Справа № 22- 10833/2008р          

Головуючий у 1-інстанції:   Шевченко Т.М.

Доповідач : Кравець В.А.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

11   лютого  2008  року     колегія  суддів  судової палати  у  цивільних  справах Апеляційного суду м. Києва  в складі: Головуючої - Кравець В.А. Суддів -  Усика Г.І., Карпенко С.О. При секретарі -  Козачук О. М.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «НАШІ ІНВЕСТИЦІЇ» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», третя особа - голова правління ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», про :касування наказу, витребування трудової книжки, стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2007 року позивачка звернулася в суд з зазначеним позовом до відповідача, в якому , уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з відповідача 5351, 80 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні , зобов'язати відповідача повернути трудову книжку, а також стягнути 12000 грн. у відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 10. 04.2006 р. по 31.01.2007 р. позивачка працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера, була звільнена за власним бажанням, проте відповідач при звільненні не видав трудової книжки та не провів повний розрахунок.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2007 року позов задоволено частково.

Постановлено наказ № 01-К від 31.01.2007 р. голови правління ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» Горбенко С.А. про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера вказаного товариства за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України - скасувати.

Зобов'язати ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» видати ОСОБА_1 належно оформлену її трудову книжку.

Стягнути з ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції»» на користь ОСОБА_1 5351, 80 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 1000 грн. моральної шкоди, а всього стягнути 6351, 80 грн.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду, представник відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким    в позові відмовити,   посилаючись на те, що рішення суду постановлено з

порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт вказує, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, обставини, які суд вважав доведеними, не були доведені в судовому засіданні, та посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи.

В судовому засіданні апелянт апеляційну скаргу підтримав. Заслухавши доповідь  судді Кравець В.А.,  пояснення  осіб,  що з'явилися  в судове засідання,   обговоривши   доводи   апеляційної   скарги,   перевіривши   законність   і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення  , виходячи з наступного:

Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що наказ № 01-К від 31.01.2007 року про звільнення позивачки за п.4 ст. 40 КЗпП України є незаконним та підлягає скасуванню, звільнення позивачки відбулося за ст.. 38 КЗпП України з наслідками, які випливали з порушення трудових прав позивачки.

Проте, в повній мірі таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов , не в повній мірі з»ясувавши дійсні обставини спору без ретельної перевірки доводів і заперечень сторін та належної оцінки доказів. Вказані порушення норм матеріального та процесуального права є безперечною підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог відповідно до ст.. 309 ЦПК України.

Відповідно до ст.. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2007 року позивачка на ім»я Голови правління ЗАТ «Наші інвестиції» подала заяву , в якій просила звільнити її з посади головного бухгалтера за власним бажанням.

За резолюцією Голови правління звільнення погоджено за умови відпрацювання ОСОБА_1 двох тижнів , відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Між тим, 30.01.2007 року та 31.01.2007 року позивачка була відсутня на робочому місці, що зумовило видачу відповідачем наказу про звільнення позивачки за п.4 ст. 40 КЗпП України. Факт відсутності на роботі ОСОБА_1 підтверджується актами від 30.01.2007 року та 31.01.2007 року та табелем обліку робочого часу.

Судом першої інстанції безпідставно відхилені дані докази та їм не надано правової оцінки з посиланням на те, що акти складені працівниками даного підприємства і саме з цих підстав вони не можуть бути об»єктивними .

Крім того з таким висновком суду першої інстанції колегія не погоджується і з тих підстав, що законом не передбачений чіткий перелік суб»єктів , уповноважених на складання зазначених актів , проте, відхиляючи такі докази , суд передчасно дійшов висновку про їх бездоказовість.

Сама ж позивачка не заперечує щодо відсутності її на робочому місці 30.01.2007 року та 31.01.2007 року , але посилаючись на чинність наказу про її звільнення за ст.. 38 КЗпП України.

Колегія суддів не приймає як доказ копію наказу №01-К від 31 січня 2007 року про звільнення позивачки за ст.. 38 КЗпП України , оскільки даний наказ не є оригіналом, його копія не завірена печаткою підприємства, окрім того, відповідач взагалі заперечує про видачу та існування в оригіналі такого наказу.

Таким чином , при наявності заяви про звільнення позивачки від 30 січня 2007 року за ст.. 38 КЗпП України , якою позивачка попередила власника про своє звільнення за два тижні, її відсутність на робочому місці 30.01.2007 року та 31.01.2007 року відповідачем правильно була кваліфікована як прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Письмові пояснення щодо порушень трудової дисципліни та підстав звільнення позивачка не надала у зв»язку з відсутністю на роботі, а під час з»явлення відмовилася підписувати акти, тому вважати, що письмові пояснення про відсутність на роботі не були відібрані з вини відповідача - підстав немає.

Що стосується видачі трудової книжки, то в цій частині позов не підлягає задоволенню , оскільки відповідно до акту від 02.02.2007 року , перебуваючи на підприємстві, що сторонами не заперечувалося, позивачка отримала оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення, проте , скласти заяву про отримання трудової книжки відмовилася.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Судом не встановлено , що відповідачем затримано видачу трудової книжки, як і не встановлено вини у невидачі такої книжки, а тому такі вимоги зобов»язання видати трудову книжку   є безпідставні.

Згідно ст.. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Позивач була звільнена 31 січня 2007 року. В день звільнення остання не працювала. Отже, в розумінні ст.. 116 КЗпП України, відповідач повинен був сплатити всі належні позивачу кошти наступного дня після пред'явлення нею такої вимоги.

Згідно ст.. 116 КЗпП України, після звільнення ОСОБА_1 не пред'явила вимоги до відповідача про розрахунок, а відповідно докази звернення з такою вимогою у ОСОБА_1 відсутні.

З матеріалів справи видно, що відповідач ніколи не заперечував сплатити ОСОБА_1 належні їй грошові кошти у зв»язку зі звільненням.

Так, 12 лютого 2007 року відповідач замовив та отримав з банку грошові кошти, в тому числі, для виплати ОСОБА_1 У зв'язку з тим, що остання за отриманням коштів не звернулась, вони були депоновані (повернуті) до банку 14 лютого 2007 року, як того вимагає Положення про ведення касових операцій в національній валюті № 637 від 15.12.2004 року. Дана обставина підтверджується платіжною відомістю № КУ-0000002 за січень 2007 року.

Слід також зазначити, що ОСОБА_1 обіймала посаду головного бухгалтера ЗАТ «КУА АПФ «Наші інвестиції», а тому добре була обізнана про строки і порядок замовлення та депонування невикористаних коштів, а також порядок виплати коштів звільненим працівникам та наслідки порушення такої виплати.

Проте, вимог про проведення повного розрахунку при звільненні позивачка до відповідача не пред»являла , не з»являлася на підприємство для його отримання.

23 серпня 2007 року саме за ініціативою відповідача розрахунок при звільненні був отриманий ОСОБА_1, що стало підставою її відмови від такої позовної вимоги.

Відповідно до ст.. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказана стаття передбачає відповідальність власника або уповноваженого ним органу за затримку розрахунку при звільненні в разі невиплати з вини останнього належних при звільненні сум, проте, як зазначалося вище, вини відповідача у невиплаті у строки , передбачені ст.. 116 КЗпП України позивачці належних сум судом не встановлено.

Таким чином , на підставі викладеного , колегія суддів приходить до висновку , що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки доводи , надані позивачкою в обгрунтування позову , не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та є бездоказовими.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України колегія суддів , -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «НАШІІНВЕСТИЦІЇ»   -задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2007 року в справі скасувати та ухвалити нове, в наступній редакції.

В задоволені позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.