Справа № 22-11118/2006        Головуючий у 1 інстанції Папоян В.В.

Категорія 21                                    Доповідач Звягінцева О.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2006 року   Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого Стельмах Н.С, суддів Звягінцевої О.М., Молчанова СІ. при секретарі Андрусь B.C. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за   позовом   ОСОБА_1 до   відділення   ФСС   в м.Селидове   про відшкодування моральної шкоди і

встановив:

в апеляційній скарзі відділення ФСС в м. Селидове оспорює обгрунтованість рішення суду, яким позов задоволено частково із стягненням на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 11000грн., і ставить питання про його оскасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову за порушенням судом норм матеріального права. Оскільки зупинено дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову, є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сама позивачка не надала суду доказів заподіяння їй моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.

В засіданні апеляційного суду представник відділення ФСС в м. Селидове за довіреністю Сорока В.А. підтримала доводи апеляційної скарги, просила про її задоволення, скасування судового рішення із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

18.09.2006р. ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначала, що вона перебувала в трудових відносинах з підприємством ЗАТ В/О „Київ-Конті", 15.11.2005р., повертаючись з роботи на транспорті підприємства, з нею трапився нещасний випадок внаслідок займання автобусу та задимлення салону. Від впливу отруйних та токсичних речовин вона отримала отруєння чадним газом.

За висновком МСЕК від 23.02.2006р. у неї вперше з 23.02.2006р. було встановлено 25% втрати працездатності внаслідок нещасного випадку-отруєння чадним газом.

За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності їй спричинено моральну шкоду, оскільки вона постійно відчуває фізичний біль, змушена внаслідок ушкодженням здоров'я додавати багато зусиль для організації свого життя.

Тому вона просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на її користь у відшкодування моральної шкоди 25000 грн.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 20 жовтня 2006 року позов задоволено частково із стягненням на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 11000грн.

Суд дійшов висновку, що викладені позивачкою обставини обґрунтовано наданими нею довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с. 3-6,7,8-10,11,12,13,14-15,16-17,18-21,22,23-24,25), і тому вони знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок нещасного випадку на виробництві позивачці було завдано стійку втрату працездатності, за висновком МСЕК від 23.02.2006 р. з 23.02.2006 р. у неї вперше встановлено 25% втрати працездатності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві.

За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обґрунтованого висновку

щодо спричинення позивачці внаслідок нещасного випадку на виробництві

моральних страждань.                                                                        

При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість та характер спричинених ним моральних страждань, їх тривалість, змушеність позивачки постійно додавати зусиль для організації свого та своєї родини життя, межі достатньості та справедливості.

Тому апеляційний суд вважає неспроможним довод скарги про те, що судом дано невірну оцінку глибині фізичних, щиросердечних страждань позивачки.

Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим, ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного   випадку  на  виробництві  та  професійного  захворювання,  які спричинили втрату працездатності"  і є граничним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.

Апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не впливає на правильність визначених правових висновків суду.

Згідно з п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.

Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачці моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Довод скарги щодо необхідності застосування судом вимог ст. 237-1 КЗпП України є неспроможним, оскільки стійку втрату працездатності у позивачки було вперше встановлено після 1.04.2001 p., з цього часу в державі встановлено порядок відшкодування моральної шкоди через Фонд соціального страхування.

Доводи скарги про те, що судом при розгляді справи не враховано те, що позивачці була сплачена одноразова допомога в сумі 13802,75 грн. та призначено щомісячні страхові платежі, які компенсують моральні страждання, апеляційний суд не може визнати спроможними, оскільки відшкодування моральної шкоди є окремим видом виплати, що здійснюється ФСС.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п.1 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ,-

ухвалив:

апеляційну скаргу відділення ФСС в м. Селидове відхилити, рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 жовтня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили