ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2006р. | м.Київ | № 9/155-А |
За позовом ТОВ "Європоліс Проперті Холдінг"
До Київський міський центр зайнятості
Предмет адміністративного позову | визнання рішення недійсним та зобов"язнаня вчинити певні дії |
Суддя Жирнов С.М.
Секретар Боднарчук Д.І.
Представники:
від позивача Лазоренко Ю.Т.(дов. від 02.02.2006)
від відповідача Аврамець О.М. (дов.№ 11-1977 від 30.03.2006),
Івашин І.В.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до господарського суду з адміністративним позовом відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу Адміністративного судочинства України про визнання недійсним (скасування) акта ненормативного характеру відповідача (листа від 08.12.2005р №.07-5996) про відмову позивачу в оформленні дозволів на працевлаштування у позивача громадянам Австрійської Республіки Бернхарду Майеру, Еріху Лангеру, Клаусу Міхаелю Ніндлеру та зобов'язання відповідача надати дозволи на працевлаштування громадянам Австрійської Республіки Бернхарду Майеру, Еріху Лангеру, Клаусу Міхаелю Ніндлеру терміном на три роки.
У попередньому судовому засіданні 21.06.2006р.було з’ясовано, що актом ненормативного характеру, яким позивачу було відмовлено у оформленні дозволів на працевлаштування для вищевказаних іноземних громадян, є наказ відповідача від 25.11.2005р. № 260. У зв’язку з цим позивач у судовому засіданні 13.07.2006р. уточнив свої позовні вимоги, просив визнати недійсним наказ Київського міського центру зайнятості від 25.11.2005 р. №260 у частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю „ЄВРОПОЛІС ПРОПЕРТІ ХОЛДІНГ” у видачі дозволів на працевлаштування у позивача громадян Австрійської Республіки Бернхарда Майера, Еріха Лангера, Клауса Міхаеля Ніндлера згідно пункту 16 Додатку до зазначеного наказу та зобов’язати Київський міський центр зайнятості надати дозволи на працевлаштування у Товаристві з обмеженою відповідальністю „ЄВРОПОЛІС ПРОПЕРТІ ХОЛДІНГ” громадян Австрійської Республіки Бернхарда Майера, Еріха Лангера, Клауса Міхаеля Ніндлера терміном на один рік.
Відповідачем поданий відзив на позов (№11-3982 від 19.06.2006р.), відповідно до якого відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що вказані вище іноземні громадяни вже мають дозвіл на працевлаштування на іншому підприємстві, а постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1999р. № 2028 "Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні" (надалі –„Постанова 2028”) видача другого дозволу не передбачена.
Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, враховуючи складність справи, складання постанови у повному обсязі відкладено на 18.07.2006 р..
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Враховуючи уточнення позовних вимог позивачем, предметом розгляду справи є визнання недійсним наказу Київського міського центру зайнятості від 25 листопада 2005 року № 260 у частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПОЛІС ПРОПЕРТІ ХОЛДІНГ»у оформленні дозволів на працевлаштування в Товаристві громадян Австрійської Республіки Бернарда Майера, Еріха Лангера, Клауса Міхаеля Ніндлера та зобов’язання Київського міського центру зайнятості надати дозвіл на працевлаштування у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПОЛІС ПРОПЕРТІ ХОЛДІНГ»громадян Австрійської Республіки Бернарда Майера, Еріха Лангера, Клауса Міхаеля Ніндлера терміном на один рік.
7.11.2005 року позивач подав відповідачу заяву (вих. № 4 від 7.11.2005р.) разом із додатками з проханням надати дозволи на працевлаштування терміном на три роки для працевлаштування у позивача громадян Австрійської Республіки Бернхарда Майера, Еріха Лангера та Клауса Міхаеля Ніндлера.
Вищевказана заява розглядалася Комісією відповідача з розгляду документів роботодавців щодо оформлення і надання іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в м. Києві.
За результатами її розгляду відповідачем прийнято рішення про відмову позивачу в наданні дозволів на працевлаштування зазначених вище осіб, про що позивача було повідомлено письмово листом (№ 07-5996 від 08.12.2005р.). Рішення відповідача прийнято у формі акта ненормативного характеру –наказу відповідача від 25.11.2005р. № 260, згідно пункту 16 Додатку до якого позивачу було відмовлено у видачі дозволів на працевлаштування у позивача громадян Австрійської Республіки Бернхарда Майера, Еріха Лангера та Клауса Міхаеля Ніндлера.
У наказі відповідача № 260 та у його листі № 07-5996 від 08.12.2005р. вказано дві причини відмови. Першою причиною у наказі вказано несплату позивачем внесків до фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, другою - наявність у зазначених іноземних громадян дозволів на працевлаштування у іншому підприємстві (ТОВ "Європоліс Лоджісітікс Парк І").
У своїх запереченнях на позовну заяву та у попередньому судовому засіданні 20.06.2006р. представник відповідача пояснив, що несплата позивачем внесків до фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття не є причиною відмови. Разом з тим, відповідач не надав суду документ, який підтверджував би внесення відповідних уточнень до наказу відповідача № 260 стосовно формулювання причин відмови. Тому суд розглядав правомірність обох вищенаведених причин відмови.
Суд прийшов до висновку про неправомірність відмови через несплату позивачем внесків до фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Відповідно до п. 2 ст. 71 КАС України обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що у позивача існують несплачені зобов’язання по сплаті внесків до фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та не спростував пояснень позивача.
Відповідно до п. 2 Постанови 2028 „приймати іноземців можуть платники страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, зареєстровані у місцевих центрах зайнятості”. Отже, запрошення та прийняття іноземців обумовлені набуттям роботодавцем статусу платника страхових внесків, а не фактичною сплатою ним таких внесків до Фонду. Статус платника страхових внесків позивач набув з моменту реєстрації у Фонді, згідно Повідомлення Шевченківського районного центру зайнятості м. Києва про реєстрацію платника страхових внесків до Фонду з 30 серпня 2005 року за № 29136319, що не оспорюється відповідачем.
Стосовно відмови у наданні дозволів на працевлаштування через наявність дозволів на працевлаштування цих же іноземних громадян на іншому підприємстві, то суд вважає таку причину відмови неправомірною з огляду на наступне.
У своїх запереченнях на позовну заяву відповідач посилається на лист Держаного центру зайнятості від 08.07.2004р. №ДЦ-12-3020 "Щодо використання роботодавцями найманої праці іноземних громадян та осіб без громадянства". Фактично цей лист не має юридичного статусу і не може бути визнаний в якості обов’язкового до виконання, оскільки ні Закон України від 01.03.1991р. № 803-XII "Про занятість населення", ні постанова Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.1991р. №47 "Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР "Про зайнятість населення", ні жоден інший нормативний акт не надають Державному центру зайнятості право системного тлумачення норм Постанови 2028, а отже вказаний лист можна вважати лише особистою думкою посадової особи, яка його підписала.
Посилання відповідача на те, що затверджений Постановою 2028 Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні (надалі –„Порядок”) не передбачає можливості використання найманої праці одного і того ж іноземця декількома роботодавцями в період дії попереднього дозволу, саме по собі, на думку суду, не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на працевлаштування, оскільки зазначений Порядок містить загальні умови отримання дозволів на працевлаштування, включаючи перелік підстав для відмови, і не містить заборони на одночасне використання найманої праці одного і того ж іноземця декількома роботодавцями. Тому, на думку суду, при вирішенні розглядуваного питання слід проаналізувати не лише положення Постанови 2028 та затвердженого нею Порядку, а й інші нормативні акти.
Рішення про відмову в наданні дозволів на працевлаштування зазначеним вище особам було прийняте відповідачем за результатами розгляду питання Комісією відповідача з розгляду документів роботодавців щодо оформлення і надання іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в м. Києві (надалі –„Комісія”), яка діє на підставі „Положення про Комісію Кримського Республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості з оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні”, затвердженого наказом Державного центру зайнятості від 19.11.2004р. № 178. Згідно з п. 1.3 вищезазначеного Положення, Комісія здійснює свої повноваження керуючись не тільки Порядком, а й Конституцією України і законами України у сфері праці та зайнятості, на що наголошував у своїх запереченнях на позовну заяву відповідач.
Згідно зі ст. 26 Конституції України „іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України". Ст. 43 Конституції України надає кожному право на працю, яку він вільно обирає, та зобов’язує державу створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Хоча статтею 8 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” встановлено обмеження в реалізації іноземцями своїх трудових прав в тому сенсі, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування, обмежень щодо кількості дозволів на працевлаштування, які можуть бути оформлені у зв’язку з працею одного й того ж іноземного громадянина, ні цей Закон, ні жоден інший нормативний акт не встановлює.
Стосовно „законів України у сфері праці та зайнятості”, якими повинна керуватися Комісія, то ст. 21 КЗпП України передбачає, що „працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.” Жодна норма законодавства не містить обмеження або заборону стосовно видачі дозволу на працевлаштування іноземного громадянина, який вже працює на іншому підприємстві та на підставі раніше отриманого дозволу на працевлаштування.
Відповідач в своїх письмових запереченнях проти позову та в ході судового розгляду не навів норм діючого законодавства, які містять заборону у наданні іноземним громадянам дозволів на працевлаштування через наявність чинних дозволів на працевлаштування цих громадян на іншому підприємстві. Таким чином, оспорювана відмова відповідача не грунтується на нормах законодавства.
Відповідно до п. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті оскаржуваного рішення відповідач, безпідставно відмовляючи позивачу у наданні дозволів на працевлаштування, порушив даний принцип, вийшов за межі своєї компетенції, порушивши зазначену норму ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Враховуючи викладені вище обставини та зважаючи на те, що відповідач не вказав жодної норми законодавства України, якими мотивована його відмова, суд приходить до висновку, що наказ Київського міського центру зайнятості від 25.11.2005р. № 260 має бути визнано недійсним в частині відмови позивачу (згідно пункту 16 Додатку до зазначеного наказу) у оформленні дозволів на працевлаштування у позивача громадян Австрійської Республіки Бернхарда Майера, Еріха Лангера, Клауса Міхаеля Ніндлера.
Відповідно до п. 5 Постанови 2028 передбачено необхідний перелік документів, подання яких є передумовою для отримання дозволів на працевлаштування. Фактично позивач подав відповідачу всі необхідні для розгляду документи, і, оскільки, відповідач не навів інших підстав відмови у наданні дозволів на працевлаштування, суд вважає, що вимога позивача стосовно зобов'язання відповідача надати дозволи на працевлаштування у Товаристві з обмеженою відповідальністю „ЄВРОПОЛІС ПРОПЕРТІ ХОЛДІНГ” громадян Австрійської Республіки Бернхарда Майера, Еріха Лангера, Клауса Міхаеля Ніндлера терміном на один рік також підлягає задоволенню.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 87, 94, 160, 161-163, 186, 254, 258 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним наказ Київського міського центру зайнятості від 25 листопада 2005 року № 260 у частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю „ЄВРОПОЛІС ПРОПЕРТІ ХОЛДІНГ” у оформленні дозволів на працевлаштування в Товаристві громадян Австрійської Республіки Бернхарда Майера, Еріха Лангера, Клауса Міхаеля Ніндлера;
3. Зобов’язати Київський міський центр зайнятості надати дозволи на працевлаштування у Товаристві з обмеженою відповідальністю „ЄВРОПОЛІС ПРОПЕРТІ ХОЛДІНГ” громадян Австрійської Республіки Бернхарда Майера, Еріха Лангера, Клауса Міхаеля Ніндлера терміном на один рік.
4. Видати виконавчий лист після набрання постановою законної сили у відповідності до ст. 258 КАС України.
5. Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
6. Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 94 КАС України..
.
Суддя С.М. Жирнов
Дата підписання 18.07.2006 р.