СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ   

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

 

Постанова

Іменем України

30 березня 2009 року

Справа № 2-30/12851-2006

 

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1від 25.09.1997,

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця  ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя  Ловягіна Ю.Ю.) від 02.02.2009 у справі №2-30/12851-2006

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЭНК ЛТД" (вул. Севастопольська, 41/5, місто Сімферополь, 95015; вул.Шалфейна, 1, місто Сімферополь, 95047)

до           фізичної особи-підприємця  ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

   

про стягнення 29555,65 грн.

                                                           

                                                            ВСТАНОВИВ:

 

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЭНК ЛТД" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи-підприємця  ОСОБА_1 про стягнення 29555,65 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу б/н від 04.01.2004.

Заявою від 27.01.2009 позивач збільшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача заборгованість за договором купівлі-продажу товару від 04.01.2004 та за накладною від 22.12.2003 в сумі 26899,16 грн., 12947,63 грн. пені, 19150,34 грн. інфляції, разом 58997,13 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача державне мито в розмірі 589,97 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн., витрати по сплаті за проведення експертизи № 8212 в розмірі 1804,80 грн. та витрати по отриманню довідок в сумі 60,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проводилась часткова оплата за накладними на суму 1900,00 грн., у зв'язку з чим склалась заборгованість у сумі 26899,16 грн. На суму боргу позивачем нараховані пеня та інфляційні витрати, що разом становить 58997,13 грн.

Представник відповідача проти позову заперечував, не визнає його у повному обсязі та вказує, що заборгованість перед позивачем була повністю погашена, що підтверджується двостороннім розрахунком погашення заборгованості та розписками довірених осіб позивача, на загальну суму 28800,00 грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.02.2009 (суддя Ловягіна Ю.Ю.) у справі № 2-30/12851-2006 позов задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця  ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЭНК ЛТД" 26899,16 грн. суми боргу, 16766,73 грн. індексу інфляції, 436,66 грн. державного мита, 87,34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1335,70 грн. витрат на проведення експертизи.

В інший частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не виконані умови договору купівлі-продажу, укладеного з позивачем, щодо оплати отриманого товару. Належних доказів отримання позивачем суми боргу, відповідачем не надано, вимоги статті 33 Господарського процесуального кодексу України не виконані.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати.

Сторона вказує, що в лютому 2004 року вона отримала лист за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЭНК ЛТД", в якому їй було запропоновано  здійснювати розрахунок за договором шляхом передачі грошових коштів посадовим особам Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЭНК ЛТД", що й було зроблено відповідачем 01.03.2004, 07.04.2004, 29.04.2004, 07.06.2004, 18.06.2004, 16.08.2004. Вказані передачі грошових коштів підтверджуються розписками посадових осіб позивача.

28.09.2004 між відповідачем та позивачем в особі директора ОСОБА_2. в присутності свідків в приміщенні складу-магазину по вул.Київській, 121, кв.41, був здійснений повний та кінцевий розрахунок за накладними № ЛН-1479 від 22.12.2003, № Т-0000541 від 05.01.2004, № Т-0000548 від 05.01.2004 шляхом передачі грошових коштів в сумі 22900,00 грн., що підтверджується розрахунком погашення заборгованості між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЭНК ЛТД".

Вказаний розрахунок заборгованості був підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЭНК ЛТД" ОСОБА_2., ним же була поставлена кругла печатка у присутності свідків.

Отже, згідно з розрахунком погашення заборгованості, підписаному обома сторонами та скріпленому печатками, якій-небудь заборгованості між відповідачем та позивачем не існує.

Свідки у суді першої інстанції не були допитані, оскільки це не передбачено нормами Господарського процесуального кодексу України, але в матеріалах справи є їх письмові показання  та оригінали документів, що було, на думку відповідача, достатнім для прийняття рішення у справі, оскільки відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Також відповідач звертає увагу, що після підписання 28.09.2004 розрахунку погашення заборгованості, яких-небудь претензій  ОСОБА_2. до неї не пред'являв. Враховуючи, що вказана у позові сума боргу  для такого підприємства як Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЭНК ЛТД" є значною, залишити її незатребуваною такий довгий час ОСОБА_2. не міг. Вказану обставину всебічно судом першої інстанції не досліджено, що вплинуло на помилковість прийнятого рішення у справі.

Крім того, сторона вказує, що 2 криміналістичних дослідження, проведених в НІЕКЦ ГУМВД України в Автономній Республіці Крим  не дали однозначної відповіді стосовно підпису ОСОБА_2. та автентичності печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЭНК ЛТД" на розрахунку погашення заборгованості, у зв'язку з чим вирішення спору в господарському суді не представляється можливим.

З висновків експертизи, яка була проведена в КНДІСЕ в місті Києві, відповідач робить висновок, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЭНК ЛТД" знаходиться підроблене кліше печатки, а його директор ОСОБА_2. навмисно спотворив свій підпис на документі про погашення заборгованості. Отже, вважає відповідач, в діях ОСОБА_2. вбачаються ознаки злочинів, передбачених статтями 364, 365 Кримінального кодексу України.

Оскільки результати усіх трьох висновків експертиз суперечливі, вони відповідно до частини 2 статі 43 Господарського процесуального кодексу України для господарського суду не мають заздалегідь встановленої сили, не є обов'язковими.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Саме цього судом першої інстанції зроблено не було, незважаючи на неодноразові письмові прохання, що є порушенням норм процесуального права.

Більш детальніше доводи вказані у скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Судове засідання було відкладеним з 23.03.2009 на 30.09.2009.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини нез'явлення суд не повідомив.

Судова колегія вирішила можливим розглянути справу за відсутністю представника позивача, за наявними у справі матеріалами.

Повторно, відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України розглянувши справу, судова колегія встановила таке.

04.01.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю „ЛЄНК ЛТД” (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1(покупець) було укладено договір купівлі-продажу (а.с. 9 т.1).

Згідно з розділом 1 договору продавець зобов'язаний передати у власність покупця майно (товар), який належить продавцю, а покупець зобов'язаний прийняти це майно (товар) та оплатити його.

Пунктом 3.1 договору визначено, що оплата за договором здійснюється з відстрочкою платежу на 60 днів з дня отримання товару поетапно відповідно до накладних, рахунків-фактур.

Товар позивачем був поставлений 05.01.2004, відповідач був зобов'язаний оплатити отриманий товар до 05.03.2004 включно.

Усього позивачем було поставлено товару відповідачу на суму 15956,08 грн., що підтверджується видатковою накладною № Т-0000541 від 05.01.2004 на суму 14962,09 грн. (а.с.11 т.1) та видатковою накладною № Т-0000548 від 05.01.2004 на суму 993,99 грн. (а.с. 10 т.1).

Також, між позивачем та відповідачем 22.12.2003 був укладений провочин на постачання товару, що підтверджується видатковою накладною № ЛН-1479 від 22.12.2003 на суму 12843,08 грн.  (а.с. 8 т.1).

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Факт укладення правочину 22.12.2003 підтверджується підписами та печатками Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛЄНК ЛТД” та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. на видатковій накладній № ЛН-1479 від 22.12.2003, за якою відповідачу було поставлено товар на суму 12843,08 грн.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) та сплати за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України встановлені загальні умови виконання зобов'язань, згідно з якими зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 5.2.2. договору передбачений обов'язок покупця оплатити товар у розмірі та у строки, які встановлені договором та вибрати його у трьохденний термін із дня оплати.

З матеріалів справи слідує, що оплату відповідач здійснив частково, а саме: 16.08.2004 на суму 1400,00 грн. (а.с. 25 т.1), 24.12.2003 на суму 500,00 грн. (а.с. 24  т.1).

Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, загальна сума боргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю „ЛЄНК ЛТД” становить 26899,16 грн. та  підлягає стягненню в повному обсязі.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1  статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено (частина 3 статті 232 Господарського кодексу України).

За змістом частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі статтею 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.3 договору від 04.01.2004 сторони визначили, що за несвоєчасну або неповну оплату майна покупець сплачує пеню в розмірі 0,05%  та яка не повинна перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на день нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивачем нараховано пеню в розмірі  12947,63 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказана сума не підлягає стягненню з наступних підстав.

В заяві про збільшення позовних вимог, як на підставу стягнення пені позивач посилається на частину 4 статті 232 Господарського кодексу України, згідно з якою відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлена до стягнення пеня за період з 06.03.2004 по 20.01.2009 (1779 дня), тобто за період значно більший, ніж шість місяців.

Отже, в частині стягнення пені в сумі 12947,63 грн. за період з 06.03.2004 по 20.01.2009 позовні вимоги не підлягають задоволенню як безпідставні.

Також позивачем заявлений до стягнення індекс інфляції за період з квітня 2004 року по 2008 рік в сумі 10189,26 грн. від суми боргу 14556,08 грн. (за договором купівлі-продажу) та в сумі 8961,08 грн. за період з січня 2004 року по грудень 2008 року від суми боргу 12343,08 грн. (за накладною). Вказані вимоги вірно задоволені судом першої інстанції частково на підставі такого.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Стосовно вимог позивача про стягнення індексу інфляції від суми 14556,08 грн., яка є сумою боргу, що склалася за договором купівлі-продажу від 04.01.2004, судова колегія зазначає, що він має певні недоліки, про що також вказане у рішенні суду першої інстанції.  Однак, враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення індекс інфляції в сумі 10189,26 грн., суд першої інстанції вірно задовольнив вимоги позивача в розмірі заявленої суми.

В частині стягнення індексу інфляції від суми боргу 12343,08 грн., який виникнув внаслідок несплати відповідачем заборгованості за одержаний товар за накладною № ЛН-1479 від 22.12.2003 стягненню підлягає заборгованість за період з липня 2006 року по грудень 2008 року з урахуванням індексу інфляції 6577,47 грн., оскільки відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Такою вимогою є позовна заява, з якою позивач звернувся до суду. Позов був зареєстрований в господарському суді 28.06.2008.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню індекс інфляції в сумі 10189,26 грн. за період з квітня 2004 року по грудень 2008 року від суми боргу 14556,08 грн. та 6577,47 грн. за період з липня 2006 року по грудень 2008 року від суми боргу 12343,08 грн., всього 16766,73 грн.

Відповідно до пункту  1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 №02-5/78 „Про  деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що  підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Отже, судом першої інстанції вірно відмовлено в задоволені вимог  про стягнення з відповідача витрат  з отримання довідок в сумі 60,00 грн. , оскільки  вказані витрати не є  судовими.

Судовою колегією не приймаються до уваги доводи відповідача про відсутність заборгованості на підставі такого.

Доказом сплати суми боргу відповідач вважає залучені до матеріалів справи оригінали розписок довірених осіб позивача та двосторонній розрахунок погашення заборгованості на загальну суму 28799,16 грн. (а.с. 92 - 96, 98, т. 2).

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, згідно з висновком експертизи № 8213 від 06.02.2008 (а.с. 18-20 т. 2) та висновком № 8212 від 29.02.2008 (а.с. 44 - 46 т. 2) встановлено, що на розрахунку погашення заборгованості між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. та Товариством з обмеженою відповідальністю „ЛЄНК ЛТД” на суму 28799,16 грн. підпис від імені ОСОБА_2. виконаний не ОСОБА_2., а іншою особою з наслідуванням його підпису, ймовірно, з застосуванням технічних прийомів, зокрема, шляхом перемалювання на просвіт з використанням, як модель, якогось підпису ОСОБА_2.

Відповідно до статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-XIV під час здійснення господарської операції складаються первинні документи. Первинні  документи   можуть   бути складені  на  паперових  або  машинних  носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми);  дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ;      зміст та  обсяг  господарської   операції,   одиницю   виміру господарської операції; посади осіб,   відповідальних   за  здійснення  господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували сплату позивачу суми боргу відповідачем в матеріали справи не представлено.

Розписки, на які посилається відповідач як на розписки, підписані довіреними особами позивача (а.с. 92-96 т. 2), виконанні невстановленими особами без зазначення посад осіб та інших необхідних реквізитів.

Крім того, показання свідків не є допустимим доказом у господарському судочинстві.

Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з ненадсиланням  копій висновків судових експертів судова колегія зазначає, що відповідно до частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Оскільки рішення судом першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального права, без інших порушень норм процесуального права, воно зміні чи скасуванню не підлягає.

Апеляційна скарга залишається без задоволення з вищевказаних підстав.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

 

                                                            ПОСТАНОВИВ:         

 

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.02.2009 у справі № 2-30/12851-2006 залишити без змін.

                                                 

Головуючий суддя                              підпис                   

Судді                                                            підпис                   

                                                            підпис