Головуючий по справі: ВАСИЛЕНКО Я.М.
Доповідач: НОВОВ C.O.
УХВАЛА № 10-15-2008
Іменем України
03 червня 2008 року м. Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України в складі: головуючого - генерал-майора юстиції КУЗЬМІНА А.С., суддів: полковників юстиції НОВОВА C.O. і ПАЛЕНИКА І.Г., при секретарі ЛОПУШНЯК І.П., за участю прокурора відділу Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України радника юстиції ПЛАСТУНА О.В., скаржника ОСОБА_1 та його представника - адвоката ОСОБА_2, розглянувши в судовому засіданні матеріали за апеляцією прокурора на постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 16 травня 2008 року, винесену за скаргою ОСОБА_1 на постанову про порушення кримінальної справи щодо нього за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України,
встановив:
У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову старшого прокурора відділу Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції ШЕВЧЕНКА О.В. від 07 квітня 2008 року про порушення відносно нього, ОСОБА_1, кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України за фактом заволодіння та привласнення ним у період з січня 2006 року по 31 серпня 2007 року, із зловживанням службовим становищем та шляхом шахрайства військового майна - грошового забезпечення на загальну суму 25214, 93 грн.
16 травня 2008 року, розглянувши вказану скаргу, військовий місцевий суд Київського гарнізону виніс постанову, якою її задовольнив, а постанову від 07 квітня 2008 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України скасував.
Одночасно суд відмовив у порушенні справи за фактом заволодіння та привласнення ОСОБА_1 у період з 1 січня 2006 року по 31 серпня 2007 року, із зловживанням службовим становищем та шляхом шахрайства військового майна - грошового забезпечення на загальну суму 25214 грн. 93 коп., за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України.
Не погоджуючись з постановою суду від 16 травня 2008 року, прокурор відділу Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України подав на неї апеляцію, в якій просить зазначену постанову суду скасувати, а скаргу ОСОБА_1 на постанову про порушення відносно нього кримінальної справи - залишити без задоволення.
В обґрунтування цього в апеляції зазначається, що постанова суду від 16 травня 2008 року є незаконною та необгрунтованою і підлягає скасуванню з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог ст. 98 КПК України, прокурор чітко зазначив у постанові про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 приводи і підстави до її порушення, при цьому в описовій частині постанови вказані обставини вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України.
Крім того, в матеріалах прокурорської перевірки, яка передувала прийняттю рішення про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 наявні пояснення службових осіб ВАТ „Інтурс-Київ" та довідка за результатами інспектування окремих питань у формі документальної ревізії фінансово-господарської діяльності Управління СБУ у м. Києві, довідки про розмір грошового забезпечення та інші виплати, які проводились ОСОБА_1 через касу фінансового відділу Управління у 2006-2007 роках, які містять достатні дані, що вказують на особу, яка вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 410 КК України, і ці дані, як раз і зазначені у відповідній постанові прокурора про порушення кимінальної справи.
Зазначені обставини суд не врахував, як і не врахував того, що відповідно до ст. 236-8 КПК України, під час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи, перевіряється лише наявність приводів і підстав до порушення справи, а не докази винуватості чи не винуватості особи щодо якої порушено справу.
Заслухавши доповідача, виступ прокурора на підтримку поданої апеляції та заперечення проти її задоволення з боку ОСОБА_1 та його представника, а також розглянувши представлені матеріали і обговоривши доводи апеляції, військовий апеляційний суд дійшов висновку, що постанова суду повинна бути залишена без змін, виходячи з наступного.
Незважаючи на доводи апеляції про те, що, у відповідності до вимог ст. 98 КПК України, прокурор чітко зазначив у постанові про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 приводи та підстави до її порушення, а також обставини вчинення останнім злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України, вказані обставини, самі по собі, не являються безспірним свідченням того, що ця постанова є законною і обгрунтованою.
Як видно з представлених на апеляцію матеріалів, в тому числі матеріалів кримінальної справа, приводами для її порушення стали матеріали, направлені Управлінням внутрішньої безпеки СБУ на адресу військової прокуратури Центрального регіону України по факту незаконного отримання співробітником УСБУ у м. Києві полковником
ОСОБА_1 у фінансовому відділі вказаного управління, в період з 1 січня 2006 року по 31 серпня 2007 року, грошового забезпечення на загальну суму 25214 грн. 93 коп., а також безпосереднє виявлення прокурором, під час проведення ним перевірки, яка передувала
прийняттю рішення про порушення справи, ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України.
Підставою для порушення справи, як зазначено в постанові від 07.04.2008 року, послужили пояснення службових осіб ВАТ „Інтурс-Київ", довідка за результатами інспектування окремих питань у формі документальної ревізії фінансово-господарської діяльності Управління СБУ у м. Києві та інші матеріали, що містять достатні дані, які вказують на наявність в діях ОСОБА_1 ознак зазначеного вище злочину.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали, на підставі яких було порушено кримінальну справу дійшов висновку про те, що відповідна постанова є незаконною, оскільки була винесена за відсутності достатніх даних, які б вказували на наявність в діях військовослужбовця СБУ ОСОБА_1, ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України, тобто з порушенням вимог, передбачених главою 8 КПК України, а саме ч. 2 ст. 94 цього ж Кодексу, яка передбачає, що справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.
Військовий апеляційний суд вважає можливим погодитися з таким висновком суду першої інстанції, а також з мотивами, якими він керувався і які наведені в постанові від 16 травня 2008 року, оскільки при розгляді скарги на постанову про порушення справи, суд дотримувався вимог, передбачених ст. 236-8 КПК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необхідним додати, що всупереч доводам апеляції, матеріали, на підставі яких прокурор прийняв рішення про порушення справи за фактом незаконного заволодіння та привласнення військовою службовою особою, полковником ОСОБА_1, із зловживанням службовим становищем та шляхом шахрайства військового майна - грошового забезпечення у період з 1 січня 2006 року по 31 серпня 2007 року на загальну суму 25214, 93 грн., не містили в собі достатніх даних, які б вказували на наявність в діях останнього ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України, виходячи з наступних підстав.
По-перше, відповідно до вимог, передбачених ст. 401 КК України військовими злочинами визнаються передбачені розділом XIX злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, в тому числі Служби безпеки України.
ОСОБА_1 хоча і являвся на час інкримінованих йому дій офіцером діючого резерву Служби безпеки України, проте, як встановлено перевіркою і прямо зазначено в постанові про порушення справи, ще у липні 2000 року був направлений для роботи на штатну посаду до ВАТ „Генеральне агенство по туризму „Інтурс-Київ" за ініціативою цієї організації, де не виконував обов'язків безпосередньо пов'язаних з несенням або проходженням військової служби.
Займаючи посаду заступника Голови правління цього ВАТ, ОСОБА_1 не мав будь-якого відношення до військового майна, в тому числі грошових коштів, які він міг викрасти, привласнити або
заволодіти ними шляхом шахрайства із зловживанням своїм службовим становищем, тобто вчинити дії, відповідальність за які передбачені ч. 2 ст. 410 КК України, оскільки за даних конкретних умов, не являвся спеціальним суб'єктом вказаного вище злочину.
По-друге, будь-яка з дій, передбачених ч.1 або 2 ст. 410 КК України, може мати ознаки злочину лише в тому випадку, якщо ця дія вчинена навмисно, оскільки даний вид злочину передбачає лише умисну форму вини.
Матеріалами, на підставі яких було порушено кримінальну справу, не встановлено, що до відома ОСОБА_1 були доведені в повному обсязі вимоги Інструкції про грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України, яка була затверджена наказом Голови Служби безпеки України від 05.12.2002 року № 425/ДСК, а тому прокурор не мав достатніх підстав для висновку про навмисне порушення ОСОБА_1 вимог п. 1.14 цієї Інструкції, які передбачають обов'язок офіцерів діючого резерву подавати довідки або розрахункові листки про заробітну плату (включаючи всі види премій, разової допомоги та інші виплати, в тому числі разового характеру), яку вони отримують у відповідних установах для визначення розміру різниці, що підлягає виплаті або поверненню в доход держави.
При цьому, як обґрунтовано зазначено в постанові суду, яка оскаржується, зазначена Інструкція не передбачає обов'язку подавати такі довідки щомісячно або з будь-якою іншою періодичністю.
Більш того, оцінюючи характер порушення ОСОБА_1 вимог п. 1.14 Інструкції з точки зору наявності чи відсутності в його діях ознак злочину, прокурору необхідно було звернути увагу на те, що вказаний пункт містить положення про те, що виходячи з умов праці та результатів роботи офіцерів діючого резерву, Голова Служби, за мотивованим рапортом зацікавленого підрозділу, може залишити різницю або певну її частину для виплату співробітнику.
Враховуючи це, а також інші обставини, в тому числі і ті, на які посилається в апеляції прокурор, зокрема щодо обставин отримання та надання ОСОБА_1 до фінансового відділу УСБУ у м. Києві довідок про заробітну плату, яку він отримував у ВАТ„Інтурс-Київ", а також той факт, що на протязі значного часу, з грудня 2006 року по вересень 2007 року, ОСОБА_1 фактично не працював, внаслідок тяжкого захворювання і перебування у зв'язку з цим на стаціонарному лікуванні, можна зробити висновок і про відсутність достатніх даних, які б вказували на те, що дії останнього були спрямовані на умисне заволодіння грошовими коштами шляхом введення в оману працівників бухгалтерії ВАТ та фінансового підрозділу УСБУ у м. Києві за місцем проходження служби.
До того ж, протягом вказаного вище часу ОСОБА_1, з обєктивних причин, не міг особисто отримувати та передавати довідки про свою заробітну плату до фінансового відділу УСБУ у м. Києві.
І нарешті по-третє, враховуючи сукупність всіх вищенаведених обставин, в тому числі і тих які зазначені в постанові суду від 16 травня 2008 року, а також вимоги, передбачені ст. 11 КК України, можна зробити загальний висновок про те, що не кожна дія або бездіяльність, яка хоча і формально містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим же Кодексом, є злочином, особливо за умов коли це діяння не становить
суспільної небезпеки, оскільки не заподіяло і не могло заподіяти шкоди, в данному випадку інтересам держави, в особі УСБУ у м. Києві.
Таким чином, доводи наведені в апеляції прокурора, не можуть бути визнані достатніми підставами для скасування постанови суду від 16 травня 2008 року, оскільки ця постанова винесена у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 377 і 382 КПК України, військовий апеляційний суд Центрального регіону,
ухвалив:
Постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 16 травня 2008 року про скасування постанови від 07 квітня 2008 року про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України та про відмову в порушенні кримінальної справи щодо останнього за фактом заволодіння і привласнення ним шляхом зловживання службовим становищем та шахрайства військовим майном - грошовим забезпеченням на загальну суму 25214 грн. 93 коп. залишити без змін, а апеляцію прокурора відділу Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України - без задоволення.