справа № 11- 40/2008
головуючий у суді 1-ї інстанції Борзов В.І.
УХВАЛА
іменем Україна
17 липня 2008 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:
головуючого Леся В. І.,
суддів Юненка М.О., Модного М.В.,
за участю прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Воробйова І.Б., засуджених ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3. та захисника - адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями державного обвинувача - прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Воробйова І.В., засуджених ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_3. на вирок військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 7 травня 2008 року, яким колишніх військовослужбовців
ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Житомирі, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, раніше не судимого
засуджено за ч. 2 ст. 410 КК України, із застосуванням ст. 69 і ст. 61 того ж кодексу, до обмеження волі строком на чотири роки,
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Миргороді Полтавської області, з вищою освітою, одруженого, раніше не судимого
засуджено за ч. 2 ст. 410 КК України, із застосуванням ст. 69 і ст. 61 того ж кодексу, до обмеження волі строком на три роки шість місяців,
та громадянина
ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Лебедині Сумської області, з середньою освітою, одруженого, раніше не судимого
засуджено за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 410 КК України, із застосуванням ст. 69 і ст. 61 того ж кодексу, до обмеження волі строком на два роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь військової частини А2540 в рахунок відшкодування спричиненої шкоди 348 676 грн.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винними у викраденні 6 паливозаправників АТЗ-30, які належали військовій частині А2540, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло істотну шкоду. ОСОБА_1 також інкриміновано скоєння вказаних діянь зі зловживанням службовим становищем.
Як зазначено у вирокові, злочин скоєно за наступних обставин.
В липні 2007 року начальник Запорізького квартирно-експлуатаційного відділу підполковник ОСОБА_1, працівник цього відділу ОСОБА_3, начальник групи проведення службових розслідувань та профілактики правопорушень Запорізького зонального відділу військової служби правопорядку ОСОБА_2 та громадянин ОСОБА_5, з метою наживи, вирішили заволодіти шістьма паливозаправниками АТЗ-30 на базі автомобілів МАЗ-7410 (Матеріали кримінальної справи відносно ОСОБА_5, оголошеного в розшук, виділені в окреме провадження).
Вказані паливозаправники знаходилися на балансі військової частини А2540, були передані на відповідальне зберігання Запорізькому квартирно-експлуатаційному відділу (КЕВ), перебували на території військового містечка № 3 в м. Вільнянську Запорізької області та охоронялися сторожами Запорізького КЕВ. В коло осіб, які охороняли техніку, входив також в якості сторожа ОСОБА_3.
Реалізуючи задумане, ОСОБА_5, повідомивши співучасників злочину, залучив громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_7 для організації ними розрізання цистерн паливозаправників, які містили нержавіючу сталь, на частини та здачі їх в металобрухт, а вони, в свою чергу, громадянина ОСОБА_8, який повинен був здійснити транспортування паливозаправників АТЗ-30 з військового містечка до місця їх розбирання. Кримінальна справа відносно ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 закрита за відсутністю в їх діях складу злочину.
Для приховання факту викрадення та створення видимості отримання техніки на законних підставах, ОСОБА_5, згідно з домовленістю з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, використав підроблені накладну, наряд на вивезення машин, а також
невстановленого слідством громадянина, який нібито представляв військову частину А2540 та мав доручення, копії перших сторінок паспорта та посвідчення офіцера на прізвище ОСОБА_9. 14 вересня 2007 року ОСОБА_5, разом з вказаною особою та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 прибули до військового містечка № 3, охорону якого в цей час здійснював ОСОБА_3. Про прибуття названих осіб ОСОБА_3 повідомив по телефону ОСОБА_1, який віддав розпорядження про видачу їм паливозаправників АТЗ-30. В період з 14 по 17 вересня 2007 року під контролем ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з військового містечка були вивезені шість паливозаправників. Цистерни, доставлені в с. Задорожне Вільнянського району, під керівництвом ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були порізані на частини та реалізовані як металобрухт, а 6 автомобілів, проданих ОСОБА_8 для використання на запасні частини, вилучені в ході досудового слідства.
Отримані від продажу паливозаправників гроші ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 поділили між собою.
Згідно вироку, вартість 6 викрадених цистерн від паливозаправників АТЗ-30 складає 391 776 грн.
Прокурор, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в апеляції просить вирок скасувати та постановити свій вирок, яким засудити ОСОБА_1 за ч.3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України до позбавлення волі строком на 8 років 6 місяців з конфіскацією майна та позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою діяльністю та матеріальною відповідальністю на 3 роки; ОСОБА_2 - за ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України до позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна та позбавленням права займати посади в правоохоронних органах та посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою діяльністю та матеріальною відповідальністю на 3 роки; ОСОБА_3 - за ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України до позбавлення волі строком 7 років з конфіскацією майна та позбавлення права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою діяльністю, а також з охороною матеріальних цінностей строком на З роки. Окрім того задовольнити в повному обсязі позов військового прокурора Запорізького гарнізону до засуджених про відшкодування спричиненої державі шкоди та стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати.
При цьому в обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те, що суд неправильно кваліфікував дії засуджених за ч. 2 ст. 410 КК України, в той час коли в суді ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Прокурор посилається на те, що кваліфікація дій винних за відповідною частиною ст. 27 та ч. 5 ст. 191 КК України в повній мірі розкриває їх злочинні дії, а ступінь тяжкості саме цього злочину відповідає розміру завданої державі шкоди. В апеляції також зазначається, що суд першої інстанції без достатніх підстав при призначенні покарання застосував ст. 69 КК України та призначив покарання, що не відповідає ступеню тяжкості скоєного винними
злочину, невірно вирішив позов військового прокурора про відшкодування спричиненої державі шкоди та не прийняв рішення про відшкодування судових витрат.
В апеляціях засуджені ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не оспорюючи кваліфікацію скоєного, просять вирок змінити та звільнити їх він призначеного вироком покарання з випробуванням.
В обґрунтування своїх доводів апелянти посилаються на те, що суд при призначенні покарання не в повній мірі враховані обставини справи, дані про їх особу та стан здоров'я, їх позитивні характеристики. В своїй апеляції ОСОБА_1 вважає, що при призначенні йому покарання судом не було враховано, що за час проходження військової служби він характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та батьків похилого віку, покаявся у вчиненому, а також те, що він має ряд захворювань, отриманих в час проходження служби. ОСОБА_2 вказує, що вчинив злочин по причині збігу тяжких обставин, будучи введеним в оману про дійсні обставини вивезення з території військового містечка паливозаправників, у вчиненому щиро покаявся, активно сприяв розкриттю злочину та частково відшкодував спричинену шкоду. ОСОБА_3 в обґрунтування своїх доводів в апеляції посилається на те, що він має на утриманні двох дітей та непрацездатного батька.
Заслухавши доповідь судді Моцного М.В., пояснення прокурора, засуджених та захисника на підтримання кожним своєї апеляції, перевіривши матеріали справи і доводи апеляцій, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що вирок підлягає залишенню без зміни з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їм злочину відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.
Твердження прокурора в апеляції про те, що дії ОСОБА_1 підлягають кваліфікації за ч.3 ст. 27. ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_2 - за ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України та ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України є необґрунтованим.
Предметом злочинного посягання, тобто злочину, передбаченого ст. 191 КК України, є майно, яке знаходиться у правомірному володінні або віданні винного, причому останній наділений відносно нього певною правомочністю. У випадку коли особа не була наділена подібними функціями щодо викраденого майна, але за родом своєї діяльності мала доступ до нього і вчинила його викрадення, ці дії мають кваліфікуватися як розкрадання.
Як видно з матеріалів справи, паливозаправники АТЗ-30 перебували на балансі військової частини А2540, тобто, відповідно до ст. ст. 1 та 3 Закону України від 21 вересня 1999 року „Про правовий
режим майна у Збройних Силах України" являлися військовим майном. Згідно акту прийому-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд, обладнання та земельної ділянки від 2 листопада 2005 року № 893 паливозаправники знаходилися під охороною КЕВ м. Запоріжжя. Відповідно до функціональних обов'язків ОСОБА_1, він, як начальник КЕВ м. Запоріжжя, не був наділеним повноваженнями щодо розпорядження цим майном. Також матеріали кримінальної справи не містять в собі даних про вилучення чи передачу паливозаправників до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади чи інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони та у комунальну власність територіальних громад.
Статтею 410 КК України передбачена кримінальна відповідальність за викрадення військовослужбовцями військового майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 401 КК України відповідальність за вчинення військових злочинів несуть військовослужбовці Збройних Сил України. Згідно вимог ч.3 ст. 401 КК України особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями розділу 19 КК України. Цивільні особи не можуть бути виконавцями і співвиконавцями військового злочину. Якщо цивільна особа разом з військовослужбовцем безпосередньо приймає участь у скоєнні діянь, що створюють об'єктивну сторону військового злочину, то її дії визнаються не співвиконанням, а пособництвом.
Таким чином дії засуджених військовослужбовців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 410 КК України, а також громадянина ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 410 того ж кодексу судом першої інстанції кваліфіковані правильно.
Доводи прокурора про невірне вирішення судом позову до засуджених про відшкодування спричиненої державі шкоди, є не обґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів справи, військовим прокурором Запорізького гарнізону до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був заявлений цивільний позов по стягнення на користь військової частини А2540 в рахунок відшкодування спричиненої шкоди 1175328,00 грн., який розрахований від залишкової вартості шести цистерн паливозаправників АТЗ-30 в розмірі 391776,00 грн., що підтверджено висновками судової товарознавчої експертизи № ОЦ-4 від 28 лютого 2008 року, та з врахуванням коефіцієнта кратності „З" відповідно до Переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затвердженого постановою KMУкраїни №880 від 2 листопада 1995 року.
При вирішенні даного позову суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав застосування до розміру відшкодування коефіцієнту кратності, оскільки викрадені винними цистерни
паливозаправників не входять до Переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості.
Невирішення судом першої інстанції питання про судові витрати по справі, про що посилається в апеляції прокурор, не є істотним порушенням процесуального закону, оскільки цей недолік може бути усунений судом, який постановив вирок, в порядку ст. 409 КПК України.
Стосовно призначеного засудженим покарання, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що воно призначено ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з врахуванням всіх обставин справи, тяжкості злочину і даних про їх особу, тому підстав для скасування вироку і призначення їм покарання у вигляді позбавлення волі, про що просив в своїй апеляції прокурор, не має.
Посилання прокурора в апеляції про безпідставне застосування ст. 69 КК України судом першої інстанції при призначенні винним покарання, також є помилковим.
Згідно названої норми кримінального закону, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з врахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може перейти до іншого більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті Особливої частини цього кодексу за цей злочин.
Частина 2 ст. 66 КК України передбачає можливість суду при призначенні покарання, визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї ж статті.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сприяли розкриттю злочину та добровільно видали частину коштів, отриманих від реалізації викраденого майна, всі засуджені мають на утриманні осіб, які потребують їх допомоги, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнені з військової служби та працевлаштувалися.
Згідно вироку при призначенні ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покарання, суд першої інстанції правильно визнав наведені обставини такими, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості скоєного, врахував їх позитивні характеристики і стан здоров'я, та обґрунтовано прийшов до висновку про можливість застосування до засуджених ст. 69 КК України, призначивши їм більш м'який вид покарання, не зазначений в санкції статті за цей злочин.
Що стосується твердження засуджених, що судом при призначенні покарання не враховано, що вони за час проходження служби та після вчинення злочину позитивно характеризуються, мають на утриманні осіб, які потребують їх допомоги, то вони є безпідставними.
Як видно з матеріалів справи, покарання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 призначено з урахуванням усіх обставин справи, в тому числі тих, що його пом'якшують, а також даних на які вказується в апеляціях.
Обставин, що свідчили б про істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування судом кримінального закону, або невідповідність призначеного покарання скоєному злочину та особі засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, по справі не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 377 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
ухвалила:
Вирок військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 7 травня 2008 року відносно ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без зміни, а апеляції прокурора та засуджених без задоволення.