ПОСТАНОВА                                спр. №2-5/07

ІМЕНЕМ                   УКРАЇНИ

24 січня 2007 року Оболонський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді              Махлай Л.Д.

при секретарі                                      Москаленко І.В.

з участю позивача                             ОСОБА_1

представника відповідача                 Войновської Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва (надалі УПФ України в Оболонському районі м. Києва) про призначення пенсії державного службовця.

встановив:

у вересні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою в якій зазначала, що вона працювала на посаді завідуючої протокольної частини Івано-Франківського облвиконкому з жовтня 1958 р по березень 1988 р. 12 грудня 1987 року їй було призначено персональну пенсію місцевого значення, а з 01.12.1993 р. вона була переведена на пенсію за віком. Надалі звернулася до УПФ України в Оболонському районі м. Києва із заявою про призначення їй пенсії державного службовця відповідно до вимог ст. 37 Закону України „Про державну службу" . Проте, 09.06.2003 р. рішенням комісії їй було відмовлено у призначенні пенсії державного службовця з тих підстав, що вона на день досягнення пенсійного віку не працювала на посаді державного службовця.

Вважаючи таку відмову незаконною просила зобов'язати УПФ України в Оболонському районі м. Києва призначити їй пенсію як державному службовцю.

У судовому засіданні позивачка підтримала скаргу з підстав, викладених в ній та просила її задовольнити. Крім того, просила визнати поважною причину пропуску строку оскарження та поновити його посилаючись на те, що подавши заяву на призначення пенсії як державном)' службовцю вимушена була виїхати до Івано-Франківська на лікування та лист, яким їй було відмовлено у призначенні пенсії отримала після повернення з лікування.

Представник відповідача скаргу не визнала та пояснила, що позивачка не має права на отримання пенсії як державний службовець, оскільки вийшла на пенсії до виходу Закону України «Про державну службу» , а ст. 37 цього Закону поширюється лише на осіб, які мають не менше 20 років стажу державної служби та які досягли пенсійного віку після набрання чинності цим Законом.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали даної справи та пенсійної справи ОСОБА_1 НОМЕР_1 суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком.

19 березня 2003 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії як державному службовцю. Рішення по даній заяві не приймалося, проте листом від 9 червня 2003 року УПФ України в Оболонському районі м. Києва повідомило, що права на таку пенсію ОСОБА_1 не має посилаючись на те, що на час досягнення пенсійного віку позивачка не працювала на посадах, які відносяться до державної служби. Даний лист фактично є відмовою у призначенні пенсії.

Згідно трудової книжки ОСОБА_1 з 20.10.1958 року по 03.09.1975 року та з 29.12.1975 року по 14.12.1987 року працювала на посаді завідуючої протокольною частиною Івано-Франківського облвиконкому, що відноситься до посад державного службовця. Таким чином стаж державної служби позивачки складає більше 20 років.

Згідно зі ст. 37 Закон) України "Про державну службу" в редакції від 16.01.2003р. на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків -не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Даним Законом не передбачено, що стаж державної служби відраховується лише з часу набрання Законом чинності. Даним Законом введено новий вид пенсій та визначено осіб, які мають право на їх отримання, умови призначення таких пенсій та їх розмір. Даний Закон розповсюджується як на осіб, які працювали на державній службі до його прийняття так і на осіб, які працювали на час його прийняттю, з тією різницею, що особи, які працювали на час досягнення пенсійного віку на посадах державних службовців повинні мати стаж державної служби не менше 10 років, а особи, які не працювали на посадах державних службовців на час досягнення пенсійного віку - не менше 20 років. За таких обставин суд вважає безпідставними доводи відповідача про необхідність застосування ст. 58 Конституції України щодо дії вищевказаного Закону в часі.

За таких обстави суд вважає, що позивачка має право на призначення пенсії по Закону України «Про державну службу».

Разом з тим, згідно зі ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший провадиться з дня подання заяви з усіма необхідними документами.

Одним з таких необхідних документів є довідка про заробітну плату, оскільки особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями пенсія призначається у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Судом встановлено, що позивачка довідку про заробітну плату державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі відповідачу при подачі заяви про призначення пенсії як державному службовцю не подавала. Це підтверджується відсутністю такої довідки в матеріалах пенсійної справи, а також тим, що сама позивачка в судовому засіданні підтвердила, що крім довідки про заробітну плату від 06.05.2003 року (а.с.7) ніяких інших довідок вона не має. Проте, ця довідка видана після подачі позивачкою заяви від 19.03.2003 року, крім того вона не належно оформлена; оскільки не завірена печаткою. Позивачка також зазначила в судовому засіданні, що після подання заяви про перевід на пенсію державного службовця виїхала на лікування до Івано-Франківська та отримала відповідь про відмову у призначенні пенсії лише після повернення до Києва, в зв'язку з чим просила визнати причину пропуску строку звернення до суду із скаргою поважною та поновити його. Таким чином з пояснень позивачки вбачається, що вона після подання заяви і до отримання відповіді з відмовою відповідача не могла подати відповідачу додаткові документи, оскільки перебувала за межами міста.

За таких обставин суд не може зобов'язати відповідача перевести позивачку на пенсію державного службовця з часу подачі заяви від 19.03.2003 року, оскільки до заяви не було додано всі необхідні документи, за якими можна було б розрахувати розмір пенсії та це суперечить вимогам с г. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно ст.248-5 ЦПК України (в редакції 1963 року), яка діяла на час подання скарги до суду скаргу може бути до суду у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів та у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.

З довідок, наданих позивачкою вбачається, що вона перебувала на лікуванні у м. Івано-Франківськ з червня по серпень 2003 року. А тому суд вважає причину пропуску строку подання скарги на час її подання поважною.

Проте, суд не вбачає необхідності на час розгляду справи поновлювати такий строк, оскільки згідно ст. 100 КАС України пропущений строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідач же не просив суд застосувати строк позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись Законами України "Про державну службу», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ст.ст. 9, 11,

159, 161-163 КАС України,   суд П О С Т А Н О В И В :

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати відмову Управління Пенсійного Фонду України у Оболонському районі м. Києва у визнанні права на отримання пенсії як державного службовця ОСОБА_1 неправомірною.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України у Оболонському районі м. Києва призначити ОСОБА_1 пенсію як державному службовцю з дня надання останньою належно оформленої довідки про заробітну плату працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем її роботи на державній службі.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано потягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається до апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження

Суддя