№2-а-360/09

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

02 квітня 2009 року           Торезький міський суд Донецкой области в складі:

    головуючої-судді         ОСОБА_1

    при секретарі             Мітькіної Г.В.

за участю позивача             ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Торезі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління пенсійного Фонду України в м.Торезі Донецької області про поновлення строку, визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії за 2006,2007 роки, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 06.03.2009 року звернувся до суду з позовом до Управління пенсійного Фонду України в м.Торезі Донецької області (далі-УПФУ) про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії. Свої вимоги мотивує тим, що він є дитиною війни. Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з 1 січня 2006 року має право на отримання щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У 2006,2007 роках така допомога не виплачувалась. Законами України «Про Державний бюджет на 2006 рік» та «Про Державний бюджет на 2007 рік» була зупинена дія ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Конституційний Суд України своїм рішенням від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнав положення ЗУ «Про державний бюджет на 2007 рік» - п.12 ст.71, яким призупинено дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», такими, що не відповідають Конституції України, зазначив, що рішення Конституційного Суду має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними, рішення обов’язкове для виконання. Аналогічного змісту по даному питанню винесено рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007.

Розмір соціальної допомоги відповідно до ст.6 «Про соціальний захист дітей війни» становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із наведеним ним розрахунком йому за 2006,2007 роки недоплачено 3450грн.94коп. Його законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів, про належні виплати їй повідомлено не було. Про факт порушення своїх прав йому стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі восени 2008 року, але вона не мала можливості звернутися до суду у зв’язку з тим, що у неї син ОСОБА_4, який є інвалідом 2 групи і потребує постійного стороннього догляду, часто хворіє. Здійснення догляду за сином забирає увесь вільний час, не дає можливості розпоряджатися своїм особистим часом. Тому вважає, що строк звернення до суду пропущений з поважної причини. Просить поновити строк звернення до суду, визнати дії УПФУ протиправними, зобов’язати УПФУ здійснити нарахування та виплату недоплаченого підвищення до пенсії як «дитині війни» за 2006,2008 роки у сумі 3450грн.94коп. (а.с.2-4).

В судове засідання позивач не з’явився, хоча був повідомлений в установленому порядку про час та місце розгляду справи, подав до суду заяву, в якій справу просив розглянути без його участі, позовні  вимоги підтримує у повному обсязі (а.с.11).

Представник відповідача УПФУ, повідомлений в установленому порядку про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність,  надав свої заперечення (а.с.12,14).

Дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено , що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком та відноситься до категорії осіб із статусом «дитина війни» -  осіб, які є громадянами України та яким на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, про що свідчить відбиток штампу у пенсійному посвідченні позивача №51860 (а.с.6). УПФУ в м.Торезі діє на підставі Положення про управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах, є юридичною особою (а.с.15-20). Згідно із довідкою МСЕК ОСОБА_4 01.12.2006 року повторно встановлено 2 групу інвалідності з дитинства, трудова діяльність протипоказана, рекомендовано лікування у психіатра (а.с.7).

Відповідно до ст.22 « Загальної Декларації прав людини », кожна людина як член суспільства має  право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримки її гідності, вільного розвитку її особистості, прав в економічній, соціальній й культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва і відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй (ст.8). Органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (ч.2 ст.19).   Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст.22). Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, в інших випадках, передбачених законом (ст.46). Кожний має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ч.1ст.50). Виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина (ч.1ст.92).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійснення правосуддя» передбачено, що конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Пунктом 5 даної постанови визначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить закону, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушення з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осі, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

 Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справ керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

 Відповідно до ст.9 КАС України суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»   державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом не можуть бути обмежені  або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Статтею 6 даного Закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, а статтею 7 передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно зі ст.1 розділу ІV Прикінцевих положень ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004р., цей закон набирає чинності 01.01.2006р.

Статтею 28 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень дає ЗУ «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. №966-14, а також ЗУ «Про державні та соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії» від 5.10.2000р. №2017-111, згідно із ст.1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи із вимог Конституції України і повинні їй відповідати.

ЗУ «Про державні та соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії» у ст.17 передбачено, що до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір пенсії за віком; основні соціальні гарантії не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджуються Верховною ОСОБА_4 України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується у офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Пунктом 17 ст.77 ЗУ «Про Державний бюджет України на  2006 рік»  від 20.12.2005 року, який набрав чинності з 01.01.2006 року, встановлено, що з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинити на 2006 рік дію абзацу 7 статті 6 ЗУ  «Про соціальний захист дітей війни».

ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності з 2 квітня 2006 року, пункт 17 ст.77 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було виключено, ст.110 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» ьуло викладено в наступній редакції: «Встановити, що пільги дітям війни, передбачені абзацем 7 ст.5 ЗУ  «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом Верховної ОСОБА_4 України з питань бюджету». При цьому, Порядок надання пільг, передбачених ст.6 ЗУ  «Про соціальний захист дітей війни». У 2006 році КМУ розроблено не було.

З огляду на те, що положення ст.110 ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» Конституційним Судом України до теперішнього часу не визнані неконституційними, суд вважає дії відповідача правомірними щодо відмови у виплаті позивачу як дитині війни за 2006 рік підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та відповідно необхідно в задоволенні позову в цій частині.

Згідно з ч.1 ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»  прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.

Пунктом 12 статті 71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік " від 19.12.2006 р. N 489-V дію ст. 6 вказаного Закону було зупинено на 2007 рік, з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 у справі №1-29/2007 про соціальні гарантії був визнаний таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),  положення пункту 12 статті 71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до пункту 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного суду, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при  розгляді ними позовів  у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані  неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 9 липня 2007 року - дати ухвалення рішення Конституційним судом України N 6-рп/2007, вказані норми ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" втратили чинність, а, отже,  з цього часу відновлено дію ст.6 Закону в повному обсязі. Тому з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року позивач має право як дитина війни на 30 % підвищення мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Тому позовні вимоги позивача про визнання дій УПФУ неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії - здійснити нарахування та виплату йому підвищення до пенсії як «дитині війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року підлягають задоволенню.

 З 1 січня 2007 року по 09 липня 2007 року вказана стаття 6 була викладена в іншій редакції, редакції, передбаченій п.12 ст.71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" за якою виплата 30% підвищення пенсії передбачена не була. За наведених обставин, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищеної пенсії за період з 01 січня по 08 липня 2007 року є правомірною, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

В частині вимог позивача зобов’язати УПФУ виплати конкретну суму заборгованості по підвищенню до пенсії слід відмовити, оскільки відповідач повинен її перерахувати згідно вимог діючого законодавства.

Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, судом не можуть бути  прийняті до уваги.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду виходячи з наступного.

Суд вважає, що вимоги позивача у частині поновлення йому строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р., які виходять за межі позовної давності відповідно до ст.99 КАС України, підлягають задоволенню на підставі ст.ст.100, 102 КАС України. Позивач звернувся із заявою про поновлення строку, навів причини його пропуску, суд вважає, що ці причини є поважними, що підтверджується поясненнями позивача у позові, похилим віком позивача, необхідністю догляду за сином, інвалідом 2 групи. Крім того, грошові зобов”язання держави щодо громадянина в світлі рішень Европейського суду з прав людини та Европейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розцінюються як власність громадянина, термін давності застосування до якої перевищує строк давності по адміністративним справам і в сукупності з вищевикладеним зумовлює поновлення позивачу терміну звернення до суду з вимогами щодо захисту своїх конституційних прав. Суд вважає, що заперечення відповідача проти поновлення позивачу даного строку є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування.

Згідно ч.3 ст.94 КАС України відповідно до задоволених вимог підлягає стягненню з державного бюджету на користь позивача 03 грн. 40   коп.

Керуючись   ст.1, 3, ч.2 ст.6, ст.8, ч.2 ст.19, ст.22, ст.46, ч.1 ст.50, 92,152 Конституції України,   Законами України: ч.2 ст.3, ст.6, 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ЗУ «Про прожитковий мінімум», ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ЗУ «Про державні та соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007, від 22.05.2008 року №10-рп/2008 ст.ст.2,8,9,10,69-71,79, 86,87,94,98,99,100,102,104,105,158-163,185, 186, 254 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_3 до Управління пенсійного Фонду України в м.Торезі про поновлення строку, визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_3 строк звернення до адміністративного суду з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року як пропущений з поважних причин.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в місті Торезі Донецької області по нездійсненню нарахування та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_3 як «дитині війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірах, передбачених ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в місті Торезі Донецької області здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_3 як «дитині війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року підвищення до пенсії відповідно ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», в редакції, яка діяла в цей період, - у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з врахуванням фактично отриманих сум.

Стягнути з Державного Бюджету на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у сумі 3грн.40коп.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова постановлена в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 02 квітня 2009 року.

Постанова буде виготовлена в повному обсязі 02 квітня 2009 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ                                   Т.В. СТРІЖАКОВА