Ленінський районний суд м. Запоріжжя

м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 1/2, 69006, (061) 283-08-13

Справа № 2-92/2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22Квітня 2010 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дубини Л.А.

при секретарі Кривицькій К.Л.

за участю адвоката ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі цивільну справ у за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-ті особи 2-га ОСОБА_4 держнотконтора, ОП ЗМБТІ про визнання недійсним договору довічного утриманні і визнання права власності на ? частину жилого будинку у порядку спадкування законом, -

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому вказує, що між його матір’ю ОСОБА_5 та відповідачем 04.08.1998 укладено договір довічного утримання, за умовами якого відповідач зобов’язується довічно утримувати матір. А та передає йому у власність житловий будинок №4-а по вул.. зеленій у м. Запоріжжі.

Позивач вважає, що даний договір суперечить нормам діючого законодавства та порушував права батька ОСОБА_6 на право власності на частину майна, набутого за час шлюбу з ОСОБА_5

Зокрема позивач вказує у своїй заяві, зо ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з 01.08.1950 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мали двох дітей – ОСОБА_2 і ОСОБА_3 В період шлюбу батьки збудували житловий будинок № 4-а по вул. Зеленій у м. Запоріжжі. Право власності на цей було зареєстровано на ім’я ОСОБА_3 М,А., на підставі дублікату свідоцтва № 96 виданого ОСОБА_4 міськомунгоспом від 10.02.1992р., та довідки-характеристики ЗМБТІ від 06.05.1998р. за № 14-581.

01.12.2003р. померла мати ОСОБА_5.

16.03.2007р. помер батько ОСОБА_6.

Після смерті батьків залишилася спадщина у вигляді 1/2 частини буд.№4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжі, яка належала померлому ОСОБА_6, право на яку мають сторони по справі в рівних частках. Спадкоємців за заповітом немає. Позивач ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті батька шляхом фактичного проживання у зазначеному будинку.

Після смерті батька сторони звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, і лише тоді позивачу стало відомо про наявність договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_5 та відповідачем.

Позивач стверджує, що про укладення договору довічного утримання між їх матір’ю та відповідачем, за життя матері йому не було відомо, про договір не знав і його померлий батько. Вважає, що оскільки батько не давав письмової згоди на відчуження 1/2 частки спірного будинку, належної йому за законом, договір довічного утримання має бути визнаний судом частково недійсним.

Уточнивши в ході судового розгляду позовні вимоги, 13.12.2007, позивач просив суд зобов’язати ЗМБТІ внести зміни у реєстр прав власності на нерухоме майно, зареєструвавши власником житлового будинку № 4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжі Зінька ОСОБА_7 тільки на 1/2 частину, згідно договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, та визнати за ним власності на 1/4 частину житлового буд. №4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжі в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6, померлого 16.03.2007 року.

Змінивши позовні вимоги 05.03.2009 позивач просив суд визнати договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 і визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового буд. №4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжі в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5А і смерті батька ОСОБА_6, зобов’язати ОП ЗМБТІ здійснити реєстрацію права власності на ? частину цього будинку.

08.04.2009 позивач змінив підстави заявлених позовних вимог, і вказує у заяві, що йому не було відомо про договір довічного у тримання аж доки не помер батько 16.03.2007 і вони з відповідачем звернулися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Позивач вважає, що батько не знав про наявність цього договору і своєї згоди на відчуження частки належного майна не надавав. Крім того, позивач стверджує, що відповідач умов договору не виконував і не утримував матір, у спірному будинку не проживав як до смерті матері, так і після її смерті. Натомість він, позивач, матеріально підтримував батька і постійно мешкав у вказаному будинку.

Позивач вважає, що укладання договору довічного утримання між матір’ю та братом суперечить нормам діючого законодавства про шлюб та сім’ю, оскільки утримання батьків є обов’язком дітей, а тому, вважає, що договір довічного утримання було укладено з метою приховати іншу угоду, наприклад договір дарування.

Крім того, позивач зазначає, що укладання договору довічного утримання порушує майнові права його батька - ОСОБА_6, оскільки житловий будинок № 4-а по вул.. Зеленій є спільно нажитим майном з ОСОБА_5, і укладанню цього договору мала передувати домовленість між батьками, тобто укладання письмової або усної угоди щодо відчуження сумісного майна. Уклавши заперечуваний договір ОСОБА_5 отримала утримання від сина, а ОСОБА_6 надавши згоду на відчуження мана взамін не отримав нічого.

Крім того, угода між батьками щодо відчуження спільно нажитого майна порушила і майнові права позивача, т.я. він постійно мешкав разом з батьками у житловому будинку з часу його будівництва, і на час укладання спірного договору, літня кухня літ. Б була перебудована за кошти позивача і його родини на житловий будинок, тому позивач вважає, що житловий будинок є спільною власність його батьків та його особисто, а тому заперечуваний договір на підставі ст.. 48 ЦК України є недійсним, оскільки він не відповідає вимогам закону. Відповідно до приписів Закону України «Про власність» власник не може бути позбавлений права на своє майно, крім випадків, передбачених Законом.

Позивач просить суд визнати договір довічного утримання недійсним, визнати за ним право власності на ? частину домоволодіння № 4-а по вул.. Зеленій у м. Запоріжжі у порядку спадкування за законом після померлих батьків та зобов’язати ОП ЗМБТІ здійснити реєстрацію його права власності на ? частину домоволодіння.

У судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі і просили їх задовольнити.

Відповідач проти позову заперечує вважає його необґрунтованим, суду пояснив, що про існування договору довічного утримання від 04.08.1998р. між ним та їх з позивачем матір’ю ОСОБА_5 щодо буд. №4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжі позивач дізнався одразу ж після смерті матері, після чого жодних дій, які б свідчили про наміри його оскаржити, не вчиняв аж до оформлення спадкових прав після смерті батька – ОСОБА_6. Крім того, будівництвом житлового будинку №4-а по вул. Зеленій займалася виключно мати, оскільки батько ОСОБА_6 відбував покарання у виправно-трудовій колонії загального режиму згідно з вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.10.1961р. протягом 1961-1963 років, тому не міг приймати участі у будівництві будинку ні особистою працею, ні своїми коштами, т.я. після звільнення з місць позбавлення волі мав проблеми з працевлаштуванням, тому усі витрати на будівництво житлового будинку несла мати ОСОБА_5 особисто.

Вважає договір довічного утримання укладеним правомірно, оскільки їх мати реалізувала належне їй право особистої приватної власності на житловий будинок №4-а по вул. Зеленій в цілому на підставі свідоцтва № 96 про право особистої власності від 10.02.1992р., виданого на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів № 296/18 від 17.10.1991р.

Своє право власності мати набула на законних підставах. Відповідач утримував її до смерті, надавав повне матеріальне забезпечення у вигляді безоплатного користування житлом, одягу, харчування, доглядав її та надавав необхідну допомогу також під час хвороби, після смерті узяв на себе усі витрати, пов’язані з її похованням. Просив у задоволенні позову відмовити.

3-я особа ОСОБА_4 державна нотаріальна контора в судове засідання не з’явилась, про час розгляду справи повідомлялась своєчасно, просить розглянути справу за відсутності її представника.

Представник ОП ЗМБТІ в судове засідання не з’явилась, про час розгляду справи повідомлялась своєчасно, просить розглянути справу в відсутність її представника.

Вислухавши пояснення учасників процесу, думку адвоката, дослідивши матеріали справи та надані докази суд дійшов такого висновку.

Оскільки правовідносини виникли за часу дії Цивільного кодексу України у ред. 1963 року, то при вирішенні спору суд керується нормами цього кодексу.

Судом установлено, що батьки сторін у справі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.08.1950р, від якого мали двох дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Судоми установлено, що будівництво житлового будинку № 4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжі здійснювалося на кошти ОСОБА_5 та за рахунок її особистого трудового вкладу. Згідно з вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя № 1-269/1961р., батько сторін ОСОБА_3 відбував покарання у вигляді позбавлення волі.

Будівництво та введення в експлуатацію будинку №4-а по вул. Зеленій здійснювалося протягом 1961-1963 років за рахунок коштів та праці ОСОБА_5, правовідносини щодо прав власності на це майно виникли до набрання чинності КпШС УРСР, та регулювалися після його створення нормами ЦК УРСР в ред.1963р.

Відповідно до рішення виконкому Ленінської районної ради №296/18 від 17.10.1991р., право власності на житловий будинок літ.А розміром 6,75?9,27м. по вул. Зеленій, 4-а в м. Запоріжжі було закріплене за ОСОБА_5, та встановлено норму земельної ділянки для житлового будинку – 923 кв.м.

На підставі цього рішення ОСОБА_4 МКГ було видане свідоцтво №96 від 10.02.1992р. про право особистої власності на житловий будинок, за яким житловий будинок №4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжі з належними до нього будівлями та спорудами належить ОСОБА_5 в цілому (т.1 а.с. 45).

На підставі зазначеного свідоцтва на ім’я ОСОБА_5 17.04.1989р. ЗМБТІ був складений технічний паспорт на житловий будинок №4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжя, в якому зазначено, що частка ОСОБА_5 як власника будинку, складає одну цілу частину. В даних технічної документації на спірний будинок міститься зведений оціночний акт по домоволодінню №4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжі, з датою запису від 02.03.1981р., що свідчить про закріплення права на житловий будинок за ОСОБА_5 у 1981 році до отримання свідоцтва про право особистої власності № 96 від 10.02.1992 року.

Відповідно до рішення виконкому ОСОБА_4 міської ради № 332/20 від 27.06.1997р., у постійному користуванні ОСОБА_5 було залишено земельну ділянку площею 928 кв.м. по вул. Зеленій №4-а в м. Запоріжжі, та надано додатково в постійне користування земельну ділянку площею 6 кв.м., прилеглу до існуючої земельної ділянки по вул. Зеленій, 4-а, за рахунок земель ОСОБА_4 міської ради, та встановлено загальний розмір земельної ділянки по вул. Зеленій, 4-а в м. Запоріжжі у розмірі 934 кв.м.

Щодо умов використання зазначеної земельної ділянки ОСОБА_5 між нею та ОСОБА_4 міською радою було укладено договір від 15.07.1997р. (т.1 а.с. 80-81,84)

На його виконання ОСОБА_5 вносилися платежі у вигляді сум земельного податку, що підтверджується копіями квитанцій (т.1 а.с. 88-91).

25.07.1997р. на ім’я ОСОБА_5 був виданий Державний акт на право постійного користування землею, за яким на підставі рішення виконкому ОСОБА_4 міської ради від 27.06.1997р. № 332/20 їй було надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0934 га, для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, з описом меж: від А до Б – присадибна ділянка № 4 по вул. Зеленій, від Б до В – територія піонерського табору “Чайка”, від В до А – міська територія (вул. Зелена) (т.1 а.с.84).

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти висновку, що ОСОБА_5 належним чином, на законних підставах та у правомірний спосіб набула право власності на житловий будинок № 4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжі, та прав землекористувача на земельну ділянку, на якій він розташований.

Судом установлено, що 01 грудня 2003р. померла мати позивача ОСОБА_5, 16 березня 2007р. помер батько ОСОБА_6 (т.1 а.с.10,13).

Згідно пункту 9 постанови ПВС України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради. Тому суд вважає, що датою виникнення у ОСОБА_5 права особистої власності на житловий будинок № 4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжя є дата ухвалення рішення виконкомом Ленінської районної ради – 17.10.1991р.

Відповідно до приписів Закону України «Про власність» померла ОСОБА_5 як власник мала право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст. 425 ЦК України (в ред. 1963р.) за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров’я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов’язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Суд вважає, що спірний житловий будинок № 4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжя належав ОСОБА_5 на праві особистої власності, щодо якого вона мала право вчиняти розпорядчу угоду – укласти договір довічного утримання з ОСОБА_3.

Судом установлено, що між сторонами по договору довічного утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були виконані взаємні зобов’язання.

Судом також установлено, що в своїй заяві від 04.08.1998р., посвідченій в нотаріальному порядку, ОСОБА_6 надав письмову згоду на оформлення договору довічного утримання його дружині ОСОБА_5 з сином ОСОБА_3 на майно, нажите під час шлюбу – житловий будинок № 4-а по вул. Зеленій в м. Запоріжжі ( т.1 а.с. 86).

Допитана у суді у якості свідка нотаріус ОСОБА_8 підтвердила, що у 1998 посвідчувала договір довічного утримання між ОСОБА_5 і ОСОБА_3, а також перед його посвідченням було отримано письмову згоду ОСОБА_6 на відчуження будинку.

У суді було досліджено оригінал договору довічного утримання і заяви ОСОБА_6 від 04.08.1998, і у жодного з учасників процесу не виникло сумніві щодо їх справжності.

У зв’язку з чим, суд вважає неспроможними доводи відповідача, що ОСОБА_6 не було відомо про укладення договору довічного утримання та він не надавав своєї згоди на відчуження жилого будинку.

Позивач свої вимоги обґрунтовує ст.. 48 ЦК України згідно якої недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

Системний аналіз та дослідження доказів наявних у справі, суд дійшов висновку, що договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено правомірно, при цьому не порушувалися чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, а отже, відсутні підстави для визнання його недійсним.

За змістом ч.1 ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. За змістом ст. 23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Системний аналіз та дослідження доказів наявних у справі, суд дійшов висновку, що договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено правомірно, при цьому не порушувалися чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, а отже, відсутні підстави для визнання його недійсним.

Крім того, згідно ст.. 71,76 ЦК України встановлено загальний строк для захисту права ** у три роки. Перебіг строку давності починається я з дня коли виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст.. 80 ЦК України закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови у позові.

Так, позивач всупереч вимогам ст.. 60 ЦПК України не довів перед судом, що про заперечуваний договір йому стало відомо лише у 2007, після чого 21.05.2007 він звернувся з даним позовом до суду, оскільки на момент його подачі сплив 3-річний строк на звернення до суду з приводу визнання недійсним договору, укладеного 04.08.1998

Неспроможними також є доводи позивача, що на час укладання договору довічного утримання літня кухня літ.Б за рахунок його коштів та коштів його сім’ї була перебудована у жилий будинок і він у ній проживав, т.я. суду не надано жодних доказів які б це доводили, а крім того, зі змісту самого договору ( т.1 а.с. 44), а також технічного паспорту на домоволодіння вбачається, що літ. Б. значиться як літня кухня, а не жилий будинок.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на законі, не доведені належними і допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.10,11,60,212-215 ЦПК України, ст.ст. 48, 71,76, 80, 425-427 ЦК України, ст.ст. 22, 23 КпШС України, суд, -

в и р і ш и в :

В і д м о в и т и ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_3, 3-і особи ОП “ЗМБТІ”, ОСОБА_4 Державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку № 4-а по вул. Зеленій в місті Запоріжжі в порядку спадкування за законом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя: