ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
ПОСТАНОВА
Іменем України
14.07.06 № 6/197/06-АП
м. Запоріжжя
14.07.2006р. о/об 11 год. 05 хв.
суддя Місюра Л.С. за участю секретаря судового засідання Мозгирьової Т.І., розглянувши матеріали справи
За позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Запоріжжя
До Комунального підприємства “Мелітополькомунсервіс” м. Мелітополь Запорізької області
про стягнення 3 517 грн. 86 коп.
За участю представників:
Від позивача: Чудакова Н.Є. –дор. № 05-15/1329 від 27.08.2004р.
Від відповідача : Баштовий А.В. –дор. від 22.07.2006р.
В С Т А Н О В И В:
Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 3 517 грн. 86 коп. за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році, оскільки в указаному році на підприємстві інвалідів працювало менше, ніж передбачено нормативом.
Відповідач позовні вимоги не визнав з наступних підстав: стаття 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“ передбачає, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами зайнятості населення та соціального захисту інвалідів. Вказані органи інвалідів для працевлаштування в 2005 році на підприємство не направляли. У відповідача в 2005р. працював 1 інвалід. Таким чином, відповідач виконав норматив для працевлаштування інвалідів, виконав всі вимоги вказаного Закону. Просить позивачу в позові відмовити.
В судовому засіданні була оголошена перерва, розгляд справи відкладався, про що була прийнята усна ухвала, оскільки п. 4 статті 160 КАС України містить вичерпаний перелік питань, по яким ухвали приймаються окремим документом. Про відкладення розгляду справи окремий документ не приймається.
14.07.2006р. розгляд справи було продовжено.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суддя вважає, що в позові слід відмовити з наступних підстав:
Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“ та Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, чітко розмежовує обов’язки підприємств та обов’язки відповідних органів по працевлаштуванню інвалідів.
Відповідно до статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“ працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Згідно з пунктом 11 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, місцеві органи соціального захисту населення:
- виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації;
- щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей;
- ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Відповідно до пункту 12 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, державна служба зайнятості:
- веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні;
- веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;
- сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК.
З вищевикладеного випливає, що виявленням та обліком інвалідів, бажаючих працювати, та їх працевлаштуванням (направленням на роботу) займаються органи, перелічені у частині 1 статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“ та у пунктах 10 -12 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.
Підприємства приймають на роботу тих інвалідів, які були направлені вказаними органами, та створюють їм необхідні умови праці. Підприємства не займаються розшуком інвалідів.
Відповідно до пункту 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
З вищевикладеного випливає, що створення підприємством для інвалідів умов праці, з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатись органи та організації, визначені у частині першій статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“.
Обов’язки підприємств перелічені в частині 3 статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“ та у пунктах 1 - 3, 5 та 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів .
Відповідач виконав вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“ та Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно зі статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“ для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. (Форма № 10 П І), який наданий відповідачем, середньооблікова чисельність інвалідів, які повинні працювати на підприємстві в 2005 р. складає 1 чоловік.
Згідно з пунктами 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.1995р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.1995р. за № 287/823 та Форми державної статистичної звітності № 10 –П І , яка затверджена наказом Державного комітету статистики України № 49 від 10.01.2002р., середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві у 2005 році склала 0 чоловік.
Фактично на підприємстві в 2005р. працював 1 інвалід, що підтверджується наказом про прийняття на роботу , пенсійними посвідченням, витягом з трудової книжки інваліда, документами про виплату заробітної плати та інш.
Таким чином, відповідач підтвердив, що у нього в 2005 році працював 1 інвалід , тобто норматив був виконаний.
Як вбачається з матеріалів справи, інвалід працював не повний робочий рік, а тільки з 11.10.2005р. і по теперішній час. Однак, відповідальність підприємства наступає тільки у разі, якщо інвалід не зайняв робоче місце, і не зв’язана з тривалістю його праці на підприємстві.
Відповідно до п. п. 3.1 та 3.2 Інструкції щодо заповнення форми № 10 – П І в графі 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік. В графі 02 –середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність.
В графі 03 –кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях , створених відповідно до вимог статті 19 Закону.
Згідно з п. 3.3.3 розділу 3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.1995 року, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року (у т.ч. за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 2, 3, 4, … 12.
А тому, графи 01 та 02 Форми № 10 –П І розраховуються в особливому порядку, із застосуванням п. п. 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві. Відповідно до цих показників в графі 06 Форми розраховується сума штрафних санкцій, яку повинно сплатити підприємство, у випадку не виконання нормативу.
Показник графи 06 визначається за формулою: (графа 03 –графа 02) х графу 05 (у випадку, коли графа 02 менша за графу 03).
Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Інструкції про заповнення державної статистичної звітності за формами № 3 –ПН, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 244 від 06.07.1998р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.07.1998р. за № 464/2904 підприємства, незалежно від форм власності і господарювання, зобов’язані подавати місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно звіти за Формою № 3 –ПН. При цьому у графі 4 підприємства зобов’язані вказати наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів.
Відповідач надавав центру зайнятості щомісячно звіти за Формою № 3 –ПН, що підтверджується звітами, наданими Мелітопольським міським центром зайнятості.
Однак, центр зайнятості інвалідів відповідачу не направляв. Відповідач сам прийняв на роботу інваліда.
Відповідач повністю виконав Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“ та Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, що підтверджується матеріалами справи.
В матеріалах справи є докази, що підприємство розробило заходи щодо створення робочих міст для інвалідів, включило їх до колективного договору, затвердило Інструкцію про робоче місце інваліда, інформувало державну службу зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади.
Згідно зі статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“ підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Закон не звільняє підприємства від сплати штрафних санкцій і в випадку відсутності у підприємства прибутку.
Зі змісту статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“ випливає, що штрафні санкції підприємство зобов’язано сплатити лиш у разі, якщо на підприємстві інвалідів працювало менше, ніж встановлено нормативом.
На підприємстві в 2005р. повинен був працювати 1 інвалід, фактично працював 1 інвалід.
За таких обставин, штрафні санкції не можуть бути застосовані до відповідача.
Слід також відмітити, що відповідальність наступає тільки за наявності вини. Ні якої вини з боку відповідача не було, інвалід на підприємстві працював .
Позивач не доказав, що інвалідів у відповідача працювало в 2005 році менше, чім встановлено нормативом.
Керуючись ст. ст. 53, 94, 95, 158 –163 КАС України, суддя
П О С Т А Н О В И В :
В позові відмовити.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених КАС України, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя Місюра Л.С.
Постанова підписана : 14.07.2006р.