справа № 11-45/2008

головуючий у суді 1-ї інстанції Деркачов О.В.

УХВАЛА

іменем України

10 липня 2008 року                                                                                  м. Севастополь

Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:

головуючого Леся В.І.,

суддів        Купельського А.В., Модного М.В.,

за участю прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Сичова Є.Б. та заявника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за скаргою ОСОБА_1 на постанову прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України від 24 жовтня 2000 року про закриття кримінальної справи, за апеляцією прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Сичова Є.Б. на постанову військового місцевого суду Одеського гарнізону від 22 травня 2008 року,

ВСТАНОВИЛА:

24 жовтня 2000 року прокурором відділу військової прокуратури Південного регіону України винесено постанову про закриття кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого п. "а" ст. 254 Кримінального кодексу України 1960 року, відносно ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 2 ст. б КПК України

29 лютого 2008 року ОСОБА_1. звернувся до військового місцевого суду Одеського гарнізону зі скаргою на вказану постанову, у якій просив її скасувати та відновити досудове слідство по справі. В обґрунтування необхідності скасування постанови заявник зазначив про те, що рішення про закриття справи була санкціоновано особою, яка не мала на це повноважень, а в ході досудового слідства по справі було допущено ряд порушень процесуального законодавства. Також заявник вказував, що його неправомірно визнано винним у скоєнні інкримінованого злочину на підставі постанови органу досудового слідства, а не за вироком суду.

Постановою судді військового місцевого суду Одеського гарнізону від 18 березня 2008 року заявнику було поновлено строк на оскарження постанови про закриття кримінальної справи, а постановою від 22 травня 2008 року скаргу задоволено, постанову про закриття справи скасовано, матеріали кримінальної справи за звинуваченням ОСОБА_1у вчиненні злочину, передбаченого п. "а" ст. 254 КК України 1960 року, повернуті військовому прокурору Південного регіону України для відновлення досудового слідства.

В апеляції прокурор відділу військової прокуратури Південного регіону України вважає рішення суду першої інстанції незаконними, у зв'язку з чим просить постанови суду першої інстанції від 18 березня 2008 року та 22 травня цього ж року скасувати, а скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

В обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що заявнику судом першої інстанції безпідставно поновлено строк на оскарження постанови про закриття справи, оскільки він на протязі 2004-2005 років неодноразово оскаржував її до органів прокуратури та суду, а висновки суду першої інстанції щодо неправомірності санкціонування 24 жовтня 2000 року ТВО військового прокурора Південного регіону України підполковником юстиції Богуцьким П.П. постанови про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1, є помилковими.

Крім того, суд першої інстанції при скасуванні постанови про закриття справи не врахував вимогу ст. 216 КПК України, в той час коли, строк притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за скоєне сплинув у 2003 році.

Заслухавши доповідь судді Моцного М.В., пояснення прокурора, який підтримав апеляцію, думку заявника про залишення постанови судді без зміни, а також перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 236-5 КПК України, ПОСТАНОВА слідчого про закриття кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується до суду за місцем розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення.

Пропущений з поважних причин строк, згідно з ч. 1 ст. 90 КПК України, повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи постановою судді.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що постанову про закриття кримінальної справи від 24 жовтня 2000 року ОСОБА_1. отримав 3 листопада 2000 року.

Суд першої інстанції поновлюючи ОСОБА_1 процесуальний строк не навів об'єктивних даних, які б підтверджували неможливість або певні утруднення для оскарження заявником постанови про закриття справи у встановлені процесуальні строки, пославшись лише на його необізнаність щодо правомочності службової особи, яка 24 жовтня 2000 року санкціонувала прийняте рішення.

Проте зазначений висновок зроблений лише на підставі пояснень ОСОБА_1 і будь-якими іншими доказами не підтверджується.

Як видно з матеріалів провадження, ОСОБА_1 8 грудня 2004 року оскаржив до Верховного Суду України постанову від 24 жовтня 2000 року про закриття відносно нього кримінальної справи, посилаючись на безпідставність кримінального провадження відносно нього. Вказана скарга відповідно до постанови судді Верховного Суду України від 30 грудня 2004 року була направлена за підсудністю до військового місцевого суду Одеського гарнізону, а 20 січня 2005 року від заявника надійшла заява про повернення йому цієї скарги та доданих матеріалів без розгляду.

Також 8 лютого та 26 жовтня 2005 року заявник звертався до Генеральної прокуратури України та військової прокуратури Південного регіону України з аналогічними скаргами.

Такими чином, на думку колегії суддів військового апеляційного суду, ОСОБА_1. мав реальну можливість оскаржити у встановлені законом строки постанову про закриття відносно нього кримінальної справи, але її не використав.

Скасовуючи постанову про закриття кримінальної справи, суд першої інстанції обґрунтував прийняте рішення тим, що згідно ст. 15 Закону України „Про амністію" від 16 липня 1999 року постанови, винесені органами дізнання та попереднього слідства, санкціонуються виключно прокурором і таке право не поширюється на його заступників. Однак такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 6 ст. 32 КПК України термін „прокурор", який вживається в цьому Кодексі, коли немає окремих вказівок, має таке значення: Генеральний прокурор, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції. Ці службові особи, беручи участь у кримінальному судочинстві, мають всі права і обов'язки, якими відповідно до ст. 25 КПК України наділений прокурор стосовно нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство.

Статтею 227 КПК України передбачено, що прокурор при здійсненні нагляду за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства у межах своєї компетенції дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим.

Крім того, згідно ст. 229 КПК України, повноваженнями щодо закриття кримінальної справи окрім прокурора, також наділений і його заступник.

Закриття кримінальної справи за п. 4 ч. 2 ст. 6 КПК України є формою закінчення досудового слідства, тобто діяльності органу дізнання чи досудового слідства щодо розслідуваної кримінальної справи, встановлення події злочину та осіб винних у його вчиненні.

Системний аналіз наведених процесуальних норм дає підстави вважати, що правом приймати рішення про закриття кримінальної справи, в тому числі на підставі акту амністії, наділений не тільки виключно прокурор, а і його заступник, а тому перший заступник військового прокурора Південного регіону України підполковник юстиції Богуцький П.П. мав право санкціонувати постанову про закриття кримінальної справи від 24 жовтня 2000 року.

З матеріалів справи також вбачається, що Богуцький П.П., в порядку ст. 227 КПК України, здійснював нагляд за дотриманням законодавства органом досудового слідства при розслідуванні цієї кримінальної справи.

За таких обставин ПОСТАНОВА суду першої інстанції про скасування постанови про закриття справи, як ухвалена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, не може бути визнана законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Скасовуючи постанову про закриття справи, суд першої інстанції також не дотримався вимог ст. 216 КПК України, згідно з якою досудове слідство в закритій кримінальній справі може бути відновлене лише в межах встановлених строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 18 Розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 року та ст. 12 цього ж Кодексу, дії ОСОБА_1, які скоєні у вересні 1997 - лютому 1998 року, були кваліфіковані за п. "а „ ст. 254 Кримінального кодексу України 1960 року та відносяться до злочинів середньої тяжкості. Статтею 49 КК України строк давності за даний злочин визначений терміном в п'ять років. Таким чином, строки давності притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності сплинули в лютому 2003 року.

Таким чином скарга ОСОБА_1 про скасування постанови про закриття кримінальної справи, на думку колегії суддів військового апеляційного суду, підлягає залишенню без задоволення, як така, що не ґрунтується на вимогах кримінально-процесуального законодавства.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 366, 377, 382 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду

ухвалила:

Апеляцію прокурора відділу військової прокурату Південного регіону України Сичова Є.Б. задовольнити.

Постанову судді військового місцевого суду Одеського гарнізону від 18 березня 2008 року про поновлення ОСОБА_1 строку на оскарження постанови про закриття кримінальної справи, - скасувати.

Постанову судді військового місцевого суду Одеського гарнізону від 22 травня 2008 року про скасування постанови прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України від 24 жовтня 2000 року про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого п. "а" ст. 254 КК України 1960 року, на підставі п. 4 ч. 2 ст. 6 КПК України, - скасувати.

СкаргуОСОБА_1 на постанову прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України від 24 жовтня 2000 року про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого п. "а" ст. 254 КК України 1960 року, -залишити без задоволення.