АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 10-197/2010 Номер провадження 10/786/197/2010Головуючий у 1-й інстанції Тимошенко Н.В.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2010 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати в кримінальний справах Апеляційного суду Полтавської області в складі :

головуючого - судді Павленка В. П.

суддів Лісіченко Л. М., Костенка В.Г.

з участю прокурора Ковтуненка М. В.

скаржника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляцією ОСОБА_1 на постанову суді Октябрського районного суду м. Полтави від 15 квітня 2010 року, -

встановила:

Постановою судді Октябрського районного суду м. Полтави від 15 квітня 2010 року скарга ОСОБА_1 на постанову слідчого в особливо важливих справах прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 від 3 грудня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно працівників прокуратури Полтавської області ОСОБА_3, ОСОБА_4, колишнього прокурора м. Полтави ОСОБА_5 та інших за фактом несвоєчасного зняття арешту з поштово-телеграфної кореспонденції ОСОБА_1 за відсутністю у їх діях складу злочинів, передбачених ст. ст. 165, 166, 167, 131 КК України ( в редакції 1960 року ) була залишена без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_6, суд послався на те, що при прийнятті рішення по його скарзі слідчий Ральський А. А. вірно дійшов до висновку про відмову в порушенні кримінальної справи, так як в діях ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 та інших не встановлено ознак складу будь якого злочину.

Постанова слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи прийнята у відповідності з чинним законодавством, ґрунтується на матеріалах справи, тому підстав для її скасування та винесення окремої постанови немає.

З даною постановою суду не погодився ОСОБА_1, який в апеляції зазначає :

*слідчий ОСОБА_2 і до цього виносив по його скаргах аналогічні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, а тому діє щодо його скарг упереджено;

*постанова слідчого має невиправдано великий обсяг, спрямована на протизаконний захист працівників прокуратури Полтавської області ОСОБА_7, ОСОБА_4, колишнього прокурора Ільченка М.І. та інших. ОСОБА_9 також суперечить рішенню Європейського суду з прав людини, яким було встановлено факту порушення його прав;

*слідчий та суддя не врахували факт визначення суми збитків, завданих Держаному бюджету України в суму 13717 грн. 82 коп., внаслідок виплати справедливої компенсації ОСОБА_1 та ОСОБА_9 за Рішенням Європейського Суду з прав людини;

*у оскаржуваних постановах не враховано також, що у пунктах 53 та 54 Рішення Європейського Суду з прав людини від 2.11.2006 року у справі «ОСОБА_6 проти України» прямо вказано, що втручання в його особисте життя не можна вважати таким, що відбулося згідно з законом;

*посилання, у постанові слідчого про те, що виїмка та огляд кореспонденції ОСОБА_1 фактично не проводились, не може бути підставою для відмови в порушенні кримінальної справи, позаяк правопорушення щодо його прав і свобод не було завершено з причин, які не залежати від ОСОБА_7 та ОСОБА_4 А тому незавершеність правопорушення згідно ст. 15 КК України не звільняє будь-кого, від передбаченої законом відповідальності;

*слідчий безпідставно дійшов до висновку про відсутність у діях в. о. слідчого Батюти Ю.О. складу злочину у зв'язку з відсутністю у нього прямого умислу на вчинення злочину, оскільки він може нести кримінальну відповідальність за халатність і за вчинення злочину з необережності у формі злочинної самовпевненості та злочинної недбалості.

Посилаючись на незаконність постанов, просить скасувати постанову судді Октябрського районного суду від 15 квітня 2010 року про залишення його скарги без задоволення, а також скасувати постанову слідчого з особливо важливих справ прокуратури Полтавської області від 3 грудня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників прокуратури Полтавської області ОСОБА_7 та інших.

В апеляції ОСОБА_1 просить також винести окремі ухвали відносно судді, яка винесла рішення по його скарзі, та стосовно працівників прокуратури Полтавської області, винних у тяганині при розгляді його справи.

Заслухавши доповідача, апелянта ОСОБА_1, який підтримав доводи апеляції і просив її задовольнити, міркування прокурора про залишення апеляції без задоволення, а постанови суду без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи поданої апеляції, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з таких підстав.

з

По справі встановлено, що постановою слідчого СВ ПМУ УМВС України в Полтавській області від 27 травня 1996 року стосовно підприємця ОСОБА_10 було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 148-2 КК України ( в редакції 1960 р.)

28 травня 1996 року стосовно ОСОБА_10 було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Проте вручити постанову про обрання запобіжного заходу ОСОБА_10 не вдалося, оскільки останній з місці проживання зник і на виклики слідчого не з'являвся.

В ході проведення досудового слідства по справі було винесено постанови про пред'явлення ОСОБА_10 обвинувачення за ч. 2 ст. 148-2 та ч.2 ст. 172 КК України ( в редакції 1960 р. ). Крім того, ОСОБА_10 було змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на взяття під варту, а з метою встановлення його місця знаходження було оголошено його розшук та накладено арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію його близьких родичів: матері ОСОБА_9 та брата ОСОБА_1, який є скаржником по даній справі.

Місце знаходження ОСОБА_10 встановлено не було.

5 лютого 1998 року дії ОСОБА_10 було перекваліфіковано на ст. 87 КК України, а запобіжний захід з тримання під вартою було змінено на підписку про невиїзд.

4 травня 1998 року кримінальна справа відносно ОСОБА_10 була закрита на підставі п. З ст. 6 КПК України у зв'язку із закінченням строків на притягнення до кримінальної відповідальності.

Постановою судді Полтавського обласного суду від 24 листопада 2000 року постанова слідчого від 4 травня 1998 року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_10 за скаргою останнього була скасована, а справа направлено прокурору для організації додаткового розслідування. Підставою для цього стало те, що справа була закрита з нереабілітуючих підстав без згоди на те обвинуваченого ОСОБА_10

Постановою в. о. старшого слідчого СВ ПМУ УМВС України в Полтавській області Батюти Ю. О. від 28 травня 1999 року було знято арешт з поштово-телеграфної кореспонденції ОСОБА_10, його матері ОСОБА_9 та брата ОСОБА_1.

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 23 травня 2001 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського обласного суду ОСОБА_10 було визнано винним та засуджено за ст.87 КК України на три роки позбавлення права займатись підприємницькою діяльністю. Ухвалою Верховного Суду України від 22 листопада 2001 року касаційна скарга ОСОБА_10 на вирок та ухвалу апеляційного суду була залишена без задоволення, а постановлені судові рішення були залишені без змін.

З 2001 року ОСОБА_1 систематично звертається з заявами про притягнення до кримінальної відповідальності слідчих ПМУ УМВС України в Полтавській області Мартишка А. А., Бідника А. А., Батюти Ю. О. за допущені порушення при розслідуванні кримінальної справи стосовно ОСОБА_10, а також про неправомірні з його точки зору дії працівників прокуратури

Полтавської області ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_5, які здійснювали нагляд за законністю розслідування кримінальної справи.

За результатами перевірок неодноразово приймались рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст. 6 КПК України за відсутністю у діях зазначених посадових осіб складу злочину.

Останній раз ОСОБА_1 було відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо вказаних службових осіб постановою слідчого з особливо важливих справ Прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 від З грудня 2009 року.

Колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволенні скарги на вказану постанову, а постанова слідчого є законною та обґрунтованою. При цьому колегія виходить з наступного.

Основною підставою, яка на думку апелянта ОСОБА_1 є підставою для порушення кримінальної справи щодо слідчих, які розслідували кримінальну справу щодо ОСОБА_10, а також працівників прокуратури, які здійснювали нагляд за веденням досудового слідства, є Рішення Європейського Суду з прав людини по справі «ОСОБА_10 проти України», якою було визнано факт порушення Статті 8 Конвенції, а саме права на таємницю кореспонденції, а на їх користь було стягнуто відповідне матеріальне відшкодування.

В постанові слідчого ретельно проаналізовано не тільки матеріали та фактичні обставини справи, але і Рішення Європейського Суду з прав людини по справі ОСОБА_10 від 2 листопада 2006 року. Зокрема, слідчий зазначив, що визнавши порушення ст. 8 Конвенції з захисту прав людини і основних свобод, Суд прийшов до висновку не про незаконність дій слідчого при накладенні арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію і несвоєчасному знятті такого арешту та не про неналежний нагляд з боку працівників прокуратури за досудовим слідством при розслідуванні даної справи, а про недовершеність законодавства України, яке станом на 1998 - 1999 роки регулювало порядок накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію громадян та зняття такого арешту ( допустимість, строки, межі компетенції правоохоронних органів тощо ). Саме недовершеність чинного на той час законодавства України не могла гарантувати ОСОБА_1 недопущення порушення його прав та свобод, що по суті і стало підставою для прийняття наведеного вище рішення Європейського Суду.

Наведені висновки ґрунтуються на матеріалах справи та наявних у справі доказах і відповідають обставинам справи.

Тому слідчий дійшов до правильного висновку про те, що слідчі та прокурори, які діяли в рамках чинного на той час законодавства, яке, через недовершеність, не могло гарантувати ОСОБА_1 недопущення порушення його прав та свобод, не можуть нести кримінальну відповідальність за допущене порушення ст.8 Конвенції з захисту прав людини і основних свобод.

З огляду на викладене доводи апеляції ОСОБА_1 про те, що слідчий а також суддя, який розглядав скаргу на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, не взяли до уваги наведеного вище. Рішення

Європейського Суду з прав людини не заслуговують на увагу, оскільки саме ретельний аналіз саме цього рішення і стало основою підставою для відмови в порушенні кримінальної справи.

Безпідставними є і посилання в апеляції ОСОБА_1 на невиправдано великий обсяг постанови слідчого, що на думку апелянта свідчить про його упередженість та протизаконний захист працівників прокуратури. Навпаки, обсяг постанови, яка містить ретельний аналіз усіх зібраних по справі матеріалів свідчить про об'єктивність, всебічність та обґрунтованість висновків слідчого, що містяться у постанові.

Не можуть бути підставою для скасування постанови суду і інші наведені в апеляції доводи, зокрема, наявність заподіяної бюджету України шкоди, міркувань про форму умислу тощо, оскільки вони з огляду на викладені вище обставини, самі по собі не можуть бути підставою для порушення кримінальної справи.

Підстав для скасування рішення судді районного суду і задоволення апеляції ОСОБА_1 не вбачається.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів апеляційного суду, -

ухвалила:

Апеляцію ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Октябрського районного суду м. Полтави від 15 квітня 2010 року, прийняту по його скарзі на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи залишити без змін.

С У Д Д І :

ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14