У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого	Присяжнюк Т.І.,
суддів	Нікітіна Ю.І. і Школярова В.Ф.,
за участю прокурора	Гладкого О.Є.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 27 травня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 та його захисника -  адвоката ОСОБА_2 на судові рішення щодо ОСОБА_1,

                                                           в с т а н о в и л а:

 

            вироком Волочиського районного суду Хмельницької області від 18 січня 2007 року

ОСОБА_1,          

                                               ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

раніше судимого, останній раз 12 лютого 2004 року

за ч.3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі,

постановою від 13 березня 2006 року

невідбуту частину покарання замінено

на 1 рік 4 місяці 26 днів виправних робіт

з відрахуванням 20% заробітку,

засуджено за:

-     ч. 2 ст. 289 КК України на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна;

-     ч.2 ст. 389 КК України на 2 роки обмеження волі.

            Відповідно до вимог ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

            На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком й остаточно визначено за сукупністю вироків 5 років 1 місяць позбавлення волі без конфіскації майна.

             

            Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 21 березня 2007 року зазначений вирок в частині засудження ОСОБА_1 за ч.2 ст. 389 КК України скасовано, а справу провадженням закрито на підставі ст. 6 п. 2 КПК України. За ч.2 ст. 289 КК України ОСОБА_1 пом'якшено покарання із застосуванням       ст. 69 КК України до 3 років позбавлення волі без конфіскації майна і на підставі    ст. 71 КК України остаточно визначено за сукупністю вироків 3 роки 1 місяць позбавлення волі без конфіскації майна.

            У решті зазначений вирок залишено без зміни.

 

            З урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 06 вересня 2006 року приблизно о 23 год., у стані алкогольного сп'яніння, в с. Писарівка Волочиського району повторно, незаконно заволодів автомобілем «Деу-Сенс» д/н НОМЕР_1 вартістю 31880 грн., який належав ОСОБА_3, а потерпілий ОСОБА_4 користувався ним на підставі договору лізингу від 22 червня 2006 року.

 

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту й однобічність проведеного у справі досудового і судового слідства та істотні порушення кримінально-процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо нього й постановити виправдувальний вирок. Стверджує, що його  засуджено необґрунтовано, а вирок суду ґрунтується на неправдивих та суперечливих показаннях потерпілого.

 

Захисник засудженого - адвокат ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1, а справу провадження закрити. Посилається у скарзі на порушення кримінально-процесуального закону, зокрема, обґрунтування вироку доказами, які отримані незаконним шляхом, що потягло безпідставне засудження ОСОБА_1 за ч.2 ст. 289 КК України.  

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про залишення касаційних скарг без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

 

Посилання у касаційних скаргах засудженого і захисника на те, що досудове та судове слідство по справі проведено неповно і необ'єктивно, а висновки суду про  винність ОСОБА_1 у незаконному заволодінні транспортним засобом, свого підтвердження не знайшли, є необґрунтованими.

Матеріалами справи з'ясовано, що досудове та судове слідство у справі проведено з дотриманням конституційних норм та вимог кримінально-процесуального закону, порушення прав засудженого на захист або інших вимог процесуального закону, які були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у справі не допущено.

 

Висновки судових інстанцій щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні незаконного заволодіння транспортним засобом за наведених у вироку обставин, матеріалами справи доведені і в колегії суддів сумнівів не викликають.

Зокрема, сам ОСОБА_1 під час досудового слідства не заперечував, що автомобіль потерпілого ОСОБА_4 він використав для поїздки у м. Чернівці без дозволу потерпілого.

 

Ці показання засудженого в обсязі подій, встановлених судом, знайшли своє повне підтвердження і в наведених у вироку суду показаннях потерпілого ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6

 

Посилання у скаргах на те, що ОСОБА_1 у день події користувався автомобілем з дозволу потерпілого і до м. Чернівці поїхав з відома останнього, перевірялись судами першої і апеляційної інстанцій і обґрунтовано визнані такими, що не відповідають матеріалам справи, що детально викладено в судових рішеннях.

 

Твердження засудженого і захисника про те, що потерпілий ОСОБА_4 та свідок ОСОБА_7 своїми показаннями обмовили ОСОБА_1 у вчиненні злочину, є необґрунтованими.

Згідно з матеріалами справи у потерпілого і свідка не було причин обмовляти засудженого, їх показання відповідають іншим дослідженим доказам, а тому у суду не було підстав сумніватися в достовірності цих показань, і він правильно обґрунтував ними свої висновки у вироку.

 

Правильно проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_1 у вчиненні ним за викладених у вироку обставин злочину, за який його засуджено.

Дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 289 КК України кваліфіковано правильно.

 

            Що стосується вироку в частині призначеного засудженому покарання, то він підлягає зміні з таких підстав.

З огляду на матеріали справи, і про це зазначив апеляційний суд, пом'якшуючи ОСОБА_1 покарання, він має поганий стан здоров'я, вчиненню злочину сприяла поведінка самого потерпілого, який протягом тривалого часу дозволяв засудженому користуватися його автомобілем знаючи про відсутність у останнього посвідчення на керування транспортними засобами. Однак, апеляційний суд, вказавши ці обставини в ухвалі, в достатній мірі не врахував їх під час визначення розміру покарання ОСОБА_1 За таких обставин, враховуючи при цьому фактичні обставини справи, колегія суддів вважає за можливе пом'якшити призначене засудженому покарання.

          На підставі викладеного та керуючись ст.ст.394-396 КПК України, колегія суддів,  

 

у х в а л и л а:

 

касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_2 задовольнити частково.

            Вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 18 січня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 21 березня 2007 року щодо ОСОБА_1 змінити, пом'якшити йому покарання за ч.2 ст. 289 КК України із застосуванням ст.69 КК України до 2 років позбавлення волі без конфіскації майна і на підставі ст. 71 КК України остаточно визначити 2 роки 1 місяць позбавлення волі без конфіскації майна.

           

 

 

                                                 с у д д і :

 

 

   

 

 

  Присяжнюк Т.І.                                 Нікітін Ю.І.                                Школяров В.Ф.