АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22 -4 359/08                                    

Головуючий в 1 інстанції: Музичко С.Г.

Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

15 квітня 2008 року   колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі: Головуючого - Желепи О.В. Суддів - Волошиної В.М., Панченка М.М. при секретарі - Денисенко С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська - Житлосервіс» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю  «Ковальська - Житлосервіс», Відкритого акціонерного товариства   Акціонерної   компанії   «Київ-водоканал»   про   спонукання  до   укладення договору   про   надання   житлово-комунальних  послуг,   визнання  угоди  дійсною,   та стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

 Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2007 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Зобов 'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська -Житлосервіс» зареєструвати ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_1.

Зобов 'язано Товариство з обмеженою-відповідальністю«Ковальська-Житлосервіс» до укладення договору про надання послуг з обслуговування будинків і споруд та прибудинкових територій , консультативних-послуг квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства України.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив рішення в частині відмови йому в позові скасувати та задовольнити його позов в повному обсязі.

В скарзі посилався на те, що суд безпідставно не задовольнив його вимоги про відшкодування шкоди, яка була завдана бездіяльністю відповідача щодо не видачі йому довідки про балансову вартість придбаної ним квартири, а також моральної шкоди завданої діями відповідача, щодо вивішування списків боржників по невиплаті комунальних платежів, та відмовою в проведенні його реєстрації.

Крім того позивач вказував, що суд без будь-яких обґрунтувань відмовив в позові про визнання договору про надання послуг дійсним, який був підписаний сторонами в грудні 2004 року окрім пунктів 2.2.11, 5.3, 5.5 та 5.10.

Не погодившись з рішенням, скарга також була подана представником відповідача, який оскаржував рішення лише в частині висновків суду про втрату чинності договору від 16і грудня 2004 року про надання послуг з січня 2006 року. Відповідач вказував, що суд не вірно застосував норми матеріального права, та не звернув увагу, що відповідно до закону договори укладені до набрання чинності Законом «Про житлово-комунальні послуги» мали бути приведені у відповідність з цим законом до січня 2006 року, а ті які не будуть приведені у відповідність втрачають чинність.

Разом з тим сторони уклали договір вже після набрання чинності вказаного Закону    16 грудня 2004 року, а тому він не втратив чинність.

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення сторін, перевіривши доводи скарг, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що подані апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 16 грудня 2004 року між ТОВ "Ковальська-Житлосервіс" та власником квартири ОСОБА_1 укладено договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території. (а.с. 6-7).

Згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 10 листопада 2004 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, (а.с.40) 19 лютого 2005 року, 20 червня 2006 року , 31 липня 2006 року позивач звертався з проханням до ТОВ "Ковальська - Житлосервіс" про приведення умов договору про участь у цитратах на утримання будинку та при будинкової території від 16 грудня 2004 року у відповідність з вимогами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-ІУвід 24 червня 2004 року.

26 липня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Ковальська - Житло сервіс" із заявою про видачу йому довідки про балансову вартість квартири.

Згідно звіту про визначення ринкової вартості об'єкту оцінки від 07 серпня 2006 року вартість квартири склала 1098 220, 00 гривень (а.с. 19-21).

Позивач за надані оцінювачем послуги сплатив 350 гривень (а.с. 24). Згідно довідки нотаріуса від 23 серпня 2006 року позивач сплатив державне мито за посвідчення договору дарування 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 в сумі 2200 гривень , тобто один відсоток від вартості квартири.(а.с. 26).

Як видно із пояснень свідка ОСОБА_2, останній звертався з належним чином оформленою довіреністю від позивача до адміністрації ТОВ "Ковальська -Житлосервіс" із заявою та доданими до неї документами про реєстрацію за місцем проживання, однак ОСОБА_1 до цього часу не зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 60-62), чим порушено його право.

Відмовляючи в задоволені позову про відшкодування матеріальних збитків суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду акту прийому - передачі квартири від 15 травня 2004 року , згідно якого вартість квартири складала 339927 гривень 24 копійки, тому збитки понесені ОСОБА_1, а саме 350 гривень - сплата послуг оцінювача + 1520, 00 гривень (2200 гривень це сплата нотаріальних послуг - 680 гривень , що складають 1% від вартості 1/5 квартири 67985 гривень 54 копійки ) не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як з матеріалів справи вбачається, що позивач не довів, що матеріальні збитки на які він вказував, йому були завдані винними діями відповідача.

Доводи апеляційної скарги в частині безпідставності відмови в позові про стягнення збитків до уваги не приймаються, так як судом встановлено, що балансова вартість квартири позивача визначалась в 2004 році, а договір дарування позивач посвідчував в 2006 році, за довідкою про балансову вартість квартири позивач  звертався в 2006 році,

коли вартість квартири позивача змінилась, а тому доводи позивача, що він поніс би менші витрати по оплаті мита в нотаріальній конторі, якби така довідка йому була видана не приймаються до уваги. Крім того витрати позивача по оплаті державного мита та нотаріальних послуг , ні яким чином не знаходяться в прямому причинному зв 'язку з діями відповідача. Ці витрати позивач поніс би в будь-якому випадку. Щодо, можливої виплати позивачем меншої суми цих витрат, то це лише припущення останнього. Суду не було надано позивачем достатніх доказів на підтвердження цього доводу позивача, як щодо обрахування розміру цих сум так і щодо протиправності поведінки відповідача, щодо не надання позивачу довідки про балансову вартість його квартири.

Що стосується доводів скарги в частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди то вони частково заслуговують на увагу.

Так судом першої інстанції було встановлено порушення відповідачем прав позивача, щодо не здійснення його реєстрації за місцем проживання .

Вказаними винними діями відповідача позивачу були спричинені і моральні страждання, оскільки останній змушений був відстоювати ці свої права в судовому порядку, витрачати свій вільний час, а тому на підставі ст.ст. 23, 1167ЦК України, позовні вимоги позивача, щодо відшкодування моральної шкоди підлягали частковому задоволенню, і стягненню на користь позивача на думку колегії підлягає сума в розмірі 500 грн. Разом з тим позивач не надав суду переконливих доказів, що розмір спричиненої йому моральної шкоди становить 2000 грн.

Що стосується доводів позивача про те, що моральна шкода йому була спричинена, діями відповідача , щодо вивішування списків боржників, в яких зазначалось і його4 прізвище. То в цій частині, позивач апеляційному суду пояснив, що він проводить оплату комунальних послуг лише в тій частині, яку він вважає правомірно нарахованою у відповідності з вимогами діючого законодавства.

Разом з тим, колегія суддів ці доводи позивача не може прийняти до уваги, так як жодним судовим рішенням до звернення позивача з даним позовом не було встановлено, що відповідачем проводились нарахування комунальних платежів неправомірно, чи в розмірі, що перевищує встановлені тарифи.

Тобто судом встановлено, що дії відповідача, в частині зазначення прізвища позивача в списках осіб, які мають заборгованість відповідали дійсності, так як останній сам визнав факт оплати ним квитанцій не в тих розмірах, що зазначались відповідачем.

Що стосується доводів скарг, як позивача так і відповідача в частині позовних вимог про визнання дійсним укладеного між сторонами 16 грудня 2004 року договору по надання послуг по обслуговуванню будинку та прибудинкової території, то доводи обох сторін заслуговують на увагу.

Згідно п. 1 Прикінцевих положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875 - ІУ від 24 червня 2004 року договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року . Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом до 1 січня 2006року, втрачають чинність.

* Так суд дійсно прийшов до не правильного висновку, що вказаний договір втратив чинність з січня 2006 року, оскільки в законі «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що з січня 2006 року втрачають чинність договори, які укладені до набрання чинності цим законом, якщо вони не приведені у відповідність з його вимогами.

Разом з тим з дати договору, що укладався сторонами вбачається, що він підписувався сторонами вже після набрання чинності цим Законом.

Що стосується позовних вимог про визнання цього договору дійсним, то суд першої інстанції взагалі їх не розглянув, оскільки рішення суду не містить будь-яких висновків та обґрунтувань, щодо цих вимог. Так позивач вказував, що він вважає дійсним договір від 16 грудня 2004 року, оскільки він частково його виконував та йому надавались за ним послуги, разом з тим позивач посилався на окремі пункти . які на його думку є недійсними, а саме пункти 2.2.11, 5.3, 5.5 та 5.10.

Суд першої інстанції безпідставно не застосував в повному обсязі ч,2 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої у випадках встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

В рішенні відсутні будь-які посилання на доводи сторін та докази, які стосуються цих позовних вимог, а тому колегія суддів приходить до висновку, що вони судом першої інстанції не розглянуті, що на підставі ст. 311 ч.1 п.5 є підставою для скасування рішення суду в цій частині з направленням справи на новий судовий розгляд.

В решті позовних вимог, рішення суду не оскаржене сторонами, ухвалене судом без

порушення норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного,  керуючись ст.ст.   303, 304,  307, 308, 309, 311,    317.. 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА    :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2007 року в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати з ухваленням нового рішення.

Позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-житлосервіс» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 500 грн.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2007 року в частині позовних вимог про визнання договору дійсним скасувати та направити справу в частині розгляду цих позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.    В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.