ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
14.04.2009 року Справа № 10/37пд
Луганський апеляційний господарський суд колегією суддів у складі :
головуючого судді Якушенко Р.Є.
суддів Бородіної Л.І.
Іноземцевої Л.В.
Склад судової колегії призначено розпорядженням від 10.03.2009.
У судовому засіданні 02.04.2009 було оголошено перерву до 14.04.2009
при секретарі
судового засідання Яковлевій І.А.
за участю представників сторін:
від позивача ОСОБА_3., дов. №1691 від 28.10.2008
від відповідача ОСОБА_1., паспорт НОМЕР_1від 04.01.1997
ОСОБА_4., дов. №4345 від 20.12.2008
ОСОБА_5, дов. 4345 від 25.12.2008
Розглянувши
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця
ОСОБА_1, м. Стаханов
на рішення
господарського суду Луганської області
від 16.02.2009
у справі № 10/37пд (головуючий суддя -Мінської Т.М.,
судді -Зюбанова Н.М., Косенко Т.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця
ОСОБА_2, м. Стаханов
до відповідача Фізичної особи-підприємця
ОСОБА_1, м. Стаханов
про визнання недійсною угоди
Рішенням господарського суду Луганської області від 16.02.2009 у справі №10/37пд (колегія суддів: Мінська Т.М. -головуючий, судді Зюбанова Н.М., Косенко Т.В.) відмовлено у задоволенні позову фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Стаханов до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про визнання угоди від 10.06.2008 про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.2007 укладеного між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1. та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2частково недійсною з моменту її укладення, а саме в частині п. 2 зазначеної угоди та відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визнано недійсними пункти 2 і 3 цієї угоди.
Рішення господарського суду з посиланням на норми статей 22, 231, 1130, 1134, 1137 Цивільного кодексу України, статтю 33 Господарського процесуального кодексу України, мотивоване недоведеністю позивачем обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме застосування до нього психічного тиску з боку відповідача.
Розглядаючи справу, місцевий господарський суд дійшов висновку, що п. 2 та п. 3 угоди від 10.06.2008 про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.2007, які визначають поділ майна не в рівних частинах, тобто не пропорційно внесеним внескам, а в іншому порядку, суперечать вимогам законодавства.
Відповідач у справі, фізична особа -підприємець ОСОБА_1, не погодився з вказаним рішенням в частині визнання недійсним пунктів 2, 3 угоди від 10.06.2008 та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати п. 3 цього рішення як такого, що суперечить нормам матеріального та процесуального права, в решті рішення залишити без змін.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує наступне.
На порушення статті 43 Господарського процесуального кодекс України господарським судом не надано оцінки акту перевірки фінансової діяльності кіоску №57, що знаходиться на ринку „Сєвєрний у м. Стаханові”, складеному також ОСОБА_4. та ОСОБА_6 та зроблено висновок, який не відповідає обставинам справи, а саме, що в результаті спільної діяльності виникли спільні збитки.
Місцевим господарським судом неправильно застосовано норми статей 22 та 1137 Цивільного кодексу України та не застосовано пункти 9.3, 9.5 договору від 27.12.07, що призвело до необґрунтованого висновку, що п. 2, 3 угоди від 10.06.2008 є результатом нікчемної умови, не надана оцінка всім доказам, що знаходяться в матеріалах справи, якими підтверджується наявність домовленості між сторонами за договором про спільну діяльність від 24.12.2007 про ведення спільних справ за договором та керівництва діяльністю саме позивачем, зокрема:
- договору про здійснення експертизи на відповідність протипожежним нормам від 04.02.2008, укладеного підприємцем ОСОБА_2. зі Стахановським міським управлінням ГУ МНС України в Луганській області;
- постанови про накладення адміністративного стягнення від 12.01.2008, яким був притягнений підприємець ОСОБА_2. до адміністративної відповідальності за порушення Правил пожежної безпеки в Україні при здійснення діяльності у торговому кіоску №57;
- договору про страхування цивільної відповідальності власників та користувачів майна від 21.01.2008, укладеного підприємцем ОСОБА_2. для страхування цивільної відповідальності у зв'язку із користуванням та розпорядженням торговим павільйоном на ринку „Сєвєрний” у м. Стаханові.
- та інші.
Висновок суду про відступлення від положень договору та законодавства не ґрунтується на відповідних доказах, пунктом 4 угоди підтверджено, що сторони взаємних претензій не мають, вказаний пункт з урахуванням положень статті 204 Цивільного кодексу України є правомірним.
Посилаючись на постанову Верховного Суду України від 19.11.2002, відповідач вважає, що місцевим господарським судом неправильно застосовано п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ця норма суперечить конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу.
Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечує з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, вважає їх безпідставними та необґрунтованими та просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи судова колегія апеляційної інстанції
ВСТАНОВИЛА:
24.12.2007р. між Приватним підприємцем ОСОБА_1(Відпо відачем у справі) і Приватним підприємцем ОСОБА_2(Позивачем і у справі) укладено договір про спільну діяльність (просте товариство) предметом якого є спільна діяльність у сфері торгівлі та об'єднання вкладів з метою отримання прибутку (а.с. 10, т. 1).
Пунктом 4 вказаного договору сторони визначили розмір внесків кожної сторони.
Згідно п.п. 4.1 та п. 4.2 внесками кожної сторони є грошові кошти в сумі 100000 грн. та трудова участь у спільній діяльності, також визначено, що на момент підписання договору внески внесені сторонами у повному обсязі, частка кожного складає 50% загального майна сторін.
Пунктами 4.1. і 4.2. Договору передбачено, що внесками кожної сторони є грошові кошти - по 100 000 грн., трудова участь в спільній діяльності, (на момент підписання Договору внески внесені в повному обсязі). Встановлено, що долі сторін в спільному майні становлять - по 50 %.
Пунктом 4.3. Договору передбачено, що кіоск № 57, який розташований на ринку «Сєвєрний»в м. Стаханові Луганської області площею 83,4 кв. м. вартістю 50 000 грн. є майном, придбаним сторонами в результаті спільної діяльності і є їх спільною власністю.
Згідно пункту 5 Договору грошові і майнові внески сторін, а також майно створене і придбане сторонами в результаті спільної діяльності, є їх спільною власністю.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що облік спільного майна сторін ведеться сторонами сумісно.
Строк договору не визначений, але п. п. 9.1., 9.2. Договору сторони передбачи ли можливість розірвання Договору за згодою сторін шляхом складання окремої угоди.
Згідно п. 9.3. Договору в разі припинення дії Договору після відшкодування сто ронами в установленому порядку боргів, грошові кошти і майно, що залишилось розподіляється між сторонами пропорційно їх внескам (долям).
10.06.2008р. між цими ж сторонами укладено угоду про розірвання Договору про спільну діяльність від 24.12.2007 (надалі - угода).
Пункт 2 даної угоди передбачає, що після розірвання Договору все майно, що знаходиться в кіоску №57, який розташований на ринку „Сєвєрний” в м. Стаханові Луганської області, а також сам кіоск площею 83,4 кв.м. вартістю 50000 грн., який згідно п. 4.3. п. 4. Договору є спільним майном, придбаним в результаті спільної діяльності, переходить у власність відповідача.
Пункт 3 даної угоди передбачає, що після розірвання Договору відповідача сплачує позивачу 20 000 грн. (а.с. 12, т.1).
Згідно п. 4 цієї угоди після її підписання сторони не мають взаємних претензій.
06.11.08 позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про визнання угоди від 10.07.2008 про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.2007, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. недійсною з моменту її укладення.
05.01.2009 позивач подав заяву №3-01/09 про уточнення позовних вимог, якою просив:
- визнати угоду від 10.06.2008 про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.2007, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. частково недійсною з моменту її укладення, а саме в частині пункту 2 зазначеної угоди.
- зобов'язати відповідача звільнити кіоск №57 загальною площею 83,4 кв.м., який розташований на ринку „Сєвєрний” у м. Стаханові Луганської області, та повернути його позивачу (а.с. 9, т.2).
Місцевим господарським судом відповідно до норм статті 22 Господарського процесуального кодексу України прийнято до розгляду вимогу про визнання угоди від 10.06.2008р. про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.2007р. укладену між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2. частково недійсною з моменту її укладання, а саме в частині п. 2 зазначеної угоди.
Вимога про зобов'язання відповідача звільнити кіоск № 57 загальною площею 83,4 кв.м., який розташований на ринку «Сєвєрний»в м. Стаханові Луганської області та повернути його позивачу є новою іншою вимогою, що ґрунтується на інших підставах, тому не прийнята до розгляду судом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на наступні обставини.
Після півроку спільної праці відповідач заявила, що у спільному товарі є недостача та запропонувала провести ревізію. За результатами ревізії було виявлено товар на загальну суму 115000 грн. з урахуванням торгівельної націнки, яка складала 40 відсотків. За вимогою відповідача ТОВ „Арт-інтелект” була проведена аудиторська перевірка. Враховуючи, що строгого бухгалтерського обліку товару у спільній діяльності сторони не вели, аудиторська перевірка проводилася непрямим методом, за основу якого був взятий травень 2008 року.
Після проведення аудиторської перевірки з боку відповідача та ОСОБА_4. почався психологічний тиск на позивача, який супроводжувався обвинуваченням позивача у нестачі товару, були загрози на адресу позивача та його сім'ї.
За таких обставин позивач 09.06.2008 запропонував відповідачу та ОСОБА_4. припинити спільну діяльність та розподілити спільно набуте майно порівну. Відразу ж після цього 10.06.2008,ОСОБА_4. розпочав нову психологічну атаку на позивача, погрожував фізичною розправою та вимагав, щоб він відмовився від своєї частки в обмін на компенсацію у вигляді 20000 грн. за весь спільний товар та кіоск №57.
Позивач вважає, що він під впливом тиску 10.06.2008 підписав угоду про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.2007.
На підтвердження факту психічного тиску з боку відповідача позивач посилається на матеріали ОМ № 4203 від 22.06.2008 та № 4577 від 03.07.2008, які є у Стахановському МВ МВС України в Луганській області.
За умовами цієї угоди на позивача була покладена матеріальна відповідальність за нестачу товару в повному обсязі. При цьому відповідно до пункту 2 цієї угоди позивачу після розірвання договору про спільну діяльність сплачується компенсація у вигляді грошових коштів в розмірі 20000 грн., замість половини від наявних грошових коштів та залишків товарів, які були придбані сторонами під час спільної діяльності. Згідно даних аудиторського висновку ТОВ „Аудиторська фірма „Арт-Інтелект” залишків товарів станом на 01.06.2008 було нараховано на суму 184980 грн. з урахуванням торгівельної надбавки в розмірі 40%.
Крім того, в цьому ж пункті 2 угоди йдеться про те, що кіоск №57 загальною площею 83,4 кв.м., який розташований на ринку „Сєвєрний” в місті Стаханові Луганської області, в якому знаходилися товарні залишки також переходить у власність відповідача.
Проте, позивач зазначив, що торгівельний кіоск №57 є його приватною власністю, оскільки будувався за власні кошти у два етапи: перший етап -01.07.2005, про що свідчить акт приймання-здачі виконаних робіт від 07.01.2005 (а.с. 58, т.1) та другий етап -10.04.2007, про що свідчить акт приймання-здачі виконаних робіт від 10.04.2007 (а.с. 59, т.1) та був переданий тільки у спільне користування учасників спільної діяльності.
Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві на позов (а.с. 136, т. 1, 33 т. 2).
Зокрема, відповідач зазначив:
- угода про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.2007р. була підписана особисто ОСОБА_2., в присутності свідків ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., що підтверджено ними шляхом здійснення підписів,
- позивачем власноручно складена розписка від 10.06.2008р., у якій зазначено про отримання згідно угоди про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.2007р. певної суми грошових коштів, а також про те, що претензій майнового та морального характеру позивач не має, на даній розписці є також інформація тих же свідків, що і на угоді від 10.06.2008р.,
- в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 22.06.2008р. зазначено, що свідок ОСОБА_6. підтвердив, що угода з обох боків підписана без загроз, а в скарзі позивача прокурору м. Стаханова на вищевказану постанову не зазначена незгода із показаннями вказаного свідка,
- доказів скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 22.06.2008р. не надано, не надано жодного доказу психічного тиску, оскільки це не мало місця,
- щодо укладення угоди про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.2007р. на невигідних для позивача умовах, то відповідач просить врахувати такі обставини: актом перевірки фінансової діяльності від 02.06.2008р., складеним та підписаним сторонами у справі, а також ОСОБА_4., та ОСОБА_6., встановлено, що станом на 02.06.2008р. була виявлена наявність товару на суму 72000 грн., а з урахуванням торгівельної надбавки на суму 100 800 грн., а згідно аудиторського висновку від 09.06.2008р. залишок товару станом на 01.06.2008р. - 184 980 грн. з урахуванням торгівельної надбавки, тобто нестача товару - 84 180 грн.
Відповідач вважає, що питання розрахунку між ними вирішено відповідно до умов п. 9.3. і 9.5. договору про спільну діяльність від 24.12.2007р.
У відзиві на заяву про уточнення позовних вимог також відповідач стверджує, що саме на позивача за домовленістю сторін було покладено обов'язок ведення спільних справ за договором та керівництво, зазначає, що збитки спричинені саме позивачем, а не відповідачем, також відповідач вважає, що п. 2 Угоди відповідає як умовам договору так і вимогам діючого законодавства.
Відповідачем заявлено клопотання про витребування у Стаханівського МВ УМВС України в Луганській області матеріалів № 0632/08 про відмову в порушенні кримінальної справи по заяві ОСОБА_1. відносно ОСОБА_2 Дане клопотання відхиляється, оскільки дані, якими відповідач обґрунтовує свою позицію щодо відсутності з боку відповідача тиску на позивача при укладенні спірного пункту Угоди, містяться в постанові від 05.09.2008р. про відмову в порушенні кримінальної справи, яка надана відповідачем.
Рішенням господарського суду від 16.02.09 у справі №10/37пд у задоволенні позову відмовлено з підстав зазначених вище та на підставі п. 1 ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визнано недійсними п. 2, 3 угоди від 10.06.2008 про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.2007.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як свідчать фактичні обставини справи, правовідносини між сторонами за позовом виникли із договору про спільну діяльність (просте товариство) від 24.12.2007, предметом якого є спільна діяльність сторін у сфері торгівлі та об'єднання вкладів з метою отримання прибутку та регулюються положеннями глави 77 „Спільна діяльність” Цивільного кодексу України, загальними положеннями про зобов'язання, договір (глави 47-53 Цивільного кодексу України).
Розмір внесків кожної сторони за вказаним договором визначений у пункті 4 цього договору та встановлено, що внесками кожної сторони є грошові кошти у сумі 100000 грн., що частка кожного складає 50% загального майна.
Пунктом 4.3. Договору передбачено, що кіоск № 57, який розташований на ринку «Сєвєрний»в м. Стаханові Луганської області площею 83,4 кв. м. вартістю 50 000 грн. є майном, придбаним сторонами в результаті спільної діяльності і є їх спільною власністю.
Згідно п. 9.3. Договору в разі припинення дії Договору після відшкодування сто ронами в установленому порядку боргів, грошові кошти і майно, що залишилось розподіляється між сторонами пропорційно їх внескам (долям).
10.06.2008р. між цими ж сторонами укладено угоду про розірвання Договору про спільну діяльність від 24.12.2007 (надалі - угода).
Пункт 2 даної угоди передбачає, що після розірвання Договору все майно, що знаходиться в кіоску №57, який розташований на ринку „Сєвєрний” в м. Стаханові Луганської області, а також сам кіоск площею 83,4 кв.м. вартістю 50000 грн., який згідно п. 4.3. п. 4. Договору є спільним майном, придбаним в результаті спільної діяльності, переходить у власність відповідача.
Пункт 3 даної угоди передбачає, що після розірвання Договору відповідача сплачує позивачу 20 000 грн. (а.с. 12, т.1).
Згідно п. 4 цієї угоди після її підписання сторони не мають взаємних претензій.
Позивач дійшов висновку про порушення його прав та звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсною угоди від 10.07.2008 про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.07.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом позивач змінив предмет позову та просив суд:
- визнати угоду від 10.06.2008 про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.2007, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. частково недійсною з моменту її укладення, а саме в частині пункту 2 зазначеної угоди.
- зобов'язати відповідача звільнити кіоск №57 загальною площею 83,4 кв.м., який розташований на ринку „Сєвєрний” у м. Стаханові Луганської області, та повернути його позивачу (а.с. 9, т.2).
Місцевий господарський суд, керуючись статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, дійшов правомірного висновку, що вимога про зобов'язання відповідача звільнити кіоск № 57 загальною площею 83,4 кв.м., який розташований на ринку «Сєвєрний»в м. Стаханові Луганської області, та повернути його позивачу є новою іншою вимогою, а тому обґрунтовано не прийняв її до розгляду, оскільки позивач змінив і предмет і підставу позову.
Отже, предметом судового розгляду є вимога позивача -визнати недійсним пункт 2 угоди від 10.06.08 про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.07 укладеного між сторонами за позовом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що зазначена угода вчинена ним проти справжньої волі під впливом психічного тиску з боку відповідача.
Відповідно до ст. 231 Цивільного кодексу України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному розгляді в їх сукупності, керуючись законом.
Позивач на обґрунтування своїх доводів послався на матеріали ОМ № 4203 від 22.06.2008 та № 4577 від 03.07.2008, які є у Стахановському МВ МВС України в Луганській області, відповідні пояснення, а також на факт перебування позивача на лікуванні, пов'язаному за твердженням позивача із застосуванням до нього психічного тиску (а.с. 39-42, 60-134, т.1).
Дослідивши вказані докази та оцінивши їх у сукупності, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду, що вони не дають можливості дійти висновку про укладення п. 2 угоди від 10.06.08 внаслідок застосування до позивача психічного тиску з боку відповідача, оскільки доводи позивача ґрунтуються на його поясненнях і письмових поясненнях осіб, що подавалися посадовим особам Стахановської МВ УМВС України в Луганській області при розгляді заяв як позивача так і відповідача, які містять суперечливі дані. Суд не може надавати перевагу доказам позивача або відповідача.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відмовляючи в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_1., відповідача у справі, та ОСОБА_4. за ознаками ст. 296 та 355 Кримінального кодексу України, ОСОБА_2., позивачу у справі, було рекомендовано звернутись до суду в порядку приватного обвинувачення. Проте, позивачем відповідних доказів не надано.
Відповідно до статті 1137 Цивільного кодексу України порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно.
Умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків, є нікчемною.
Визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.
Отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Проте, відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись на п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд визнав недійсними п. 2.3 угоди від 10.06.08 про розірвання договору про спільну діяльність від 24.12.07 укладеної між сторонами за позовом, як такі, що суперечать діючому законодавству.
Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неправильного застосування місцевим господарським судом п. 1 ст. 83 ГПК України.
Пункт 1 ст. 83 ГПК України передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. У даному випадку мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним. Договір повинен бути лише пов'язаним із предметом спору, тобто позовна вимога ґрунтується на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи.
Отже, місцевий господарський суд допустив порушення норм процесуального права, помилково застосував п. 1 ст. 83 ГПК України та визнав недійсними пункти 2, 3 оспорюваної угоди, а тому в цій частині рішення господарського суду від 16.02.09 у даній справі слід скасувати.
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду частковому скасуванню, п. 3 резолютивної частини цього рішення слід виключити.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати державного мита за апеляційною скаргою у сумі 42 грн. 50 коп. стягуються з позивача на користь відповідача.
Відповідно до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись статтями 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Луганської області від 16.02.2009 у справі №10/37пд задовольнити.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 16.02.2009 у справі №10/37пд скасувати частково.
3. Пункт 3 резолютивної частини рішення господарського суду Луганської області від 16.02.2009 у справі №10/37пд виключити.
4. В решті рішення господарського суду Луганської області від 16.02.2009 у справі №10/37пд залишити без змін.
5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, ід. номер НОМЕР_2 витрати зі сплати державного мита за апеляційною скаргою в сумі 42 грн. 50 коп.
Доручити господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у місячний строк через апеляційний господарський суд.
Головуючий суддя Р.Є. Якушенко
Суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.В. Іноземцева