю прокурора: Мінакової Г.О.
законного представника: ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями захисника ОСОБА_2, законного представника ОСОБА_1 на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 6 травня 2008 року, відповідно до якої, щодо
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця м. Києва, громадянина України, учня 9-а класу Київської середньої школи № 164, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого. -
застосовані примусові заходи виховного характеру у вигляді передачі його під нагляд матері ОСОБА_3 строком на 2 роки.
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, уродженця м. Києва, громадянина України, учня Київської середньої школи № 166, проживаючого в АДРЕСА_2, раніше не судимого, -
застосовані примусові заходи виховного характеру у вигляді передачі його під нагляд матері ОСОБА_1 строком на 2 роки.
Постановлено стягнути із законного представника неповнолітнього ОСОБА_5 - ОСОБА_1 на користь потерпілої 1537 грн. матеріальної
шкоди та 1000 грн. моральної шкоди, а всього 2537 грн., із законного представника неповнолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_3 на користь потерпілої 1537 грн. матеріальної шкоди та 1000 грн. моральної шкоди, а всього 2537 грн.
Будучи неповнолітніми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вчинили суспільно-небезпечне діяння при наступних обставинах.
Так, 21.09.2004 року, в період часу приблизно з 14 год. 10 хв. до 14 год. 50 хв., знаходячись на шкільному стадіоні, розташованому на території середньої школи № 164 по вул. Уманській, 33 в м., ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вчинили розпусні дії щодо малолітньої ОСОБА_6, 1993 року народження.
В поданій апеляції захисник ОСОБА_2 просить постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 06.05.2008 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу щодо нього закрити, посилаючись на те, що досудове та судове слідство проведено однобічно та неповно, немає жодних доказів, які б підтверджували винність ОСОБА_5 у вчинені розпусних дій щодо малолітньої.
Законний представник ОСОБА_1 у поданій апеляційній скарзі також зазначає, що постанова суду щодо ОСОБА_5 є незаконною, у зв'язку з чим просить її скасувати, а справу відносно нього закрити на підставі ст. 6 п.2 КПК України, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні докази щодо винності ОСОБА_5 у вчиненні розпусних дій.
Іншими учасниками судового розгляду постанова суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалась.
Заслухавши доповідача, пояснення законного представника ОСОБА_1, які вважали, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа щодо ОСОБА_5 закриттю, думку прокурора, який вважав, що апеляції не підлягають задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.
Винність ОСОБА_5 у вчинені суспільно-небезпечного діяння при обставинах, викладених у постанові, підтверджуються доказами, розглянутими у судовому засіданні.
Доводи захисника ОСОБА_2 та законного представника ОСОБА_1 про протилежне є безпідставними.
Зокрема, винність ОСОБА_5 підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_6, яка показала, що 21.09.2004 року, коли вона
вийшла зі школи № 164 біля 14 год., у дворі помітила наглядно їй знайомих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які стояли на подвір'ї. Коли вона проходила повз них, то ОСОБА_5 підійшов до неї ззаду і схопив її за руки, завівши їх за спину, а ОСОБА_4 став торкатись її руками під юбкою та блузкою, при чому він це робив різко, а на руках у нього були нігті, якими він її шкрябав, чим завдавав їй фізичного болю і їй було дуже соромно від того що з нею трапилось (т.1 а.с. 76-78).
Суд правильно поклав в основу вироку такі показання потерпілої ОСОБА_6, оскільки вони були послідовні, логічні та переконливі протягом усього досудового та судового слідства, не мають ніяких протиріч і узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема, з показаннями законного представника потерпілої ОСОБА_6, яка підтвердила, що її донька розповіла їй вдома про те, що двоє хлопців з її школи знущались над нею: один тримав її за руки, а інший руками торкався її під блузкою, юбкою при цьому торкаючись різних частин тіла; показаннями ОСОБА_7, яка також підтвердила, що, коли її онучка - ОСОБА_6 прийшла до дому вся в сльозах, і вона почала її розпитувати, що сталось, остання їй розповіла про те, що відбулось з нею біля школи (т.1, а.с. 92-94); показаннями свідка ОСОБА_8, яка показала, що вона працює вчителем у середній школі № 164, у 2004 році до неї прийшла бабуся потерпілої ОСОБА_6 і розповіла про те, що її онучку ображали двоє хлопців: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Вона розмовляла з із ОСОБА_5 і він їй сказав, що особисто сам нічого не робив, тільки тримав потерпілу за руки; показаннями свідка ОСОБА_9, яка пояснила, що працює психологом-консултантом в Міжнародному гуманітарному центрі, і в 2004 році до неї звернулись батьки ОСОБА_6 з метою надання останній психологічної допомоги. Вона не один раз зустрічалась з ОСОБА_6 і в ході їх бесіди вияснила, що дівчинка дійсно отримала психологічну травму, а обставини, викладені нею, не можуть бути фантазіями останньої, вона впевнена, що пояснення потерпілої про обставини вчинення по відношенню до неї непристойних дій, є правдою, оскільки вона ОСОБА_6 завжди казала одне й теж саме, не змінюючи деталей події (т.1, а.с. 98-102); показаннями експерта ОСОБА_10, який проводив експертизу по факту спричинення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_6, в яких він зазначив, що тілесні ушкодження виявлені у потерпілої при її огляді могли виникнути внаслідок ударів, або сильного стискання пальцями рук, і ці ушкодження могли бути заподіяними 21.09.2004 року (т.1, а.с. 70а).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що докази по справі є цілком допустимими, зібраними у відповідності до кримінально-процесуального закону.
Таким чином, на думку колегії суддів, сукупність наявних доказів, які повністю узгоджуються між собою, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, свідчать, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 обґрунтовано визнано
винними у вчинені суспільно-небезпечного діяння - розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_6
Будь-яких підстав сумніватися в правильності вказаних висновків суду першої інстанції в апеляціях не наведено.
Оскільки неповнолітній ОСОБА_5 на момент вчинення цього суспільно-небезпечного діяння не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, суд вірно застосував щодо нього примусовий захід виховного характеру у вигляді передачі його під нагляд матері ОСОБА_1 строком на 2 роки, який є достатнім для його перевиховання, врахувавши при цьому характеристики особи, вік та стан його здоров'я.
Будь-яких порушень норм кримінально - процесуального закону, які б тягли скасування постанови, колегія суддів не знаходить.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 06.05.2008 року щодо ОСОБА_5 - залишити без зміни, а апеляції його захисника ОСОБА_2 та законного представника ОСОБА_1 - без задоволення.