В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2010 року Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Суддя: Юзьвяк Б.Г.,

за участю прокурора: Чорнозуб Д.Д.,

потерпілої і цивільного позивача: ОСОБА_1,

представника цивільного позивача: адвоката ОСОБА_2.,

при секретарі : Свирида М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу про обвинува-чення

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, непрацюючого, ІНФОРМАЦІЯ_4, неодруженого, громадянина України, за змістом ст.89 КК України раніше не судимого,

що обвинувачуються за ч.2 ст.286 КК України,

В С Т А Н О В И В :

03 грудня 2006 року, біля 4 години 30 хвилин ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем «ВАЗ21051», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись лівими колесами керованого транспортного засобу по середині проїзної частини вул.Галія в с.Кривуха Дубенського району Рівненської області, зі сторони с.Малі Сади в напрямку м.Дубно, із швидкістю біля 40 км./год., маючи об’єктивну можливість виявити небезпеку для руху у вигляді ОСОБА_4, який рухався на велосипеді у зустрічному напрямку руху, неправильно оцінив дорожню обстановку, застосував неправильні прийоми керування, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, негайно не вжив заходів до зменшення швидкості руху аж до повної зупинки транспортного засобу, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив наїзд на вказаного велосипедиста.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди. ОСОБА_3, будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, після скоєння наїзду, не повідомивши про пригоду органи міліції, з місця пригоди поїхав.

У прямому безпосередньому зв’язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і наслідками що наступили, перебуває грубе порушення ОСОБА_3 наступних вимог Правил дорожнього руху, які вимагають:

- п.2.9. Водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин;

- п.10.1. Перед початком руху, перестроюванням та іншою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це є безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху;

- п.11.2. Нерейкові транспортні засоби повинні рухатися якнайближче до правого краю проїзної частини;

- п.12..3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості, аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди;

- п.13.1. Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу;

- п.13.3. Під час обгону, випередження, об’їзду перешкоди чи зустрічного роз’їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху.

Крім того в діях ОСОБА_3 вбачаються інші порушення вимог Правил дорожнього руху, а саме п.2.10, згідно якого:

-У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов’язаний:

а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;

б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки;

в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди;

д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції;

е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об’їзд місця пригоди.

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_3 винним себе визнав повністю та дав слідуючі показання. Ввечері 2 грудня 2006 року він знаходився в барі с.Малі Сади Дубенського району, де вживав спиртне. Випив біля 100 грам горілки та ще не пам’ятає скільки вина. Біля 2 години ночі 3 грудня до нього по мобільному телефону зателефонував приятель, ОСОБА_5, який просив, щоб приїхати автомобілем в м.Дубно і забрати його. Оскільки ОСОБА_3 був в стані алкогольного сп’яніння, то їхати в м.Дубно відмовився. Але о 4 годині відчувши, що трохи протверезів, ОСОБА_3 сам зателефонував ОСОБА_6, та сказав, що приїде за ним в м.Дубно. Коли виїзджав в м.Дубно взяв з собою з бару знайомого, ОСОБА_7, щоб не було скучно їхати. Через те, що погода була погана, було темно, сиро, місцями був туман, рухався не швидко зі швидкістю кілометрів 40 на годину. ОСОБА_3 рухався по своїй правій смузі руху, якщо рахувати в напрямку з с.Малі Сади в м.Дубно. Коли їхав через с.Кривуха, за метрів 30 перед собою побачив, що рухається по його смузі руху велосипедист. Через погану видимість він не зміг визначити чи рухається велосипедист назустріч чи в попутному напрямку. Коли під’їхав до цього велосипедиста здійснив маневр обгону і в цей час відчув удар в область переднього правого крила. Коли почав обганяти, велосипедист теж почав повертати вправо, тобто теж в тому напрямку. Зразу не зупинився, бо не зрозумів що скоїв наїзд. Поїхав далі і вже в м.Дубно на кільцевій зупинці автобуса по вул..Берестецька розвернувся і поїхав назад, подивитися що сталося. Коли під’їхав до місця пригоди, побачив, що на дорозі лежить велосипед. Після зупинки автомобіля, ОСОБА_7, який знаходився на передньому місці пасажира, вийшов з автомобіля подивитись на велосипедиста. Тим часом ОСОБА_3 теж вийшов з автомобіля і оглянув правий передній бік автомобіля, де прийшовся удар. Побачив, що розбита права передня фара. ОСОБА_7 повернувшись, сказав, що там на дорозі лежить чоловік, що все нормально, і сказав: «поїхали». ОСОБА_3 сів за кермо і вони поїхали додому. До цього велосипедиста ОСОБА_3 взагалі не підходив і не бачив в якому він стані, бо дуже злякався. Приїхавши в село, ОСОБА_8, випили з ОСОБА_7 ще пляшку горілки і розійшлися по домах. Вдома він сказав, що розбив фару об пеньок дерева, для достовірності посипавши те місце корою дерева. А на ранок приїхали працівники міліції і розповіли що він накоїв. Вину сою визнає в тому що скоїв наїзд. Збитків до цього часу не відшкодував потерпілій зовсім. Автомобілем керував по дорученню, у 2007 році автомобіль продав. Потерпілій грошей не віддав з цього, бо був винен ще попередньому власнику автомобіля. Цивільний позов визнає частково. Вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди в сумі 15 тисяч гривень визнає повністю. Вимоги щодо відшкодування моральної шкоди визнає частково в межах 50 тисяч гривень, оскільки сума в 150 тисяч гривень є на його думку завищеною.

Потерпіла ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що загиблий ОСОБА_4 був її батьком. Ще затемна, 3 грудня 2006 року, батько постукав до неї у вікно, запитав, чому вони так рано встали і пішов. А вранці приїхали працівники міліції, розповіли, що сталась смертельна дорожньо транспортна пригода і запитували чи є вдома батько. Вона подивилась що батька, та його велосипеда немає, і зробила висновок, що він поїхав в с.Малі Сади, де ще були залишки врожаю, оскільки осінь видалась теплою. Коли чоловік поїхав в морг, виявилось що в результаті дорожньо-транспортної пригоди загинув її батько, ОСОБА_4. На поховання підсудний не приходив, ніякої допомоги не пропонував. Щодо відшкодування шкоди, потерпіла просить стягнути у відшкодування матеріальної шкоди 15 тисяч гривень, це разом з витратами на юридичну допомогу. Ці втрати підтвердила квитанціями. У відшкодування моральної шкоди просить стягнути 150 тисяч гривень. Моральна шкода полягає для неї в тому, що вона втратила саму близьку людину, батька, який її виховував з дитинства, оскільки мама померла рано. Ця моральна травма є тривалою, бо батька вже не повернути. Змінено уклад її життя, бо батько здійснював значну допомогу по господарству, через поганий зір потерпіла не може виконувати всіх видів робіт. Така сума зумовлена і відношенням підсудного до скоєного ним. Так він спочатку говорив одні обставини, потім інші. За весь час не прийняв ніяких мір для відшкодування школи зовсім, навпаки ухилявся від відповідальності як від матеріальної, так і юридичної, через що потерпіла тривалий час змушена була ходити до суду і переживати.

Відповідно до ст.299 КПК України судом визнано недоцільним дослідження інших доказів по справі крім показань підсудного, потерпілої, та документів, що характеризують особу підсудного. При цьому суд переконався, що підсудний не заперечує проти дослідження інших доказів добровільно, підстав для сумніву в добровільності та істинності його позиції немає.

Оціниши зібрані і перевірені в судовому засіданні докази з точки зору їх достовірності, достатності та допустимості, суд дійшов висновку, що злочин мав місце, скоїв його підсудний а його дії вірно кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

При призначенні міри покарання суд приходить до висновку, що обставин що пом’якшують покарання не вбачається. Формальне визнання вини підсудним під тиском зібраних доказів, що доводять його вину не може розцінюватись як щире каяття у скоєному злочині або активне сприяння розкриттю злочину. Залишення місця пригоди після наїзду, відсутність будь яких намагань надання допомоги постраждалій особі, і навіть не виявлення турботи її станом після ДТП, а також приховування слідів ДТП не дозволяє судити про щире каяття підсудного у скоєному. Про це ж саме говорить і його психологічне відношення до наслідків скоєного, він не приймав абсолютно ніяких мір для відшкодування заподіяної потерпілій шкоди, допомоги в похованні, висловленні співчуття протягом більше трьох років. Залишення місця проживання і ухилення від суду, теж вказує на те, що щирого каяття підсудного не наступило.

Обставиною, що обтяжує покарання є скоєння злочину в стані алкогольного сп’яніння. Суд враховує особу винного, який за місцем проживання характеризується посередньо, ніде не працює.

Зважаючи на викладені обставини, а також на тяжкі наслідки що наступили, суд приходь до висновку, що виправлення підсудного можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Враховуючи що наявна лише ознака, що обтяжує покарання, а також те, що особа підсудного не є такою, що характеризується позитивно, суд приходить до висновку, що покарання по нижній межі санкції ч.2 ст. 286 КК України призначене бути не може.

Цивільний позов підлягає до часткового задоволення. Вимоги щодо матеріальної шкоди в розмірі 15 тисяч гривень визнані підсудним і підлягають задоволенню.

Вимоги щодо моральної шкоди підлягають частковому задоволенню. Потерпіла просить стягнути у відшкодування моральної шкоди 150 тисяч гривень. Підсудний визнав вимоги щодо відшкодування моральної шкоди в межах 50 тисяч гривень. Враховуючи важкий характер моральної травми, заподіяної смертю близької людини, тривалість цих страждань, що практично не визначені в часі, відношення підсудного до відшкодування шкоди, а також те, що дії підсудного не носили навмисного характеру, а є необережними, суд приходить до висновку, що достатньою сумою для відшкодування моральної шкоди буде сума у 70 тисяч гривень.

Керуючись ст.323, 324 КПК України, суд

З А С У Д И В :

ОСОБА_3 визнати винним за ч.2 ст.286 КК України і призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів на 3 (три) роки.

Строк покарання рахувати з 26 липня 2010 року, дня затримання і взяття під варту.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу – залишити попередній – взяття під варту.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 15000 (п’ятнадцять тисяч) гривень у відшкодування матеріальної шкоди, та 70000 (сімдесят тисяч) гривень у відшкодування моральної шкоди, а всього 85000 (вісімдесят п’ять тисяч) гривень.

Речові докази по справі автомобіль «ВАЗ 21051», реєстраційний номер НОМЕР_1, переданий ОСОБА_3 залишити в його користуванні, речові докази, дві частини декоративної планки до автомобіля, що зберігаються в Дубенському МВ УМВС України в Рівненській області – знищити.

На вирок може бути подано апеляцію до апеляційного суду Рівненської області протягом 15 діб з моменту проголошення вироку, а засудженим у той же строк з дня вручення копії вироку, через Дубенський міськрайонний суд.

Суддя :