Справа № 22-11172/2006                         Головуючий у 1 інстанції Бузанов П.М.

Категорія 21                                               Доповідач Звягінцева О.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2006 року                  Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Стельмах Н.С., суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І. при секретарі Андрусь B.C. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення ФСС в м. Жданівці про відшкодування моральної шкоди і

встановив:

в апеляційній скарзі відділення ФСС в м. Жданівці оспорює обґрунтованість судового рішення, яким позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 12000 грн., і ставить питання про його оскасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову- за порушенням судом норм матеріального та процесуального права, є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві моральної шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві. Вважає, що судом значно завищено розмір моральної шкоди.

Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні

обставини.       

11.09.2006р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що він 22.12.2001р. при виконанні своїх трудових обов'язків   на шахті „Жданівська" при переході    із заїзду квершлагу №7 пласту Л7 до камери очікування раптово підсклизнвся та при падінні отримав травму лівої ноги.

Був госпіталізований до Єнакіївської міської лікарні, де йому був встановлений діагноз: закритий двохлодижечний пререлам лівої голені зі зміщенням, підвивіх лівої стопи знаружи, розрив дистального міжберцевого синдесмоза.

За висновком МСЕК від 20 травня 2002 р. його визнано інвалідом 3 групи внаслідок каліцтва, було встановлено 35% втрати працездатності з датою переогляду 20.05.2003р., при повторному переогляді було також встановлено 35% втрати працездатності безстроково.

За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено моральну шкоду, оскільки він постійно відчуває фізичний біль, змушений внаслідок хвороби додавати багато зусиль для організації свого життя.

Тому він просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 25000 грн.

Рішенням Жданівського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2006 року позов задоволено частково і на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто у відшкодування моральної шкоди 12000 грн.

Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обґрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с. 6- 7,8,9-12, 13-15, 26-28) і тому знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

За висновком МСЕК від 16.05.2002 р. вперше з 11.05.2006 р. у позивача було встановлено 35% втрати працездатності у зв'язку з каліцтвом на виробництві 22.12.2001р., його було визнано інвалідом 3 групи.

За висновком МСЕК від 20.05.2003р. повторно у позивача було встановлено 35% втрати працездатності з 16.05.2003р. безстроково у зв'язку з каліцтвом на виробництві 22.12.2001р., його було визнано інвалідом З групи.

Таким чином, при розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок небезпечних умов праці позивачеві було завдано стійку втрату працездатності і його визнано інвалідом 3 групи.

За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обґрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок каліцтва на виробництві моральних страждань.

При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість та характер спричинених ним моральних страждань, їх тривалість та змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого та своєї родини життя.

Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим, ніж встановлений  в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і є граничним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.

За таких обставин, всупереч доводам апеляційної скарги апеляційний суд вважає, що немає підстав вважати, що визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд не врахував межі достатності та справедливості.

Крім цього, апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не впливає на правильність визначених правових висновків суду.

До того ж згідно з п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.

Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок небезпечних умов праці.

Апеляційний суд вважає неспроможним і довод скарги про те, що, окрім вини підприємства у нещасному випадку на виробництві, в цьому винний і сам позивач, який свідомо порушив чинне законодавство про охорону праці, оскільки він не спростовує правових висновків суду.

Неспроможним є і довод скарги щодо пропуску позивачем сроку позовної давності при зверненні до суду, оскільки цей строк ним не пропущено.

Всупереч доводів скарги суд першої інстанції повно, всебічно, об'єктивно дослідив обставини справи, встановленим фактам і доказам надав належну правову оцінку, застосувавши матеріальний закон, правильно вирішив спір.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.

Керуючись   п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п.1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу відділення ФСС в м. Жданівці відхилити, рішення Жданівського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.