РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
"05" лютого 2007 р. |
Справа № 9/346-4787 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі
Розглянув справу
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 АДРЕСА_1
до Приватного підприємства "Тернопільм'ясо" вул. Промислова, 1, с.Острів,Тернопільський район, Тернопільська область,47728
За участі представників:
позивача: ОСОБА_2, довір.
відповідача: не з'явився,
роз'яснивши у розпочатому судовому засіданні представнику позивача права та обов'язки учасників господарського процесу згідно з ст.ст. 22, 29 ГПК України,
Встановив:
Позивач -суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 звернувся 05.12.2006 р. ( вх. НОМЕР_1) до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача -Приватного підприємства „Тернопільм'ясо”, с. Острів, про визнання частково недійсним договору доручення , укладеного 03.01.2006 р. із змінами від 25.01.2006 р.
В обґрунтування незаконності договору в частині зобов'язань повіреного, яким є Підприємець в частині виконання функцій податкового агенту при виплаті доходів фізичним особам -здавачам сільськогосподарської продукції, Позивач зазначає, що згідно ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа , яку він представляє.
Між тим, на думку Позивача, ПП. „Тернопільм'ясо” не наділене законом обов'язком виступати податковим агентом у розумінні п 1.1.5 ст. 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” при придбанні ним м'яса живою вагою у сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності, включаючи власників приватних підсобних господарств (населення), та при проведенні з ними розрахунків та виплаті належних їм сум дотацій за здане м'ясо живою вагою.
Як зазначає Позивач, за змістом ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, тому , на його думку, оскаржувані ним умови договору, що стосуються його обов'язків виступати податковим агентом при виплаті доходу фізичним особам -здавачам сільгосппродукції , за своїм змістом суперечать ст. 238 ЦК України, а договір має бути визнаний частково нечинним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь у судових засіданнях, позатим, у відзиві на позов, який направив суду, зауважив, що статус податкового агента та випадки, у яких юридична особа виступає податковим агентом визначаються спеціальним законом. Такою спеціальною нормою, якою визначається обов'язок підприємства виступати податковим агентом при виплаті доходу здавачам сільгосппродукції, є пп.. 4.3.46 п. 4.3. ст. 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до укладеного між сторонами 03.01.2006 р. договору доручення, Позивач зобов'язувався на свій ризик здійснити від імені та за рахунок Довірителя в період дії даного договору такі дії: здійснювати заготівлю м'яса живою вагою у сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності , включаючи власників приватних підсобних господарств (населення) , проводити з ними розрахунки та виплачувати їм суми дотацій за здане м'ясо живою вагою, а також виконувати функції податкового агента по утриманню із здавачів худоби( фізичних осіб) податку з доходів громадян.
У розвиток доручення Повірений зобов'язувався, зокрема, здійснювати від імені Підприємства, закупівлю м'яса живою вагою за цінами, затвердженимиДовірителем, своєчасно і у повному обсязі здійснювати виплату здавачам належних їм сум дотацій, витребовувати від здавачів документи, що підтверджують відсутність підстав щодо стягнення з них податку з доходів фізичних осіб та заносити дані цих документів до квитанцій НОМЕР_2 та НОМЕР_3, своєчасно і в повному обсязі здійснювати утримання із здавачів-фізичних осіб податку з доходів громадян у строки і розмірах, передбачених чинним законодавством України, та звітуватися перед Довірителем про здійснення таких дій.
Як вбачається з договору доручення , він носить оплатний характер.
Суд вважає, що специфіка укладеного між сторонами договору полягає у юридичному посередництві , а його зміст - в отриманні учасником цивільних правовідносин -ПП. „Тернопільм'ясо” можливості виступати в якості сторони правочину через посередництво (представництво) спеціально уповноваженої ним особи .
Закон підкреслює, що права та обов'язки з правочину, вчиненого повіреним (представником) , виникають безпосередньо у довірителя, оминаючи повіреного ( ч. 1 ст. 239 ЦК України ).
За ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу диспозитивного характеру норм цивільного законодавства , учасники цивільних відносин вільно укладають договори, користуючись свободою при визначенні їх умов , якщо це не суперечить законодавству.
Крім того, в силу ст. 91 ЦК України за українським правопорядком за усіма комерційними організаціями визнається універсальна правоздатність.
Поскільки у праві на вчинення правочину щодо закупілі (заготівлі) м'яса у живій вазі у сільськогосподарських товаровиробників приватне підприємство „Тернопільм'ясо” не обмежене, тому не може бути обмеженим у вчиненні цього правочину від його імені його представник - підприємець ОСОБА_1.
Що стосується тверджень позивача про те, що здійснення функцій податкового агента охоплюються терміном „правочин”, то суд з такою думкою не погоджується , виходячи з нижченаведеного.
Цивільним законодавством , як зазначено у ч. 1 ст. 1 ЦК України, регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Разом з тим, за ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Основним актом цивільного законодавства , згідно ст. 4 ЦК , є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України , як основи цивільного законодавства України, та цього Кодексу .
До податкових , бюджетних відносин, цивільне законодавство , в силу положень ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу, не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відносини з оподаткування, визначення податків і зборів, об'єктів оподаткування, прав , обов'язків і відповідальності платників податків (зборів), статус інших суб'єктів у галузі оподаткування, їх відповідальність регулюються податковим законодавством , норми якого носять імперативний характер, і складають сферу публічно-правових відносин.
Статус податкового агента, його права, обов'язки та відповідальність встановлюються не актами цивільного законодавства чи договору , а Законом України „Про оподаткування податку з доходів фізичних осіб”.
Згідно з п. 1.13 зазначеного Закону оподаткування передбачає собою порядок, пов'язаний з визначенням об'єкта оподаткування, обчисленням та сплатою (утриманням) податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно до п. 8.1.1. п. 8..1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування податку з доходів фізичних осіб”, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Згідно з п. 8.1.2. цієї статті податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.
За приписами ст. 22 ГПК України право на зміну предмету або підстав позову належить позивачу. Між тим, Позивач підстав або предмету позову не змінював.
Тому суд, критично оцінюючи та відхиляючи доводи Позивача з посиланням на ст. 238 , 203 та 215 ЦК України , відмовляє у задоволенні його позову , зважаючи, що вчинення Підприємством через свого представника юридично-значущих дій стосовно утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб при нарахуванні (виплаті) оподатковуваного доходу на користь платника податку в момент виплати доходу фізичним особам -здавачам сільгосппродукції не є правочином.
Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на Позивача .
У судовому засіданні 05.02.2007 р. за згодою представника позивача оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.
З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 1,2, 4 , 202, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 4, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116, 117 ГПК України, Господарський суд
Вирішив:
У задоволені позову суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 до приватного підприємства „Тернопільм”ясо” відмовити.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) “14” лютого 2007 р. рішення, через місцевий господарський суд.
Суддя