ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2015 року Справа № 910/24949/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд"

на постановувід 14.05.2015 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі№910/24949/14 господарського суду м. Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд"

доУправління освіти Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації

простягнення 124127,06 грн.

за участю представників:

позивача: Сайко Ю.В., дов. від 02.03.2015;

відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2015 (суддя Р. Сташків), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 (судді А. Тищенко, Г. Корсакова, Ю. Михальська) позов про стягнення 124127,06 грн. задоволено частково, стягнуто з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ТОВ "Мосбуд" 98435,44 грн. боргу, а також 2146,70 грн. судового збору. У іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Мосбуд" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Вважає, що судами неправильно застосовано ч.2 ст.625 ЦК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

12.08.2013 між позивачем, як підрядником, та відповідачем, як замовником, було укладено договір № 268/13 від 12.08.2013 року.

За умовами договору підрядник зобов'язується надати послуги за завданням замовника, а замовник - прийняти і оплатити послуги.

Відповідно до п. 1.2 договору найменування послуг: код 43.21.1 "Роботи електромонтажні", повірка приладів обліку теплової енергії в закладах освіти Дніпровського району міста Києва, та кількість послуг визначається відповідно до специфікації (додаток №1 до договору).

Пунктом 3.1 договору зазначено, що ціна становить 99999 грн., в т.ч. ПДВ.

Оплата здійснюється замовником на підставі актів виконаних робіт, що складаються підрядником, та повинні містити дату, посилання на договір, підписи відповідальних осіб та мати мастичні відбитки печаток з кожної сторони.

Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що у разі затримки бюджетного фінансування видатків за цим договором, розрахунок за фактично надані послуги/виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, при цьому замовник не несе відповідальності у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування.

Актами здачі-приймання електромонтажних робіт від 24.10.2013 року, 03.12.2013 підтверджується наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за виконані роботи в розмірі 98435,44 грн.

Претензій щодо якості та комплектності виконаних позивачем робіт, а також щодо оформлення обумовленої договором супроводжувальної документації, від відповідача не надходило, проте і повної оплати також проведено не було. Матеріали справи не містять доказів протилежного.

Факт наявності у відповідача вищевказаної заборгованості, яка не була погашена на час подання позову, позивачем належним чином відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України та ст. 193 ГК України доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

17.12.2013 позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про погашення заборгованості (№ 225 від 17.12.2013 та опис вкладення у цінний лист). Відповідач залишив її без задоволення.

Відповідачем зазначено те, що умовами договору передбачено відкладальні умови щодо виникнення у нього обов'язку здійснити оплату, та зокрема зазначено, що у разі затримки бюджетного фінансування видатків за цим договором, розрахунок за фактично надані послуги/виконані роботи відповідачем здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання ним, як замовником, бюджетного фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (п. 4.2 договору).

Слід зазначити, що бюджетне фінансування затримується та вищевказаних коштів на рахунки відповідача не надходило, заявлені до нього вимоги він вважає безпідставними, та також вважає, що відповідно до п. 4.3 договору за домовленістю сторін не несе відповідальності за несплату по договору.

Отже, поясненнями сторін та наявними у матеріалах справи копіями вищеописаних актів підтверджується, та відповідачем не заперечується виконання позивачем та прийняття відповідачем без зауважень та в повному обсязі робіт за договором на загальну суму 98435,44 грн., доказів належної оплати за договором суду не надано. Враховуючи, що відповідач у семиденний строк (ч. 2 ст. 530 ЦК України) з дня пред'явлення йому вимоги № 225 від 17.12.2013 виконані на його замовлення та прийняті ним без зауважень роботи не оплатив, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 98435,44 грн. боргу.

Щодо застосування до відповідача відповідальності за ст. 625 ЦК України у вигляді нарахування та стягнення втрат від інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, то судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При укладенні договору сторони не відходячи від положень чинного законодавства погодили, що замовник не несе відповідальності у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування.

Судами встановлено, що підставою затримки оплати по договору є затримка бюджетного фінансування відповідача, та при цьому сторони погодили звільнення відповідача як замовника, що перебуває на бюджетному фінансуванні, від відповідальності за затримку оплати. Суди дійшли висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України за несвоєчасну оплату замовлених робіт (послуг). В цій частині в задоволенні позову відмовлено.

З касаційної скарги вбачається, що позивач оскаржує судові рішення лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Управління освіти 3% річних та інфляційних втрат. Водночас, колегія суддів бере до уваги п. 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", яким роз'яснено, що суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Переглядаючи оскаржувані судові акти у касаційному порядку, колегія суддів зазначає наступне.

Судами встановлено, що сторони погодили, що оплата послуг проводиться протягом 3 банківських днів з дня отримання замовником бюджетного фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (п. 4.2 Договору).

Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст.48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету; розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Отже, залучення Головного Управління Державного казначейства України у м. Києві до участі у даній справі пов'язане з необхідністю достовірного встановлення наявності чи відсутності факту одержання відповідачем бюджетних коштів з метою оплати товару, тобто настання умов, передбачених п.4.2 договору сторін.

Саме на територіальні органи Державного казначейства України покладено і функції по виконанню судових рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, або з бюджетних установ (ч.2 ст.9 Закону України "Про виконавче провадження").

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій безпідставно не залучили до розгляду справи Головне Управління Державного казначейства України у м. Києві.

Такі дії судів свідчать про недотримання ними вимог процесуального права, зокрема, ст.ст. 27,43,65 ГПК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання, та не є мірою відповідальності (постанова Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі №4/720).

Сторони погодили, що замовник не несе відповідальності у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування (п.4.2). Водночас, вказаний пункт не містить застережень щодо сплати замовником інфляційних втрат та 3% річних у випадку затримки бюджетного фінансування.

Колегія суддів вважає, що суди не з'ясували правову природу інфляційних втрат та 3% річних. Висновок судів про те, що п. 4.2 договору врегульовано порядок нарахування цих сум не ґрунтується на нормах матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, судами не дотримано вимог ст. 34,43 ГПК України та порушено ст. 526, ч.2 ст. 625 ЦК України. Доводи скаржника в цій частині є обґрунтованими. Колегія суддів також зауважує, що судами при розгляді справи не застосовано положень бюджетного законодавства з врахуванням того, що договір мав фінансуватися за рахунок державного бюджету.

Порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права є, згідно зі ст.11110 ГПК України, підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При повторному розгляді необхідно врахувати викладене вище.

Дослідити правову природу інфляційних втрат та 3% річних. З'ясувати, чи розповсюджується обмеження відповідальності, погоджене сторонами у п. 4.2 договору на вказані нарахування. Залучити до участі у справі Головне Управління Державного казначейства України у м. Києві. На підставі встановленого винести законне, обґрунтоване рішення суду.

Керуючись ст.ст. 1115 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Мосбуд" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий, суддяВ. Овечкін

Судді:Є. Чернов

В. Цвігун