1-86
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2008 року м. Київ
Військовий місцевий суд Київського гарнізону у складі: головуючого - підполковника юстиції РИМАРА Є.П., при секретарі ШЕРЕМЕТ О.Ю., за участю державного обвинувача - прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України майора юстиції ШЕВЛЯКОВА Д.О., потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4., представника потерпілих ОСОБА_5, потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7., ОСОБА_8. , ОСОБА_9, адвокатів підсудних ОСОБА_10. ОСОБА_11, представника Міністерства оборони України ШЕПЕТНОГО С.М. , представника військової частини А-3435 РОМАНІКА Р.В., у відкритому судовому засіданні, в приміщенні військового суду, розглянув кримінальну справу по обвинуваченню військовослужбовців військової частини А- 3435, молодших сержантів, - ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с Старий Білоус Чернігівського району Чернігівської обл., українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, раніше не судимого, призваного на військову службу Чернігівським ОМВК м. Дніпропетровська у квітні 2006 року, - у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч.3 ст. 424 КК України; ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с Іваниця Ічнянського району Чернігівської обл., українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, раніше не судимого, призваного на військову службу Ічнянським ОМВК Чернігівської обл. у квітні 2006 року, - у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121, ч. 1 ст. 421, ч.3 ст. 424 КК України, Судовим слідством військовий суд, -
ВСТАНОВИВ:
Наприкінці листопада 2006 року у військовослужбовців військової частини А-3435 молодших сержантів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник намір на незаконне збагачення через здійснення начебто давньої військової «традиції» - переведення військовослужбовців молодого поповнення з однієї надуманої категорії належності військовослужбовців в іншу надуману категорію після прийняття ними Військової присяги та збору під час здійснення даної «традиції» з кожного військовослужбовця більш пізнього строку призову по 50 грн. і застосування до останніх фізичного насильства - нанесення військовослужбовцям більш пізнього строку призову по одному удару коліном по схрещеним на лобі долоням рук. Діючи в порушення вимог ст. ст. 11, 49, 59, 124 Статуту Внутрішньої служби ЗС України та ст. ст. 1, 3-5 Дисциплінарного статуту ЗС України, а ОСОБА_2 крім того, як черговий 1-ї навчальної батареї, діючи також в порушення ст. ст. 267, 291, 310, 312 Статуту Внутрішньої служби ЗС України, будучи при цьому військовими службовими особами - начальниками за своїм службовим становищем та званням для військовослужбовців строкової служби частини А-3435, за попередньою змовою між собою, вирішили провести дану «традицію». ОСОБА_2, з метою реалізації наведеного злочинного умислу, попередив солдат пізнішого строку призову ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про намір здійснити «традицію» та необхідність здачі при цьому по 50 грн. з кожного військовослужбовця.
26 листопада 2006 року, біля 24-ї години в розташуванні 1-ї навчальної зенитно-ракетної батареї військової частини А-3435, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, по черзі будили потерплих, після чого здійснили з кожним з перелічених військовослужбовцем молодшого строку призову вказану «традицію», яка полягала у тому, що молоді військовослужбовці вставали на коліно та схрещували руки на лобі, долонями на ззовні, а підсудні наносили один удар коліном по схрещеним на лобі долоням. При цьому ОСОБА_1 застосував вказане насильство до ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_3, а ОСОБА_2 до ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_3.
Також підсудні, діючи з наведеним вище умислом та з тих же підстав, після застосування насильства до підлеглих, отримали від ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_3, ОСОБА_13 - по 50 гривень, а від ОСОБА_7 - ЗО гривень, а всього 330 гривень, якими розпорядилися на власний розсуд.
Крім того, під час застосування фізичного насильства до солдата ОСОБА_3, підсудні ОСОБА_1 та ОСОБА_2, будучи незадоволеними тим, як потерпілий виконував команди щодо прийняття необхідного для
1-86 2 копія
застосування насильства положення, діючи групою осіб, нанесли ОСОБА_3 кожний по одному удару ногами: ОСОБА_1 в область живота, а ОСОБА_2 в область правого підребер'я, чим заподіяли ОСОБА_3: ОСОБА_2 - крововилив в м'язи правої бічної поверхні грудної клітки по правій пахвинній лінії на рівні 6-8 ребер, тобто легкі тілесні ушкодження, що не знаходяться в причинному зв'язку із настанням смерті потерпілого; ОСОБА_1 - закриту травму живота у формі розриву печінки в ділянці борозни круглої зв'язки, множинних крововиливів під капсулу печінки в ділянці вінцевої зв'язки, розриву брижі тонкої кишки з пошкодженням гілки верхньої брижової вени, яка супроводжувалась крововиливом в черевну порожнину, що є тяжкими тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя та згодом спричинило смерть потерпілого ОСОБА_3.
Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 винним себе у вчиненні вказаного злочину визнав повністю і при цьому пояснив, що 2 листопада 2006 року його розбудив ОСОБА_2 та показав список молодих військовослужбовців, яких вони мали перевести з однієї категорії в іншу категорію. Дана «традиція» полягала в тому, що кожний з молодих солдат повинен стати на коліно або присісти, схрестити на лобі руки, долонями на ззовні та йому наносився один удар коліном в лоб через схрещені долоні. При цьому він, ОСОБА_1, наносив удари ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_3, а ОСОБА_2, наніс удари ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_3. Під час такого «переведення» він, ОСОБА_1, розбудив ОСОБА_3, а ОСОБА_2 перед цим закінчив «переводити» ОСОБА_12. Далі, він, ОСОБА_1, наказав ОСОБА_3 присісти та схрестити руки на лобі, однак останній не правильно це робив та підсовувався ближче до нього, ОСОБА_1, внаслідок чого ОСОБА_2, який стояв ліворуч від нього, ОСОБА_1, розсердився від таких дій потерпілого, і із словами «назад слоняра» наніс ОСОБА_3 можливо в область грудної клітини чи в живіт один удар ногою, взутою у військовий черевик з високими берцями. Від удару потерпілий сів на сідниці, потім повернувся у попереднє положення, після чого він, ОСОБА_1, наніс ОСОБА_3 один удар коліном в лоб через схрещені на лобі долоні. Цей удар він наносив ОСОБА_3 однаково із іншими військовослужбовцями, коліном по схрещеним долоням рук, однак, внаслідок рефлекторного скорочення ноги, якою наносився удар, він також наніс один удар носком стопи, взутої у казармені тапочки потерпілому ОСОБА_3 у живіт, приблизно на 5 сантиметрів нижче сонячного сплетення. Від цього удару ОСОБА_2 також впав на сідниці, після чого піднявся, сказав, що все нормально, віддав гроші і пішов спати.
Більше потерпілим, у тому числі і ОСОБА_3 ніяких ударів він, ОСОБА_1, не наносив, особистих рахунків з ними не мав.
Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 винним себе у вчиненні вказаного злочину визнав частково і при цьому пояснив, що 26 листопада 2006 року він знаходився у наряді черговим по батареї. У цей же день він та ОСОБА_1 вирішили здійснити військову традицію по переводу військовослужбовців молодшого строку призову з однієї категорії в іншу категорію після прийняття ними Військової присяги і він, ОСОБА_2, спілкуючись з молодими військовослужбовцями з даного приводу, з'ясовував в них, чи є у них можливість здати при цьому гроші та склав список цих військовослужбовців. Біля 24-ї години він розбудив для здійснення «традиції» ОСОБА_1. Далі він, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, по одному будили військовослужбовців молодшого строку призову ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_3, послідовно і кожному окремо наказували стати на коліна, схрестити на лобі руки, долонями на ззовні та наносили один удар коліном в лоб через схрещені долоні. При цьому він, ОСОБА_2, наніс удари ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13. Потерпілому ОСОБА_3 він, ОСОБА_2, ніяких ударів взагалі не наносив. У той момент, як ОСОБА_1 «переводив» солдата ОСОБА_3, він, ОСОБА_2, «переводив» ОСОБА_6, однак боковим зором бачив, як ОСОБА_2 після отриманого удару від ОСОБА_1 падав на сідниці.
Більше потерпілим, а ОСОБА_3 взагалі, ніяких ударів він, ОСОБА_2, не наносив, особистих рахунків з ними не мав. Інших, ударів, які можливо міг би нанести ОСОБА_1 ОСОБА_3 він не бачив.
Крім повного визнання своєї провини ОСОБА_1 та часткового визнання своєї провини ОСОБА_2, їх вина у вчинених злочинах підтверджується всією сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.
Так, допитані судом потерпілі ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_9, кожен окремо показали, що вони погодились на пропозицію «перевестися», хоча можливість відмовитися від цього була. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розказували, як потрібно стати, як схрестити руки, після чого їм наносили один несильний удар коліном в голову через схрещені долоні. Після удару вони добровільно віддавали підсудним гроші, по 50 гривень, а ОСОБА_7 - 30 гривень та йшли спати. Як саме підсудні «переводили» ОСОБА_3, ніхто з них не бачив.
Допитаний судом потерпілий ОСОБА_6 підтвердив свої, дані на досудовому слідстві покази, в яких він показував, що саме зі слів ОСОБА_3 йому стало відомо, що останнього «переводив» ОСОБА_1 і після цього йому, ОСОБА_3 було погано.
З дослідженого судом посмертного епікризу видно, що ОСОБА_2, 27
1-86 3 копія
листопада 2006 року доставлений в приймальне відділення військового шпиталю (військова частина) А-4302 в стані клінічної* смерті, де біля 06 години 58 хвилин у нього було діагностовано біологічну смерть. З Акту судово-медичного дослідження №32 видно, що потерпілому ОСОБА_3 заподіяно закриту травму живота у формі розриву печінки в ділянці борозни круглої зв'язки, множинних крововиливів під капсулу печінки в ділянці вінцевої зв'язки, розриву брижі тонкої кишки з пошкодженням гілки верхньої брижової вени, яка супроводжувалась крововиливом в черевну порожнину (800 мл.); крововилив в м'язи правої бічної поверхні грудної клітки по правій пахвинній лінії на рівні 6-8 ребер. Травмуючим механізмом виникнення цих ушкоджень явилась ударна дія тупого предмета (предметів). Причиною смерті ОСОБА_3 явилась закрита травма живота у формі розриву печінки в ділянці борозни круглої зв'язки, множинних крововиливів під капсулу печінки в ділянці вінцевої зв'язки, розриву брижі тонкої кишки з пошкодженням гілки верхньої брижової вени, яка супроводжувалась крововиливом в черевну порожнину (800 мл.) і яка має ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя. Заподіяний ОСОБА_3 крововилив в м'язи правої бічної поверхні грудної клітки по правій пахвинній лінії на рівні 6-8 ребер має ознаки легких тілесних ушкоджень та в причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті ОСОБА_3 не знаходиться.
З дослідженого в судовому засіданні Висновку експерта №5 від 25.04.07 року видно, що:
· «в результаті «нанесення ударів ОСОБА_1» ОСОБА_3 могло бути заподіяно закриту травму живота у формі розриву печінки в ділянці борозни круглої зв'язки, множинних крововиливів під капсулу печінки в ділянці вінцевої зв'язки, розриву брижі тонкої кишки з пошкодженням гілки верхньої брижової вени»;
· виявлений у ОСОБА_3 крововилив в м'язи грудної клітки праворуч в результаті «нанесення ударів ОСОБА_1» утворитися не міг; в результаті «нанесення удару ОСОБА_2, який показав ОСОБА_1», могло бути заподіяно крововилив в м'язи грудної клітки праворуч;
· виявлена у ОСОБА_3 закрита травма живота у формі розриву печінки в ділянці борозни круглої зв'язки, множинних крововиливів під капсулу печінки в ділянці вінцевої зв'язки, розриву брижі тонкої кишки з пошкодженням гілки верхньої брижової вени в результаті «нанесення удару ОСОБА_2, який показав ОСОБА_1» утворитися не могла;
· в результаті «нанесення удару ОСОБА_2, який показав ОСОБА_1», ОСОБА_3 могло бути заподіяно розрив печінки в ділянці борозни круглої зв'язки, множинних крововиливів під капсулу печінки в ділянці вінцевої зв'язки;
· виявлені у ОСОБА_3 розрив брижі тонкої кишки з пошкодженням гілки верхньої брижової вени та крововилив в м'язи грудної клітки праворуч в результаті «нанесення удару ОСОБА_2, який показав ОСОБА_1» утворитися не могла.
Допитаний судом в якості свідка експерт ОСОБА_15 показав, що в обставинах спричинення потерпілому ОСОБА_3 закритої травми живота у формі розриву печінки в ділянці борозни круглої зв'язки, множинних крововиливів під капсулу печінки в ділянці вінцевої зв'язки, розриву брижі тонкої кишки з пошкодженням гілки верхньої брижової вени, які були встановлені під час досудового слідства, принциповим є напрям нанесення удару в живіт ОСОБА_3 спереду назад. ОСОБА_15 також уточнив, що тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_3, утворилися не менше, ніж від двох ударів. Свідок зазначив, що виявлений у ОСОБА_3 крововилив на м'язах грудної клітини за своїм розташуванням знаходиться вище місця можливого нанесення удару збоку, від якого могло би бути заподіяно травму живота у формі розриву печінки в ділянці борозни круглої зв'язки, множинних крововиливів під капсулу печінки в ділянці вінцевої зв'язки, тобто локалізація крововиливу не співпадає з можливою локалізацією іншого удару збоку, яким могла би бути заподіяна травма печінки і одним ударом одночасно спричинити обидва такі ушкодження неможливо.
Експерт ОСОБА_16 в судовому засіданні показав, що одним ударом заподіяти виявлені у ОСОБА_3 тілесні ушкодження неможливо. ОСОБА_16 також уточнив, що від удару ОСОБА_2, як це показав на відтворенні ОСОБА_1, тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого утворитися не могли. Крововилив в м'язах ОСОБА_3 виник від окремої травматичної дії. Закрита травма живота у формі розриву печінки в ділянці борозни круглої зв'язки, множинних крововиливів під капсулу печінки в ділянці вінцевої зв'язки, розриву брижі тонкої кишки з пошкодженням гілки верхньої брижової вени могла утворитися від однієї травматичної дії, однак, як далі зазначив експерт, з того положення, де знаходився ОСОБА_2, як це показав на відтворенні ОСОБА_1, нанести такий удар неможливо.
Аналізуючи наведені покази свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16 в сукупності із іншими матеріалами кримінальної справи, матеріалами експертиз, іншими доказами, дослідженими в суді, то суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_2 не могли бути заподіяні тілесні ушкодження у вигляді закритої травми живота у формі розриву печінки в ділянці борозни круглої зв'язки, множинних крововиливів під капсулу печінки в ділянці вінцевої зв'язки, розриву брижі тонкої кишки з пошкодженням гілки верхньої брижової вени.
Таким чином, дослідивши у своїй сукупності матеріали кримінальної справи, наведене вище та всі
1-86 4 копія
докази з приводу пред'явленого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обвинувачення в частині заподіяння потерпілому ОСОБА_3 легких тілесних ушкоджень, які в причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті ОСОБА_3 не знаходяться та тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, які спричинили смерть потерпілого, а також кількість ударів, внаслідок яких потерпілому могли бути заподіяні наведені тілесні ушкодження, суд приходить до висновку, що пред'явлене обвинувачення частково знайшло своє підтвердження, на підставі наступного.
Так, оцінюючи покази підсудного ОСОБА_2, суд приймає до уваги непослідовність його показів при умові наявності в них великої кількості протиріч. В своїх початкових поясненнях ОСОБА_2 показує, що він був черговим по батареї, чергував до 02 години, після чого ліг спати. Ніч пройшла спокійно, (т.1 а/с 81). Далі підсудний показав, що біля 24-ї години він підійшов до ОСОБА_1, та вони вдвох почали будити та «переводити» молодих солдат, при цьому він, ОСОБА_2, бив ОСОБА_3 тільки у лоб (т.1 а/с 106). Потім: «першим зайшов до спортивного куточка ОСОБА_2». Він стояв до мене обличчям. .. на відстані близько полутора метрів, а ОСОБА_1 праворуч від нього, ОСОБА_2, на відстані 30-40 см. Ліворуч від ОСОБА_3 знаходився ОСОБА_13, а ОСОБА_14 позаду ОСОБА_1. Останній, обурившись тим, що ОСОБА_2 не правильно схрестив руки, раптово підійшов до нього і він, ОСОБА_2, почув глухий звук удару. Куди саме ОСОБА_1 вдарив ОСОБА_3 він не бачив, так як відвернувся, а коли повернувся, то ОСОБА_2 сидів у тому же положенні, після чого він наніс йому один удар своїм коліном правої ноги по долоням його рук, схрещених на лобі (т.1 а/с 111). Ці свої покази ОСОБА_2 спочатку повторив під час проведення очної ставки з ОСОБА_1, однак тут же змінив їх після показів останнього та погодився з його показами про те, що він, ОСОБА_2, у цей час «переводив» солдата ОСОБА_12 (т.1 а/с 149). Пояснюючи такі зміни своїх показів ОСОБА_2 послався на те, що «перевів» багатьох солдат, всіх обставин тих подій не пам'ятає (т.1 а/с 192), однак в цих же показах детально та в дрібницях уточнив механізм застосування ОСОБА_1 насильства до ОСОБА_3 і пояснив: «удар ОСОБА_1 прийшовся ОСОБА_3 в лоб, де були схрещені руки, але коли ОСОБА_2 почав падати, удар ОСОБА_1 по інерції продовжувався, та в яку частину тіла він попав я не звернув уваги. В свою чергу, солдат ОСОБА_2, упав на спину та пролежав на підлозі приблизно секунд 5, та під час того, як піднімався почав кашляти. Повністю ОСОБА_2 не випрямився, стояв в зігнутому стані, тримаючись за живіт та опустивши голову вниз» (т.1 а/с 192). Далі ОСОБА_2 показав: «ОСОБА_1 наніс один удар ОСОБА_3 не бачив, чи ОСОБА_1 ще наносив удари» (т.5 а/с 6). В подальшому, під час досудового слідства, ОСОБА_2 знову частково змінив свої покази та пояснив: «ОСОБА_3 ми переводили відразу після ОСОБА_12. ОСОБА_12 пішов спати. ОСОБА_1 розбудив ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 пішли в спортивний куточок. ОСОБА_1 наказав ОСОБА_3 «заряджай». Коли ОСОБА_2 сів навприсядки, і схрестив руки на лобі, ОСОБА_1 не сподобалось, як він схрестив руки на лобі, і він поправив їх. Після цього ОСОБА_1 наніс ОСОБА_3 один удар коліном по схрещеним на лобі долоням. Я бачив цей удар боковим зором і не можу впевнено сказати, куди прийшовся ОСОБА_3 цей удар. Від удару ОСОБА_2 впав на сідниці, а потім встав та пішов в напрямку спального приміщення» (т.2 а/с 116). В цих же показах ОСОБА_2, змінивши раніше дані покази, пояснив: «Чи попав ОСОБА_1 ногою в живіт ОСОБА_3, я не бачив» (т.2 а/с 117, т.З а/с 71).
При цьому суд критично оцінює зазначені покази, дані ОСОБА_2 з приводу того, що він особисто не наносив ОСОБА_3 жодного удару і вважає їх недостовірними, такими, що давалися підсудним з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене, визнає надуманими та такими, що не відповідають дійсності, спростовуються іншими доказами по справі, не можуть бути визнані об'єктивними та не можуть бути покладені в основу вироку, оскільки викладені в них доводи підсудного спростовуються вищенаведеними показами підсудного ОСОБА_1, потерпілих, матеріалами експертиз, висновку експерта №5 та протоколами відтворення обстановки і обставин подій щодо застосування насильства з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_1, з яких вбачається, що саме діями ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_3 заподіяно крововилив в м'язи грудної клітки праворуч.
У той же час, покази ОСОБА_1, допитаного в якості свідка, підсудного, які щодо суттєвих моментів застосування насильства до ОСОБА_3, зокрема щодо удару коліном по схрещеним на лобі долоням останнього (т.4 а/с 59-61, 76), як на досудовому слідстві, так і в суді є в основному послідовними, що уточнювались під час досудового слідства в деталях, які не змінюють фактичних обставин вчинення злочину, в цілому узгоджуються з іншими, дослідженими судом доказами по справі, зокрема матеріалами судово-медичних експертиз, їм не суперечать, а тому суд приймає їх до уваги та кладе в основу вироку по справі.
Таким чином, проаналізувавши в своїй сукупності матеріали кримінальної справи та всі докази з приводу пред'явленого ОСОБА_2 звинувачення в частині заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження що спричинило смерть потерпілого, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, з врахуванням того, що дані матеріали та докази містять істотні суперечності з приводу причетності ОСОБА_2 до заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження що спричинило смерть, усунути які в судовому засіданні не уявилося можливим, не дивлячись на вжиті судом заходи для цього і такі можливості на переконання суду вичерпані, тому у відповідності до положень статті 62 Конституції України, такі
1-86 5 копія
сумніви суд тлумачить на користь підсудного ОСОБА_2, внаслідок чого приходить до однозначного висновку, що дане звинувачення в цій частині не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, тому за обвинуваченням у цій частині ОСОБА_2 підлягає виправданню за недоведеністю його участі у вчиненні даного злочину.
Органами досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було пред'явлено обвинувачення з врахуванням обтяжуючої обставини у вигляді повторності.
Однак, на думку суду, дана обтяжуюча обставина є безпідставно інкримінованою кожному з підсудних, оскільки застосування ними насильства до підлеглих було продовжуваним злочином, який охоплювався єдиним умислом та складався із тотожних дій, а тому, дана обтяжуюча обставина підлягає виключенню із обвинувачення кожного з підсудних як безпідставно інкриміновану.
Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було пред'явлено обвинувачення у застосуванні до кожного з потерпілих нестатутних заходів впливу, тобто вчиненні дій, які виходять за межі вимог і правил військових статутів. У той же час, беручи до уваги, що застосування насильства у будь-якому вигляді не передбачено військовими статутами, а тому суд виключає дану кваліфікуючу ознаку з обвинувачення кожного з підсудних, як безпідставно інкриміновану.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 застосував насильство щодо підлеглих ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_3, що спричинило тяжкі наслідки - смерть останнього, то суд такі дії підсудного кваліфікує за ч.3 ст. 424 КК України.
Органами досудового слідства дії ОСОБА_1, пов'язані з заподіянням ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, кваліфіковано за ч. 2. ст. 121 КК України, як заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого. Однак, на думку суду така кваліфікація не відповідає фактичним обставинам вчинення злочину ОСОБА_1, оскільки для такої кваліфікації дій підсудного відсутні достатні підстави. Обов'язковою умовою для кваліфікації дій винної особи за ч.2 ст. 121 КК України є наявність прямого умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Здобутими в судовому засіданні злочинами не встановлено, що наносячи удар ногою ОСОБА_3, ОСОБА_1 передбачав, бажав або свідомо допускав настання тяжких наслідків. Разом з тим, враховуючи наявні в справі докази, суд вважає, що ОСОБА_1, повинен був би передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, а тому вважає встановленим, що смерть потерпілого сталася внаслідок вбивства через необережність, а тому такі дії ОСОБА_1 суд перекваліфіковує з ч.2 ст. 121 КК України на ч.1 ст. 119 того ж КК.
Враховуючи недоведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч.2 ст. 121 на ч.1 ст. 119 КК України, суд також вважає необхідним дії ОСОБА_2 по застосуванню фізичного насильства до ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та заподіянню легких тілесних ушкоджень ОСОБА_3, перекваліфікувати з ч.3 ст. 424 КК України на ч.2 ст. 424 того ж КК, виключивши із пред'явленого йому обвинувачення спричинення тяжких наслідків.
Дії ОСОБА_2, який будучи черговим по батареї, тобто особою, яка входить у добовий наряд частини, не вжив достатніх заходів для наведення порядку в підрозділі, чим порушив статутні правила внутрішньої служби, що спричинило тяжкі наслідки, запобігання яким входило в обов'язки даної особи, суд кваліфікує за ч.1 ст. 421 КК України.
Військово-лікарською комісією кожний з підсудних визнаний придатним до військової служби.
Потерпшими ОСОБА_3, ОСОБА_4 заявлено цивільні позови про стягнення з відповідачів - Міністерства оборони України та військової частини А-3435 заподіяної злочином моральної та матеріальної шкоди: з Міністерства оборони України моральну шкоду у розмірі 5 000 000 грн. на користь ОСОБА_3; 2 000 000 грн. на користь ОСОБА_4; та вимоги про стягнення з військової частини А-3435 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоду в розмірі 18 956 грн. 18 коп.; стягнення в солідарному порядку з Міністерства оборони України та військової частини А-3435 на користь ОСОБА_3 витрат, пов'язаних з наданням юридичної допомоги в розмірі 6296 грн. 60 коп.
Представники відповідачів Міністерства оборони України та військової частини А-3435, кожний окремо, позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не визнали в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4, потерпілих, відповідачів, захисників підсудних, розглянувши матеріали справи і заявлений позов, суд приходить до такого висновку.
Що стосується підстав цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди, то виходячи з характеру протиправних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1, ступеня вини підсудного ОСОБА_1 у завданні смерті потерпілому ОСОБА_3, якої він не бажав, глибини фізичних і моральних страждань потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, кожної окремо, тяжкості вимушених змін у їх житті у зв'язку із втратою для батьків єдиного сина, а для сестри - брата, керуючись вимогами розумності та справедливості, суд вважає за необхідне на підставі ст. 23 ЦК України задовольнити позови потерпілих в
1-86 6 копія
цій частині частково, а саме на користь ОСОБА_3 - 300 000 грн., відмовивши в задоволенні позову на суму 4 700 000 грн.; на користь ОСОБА_4 - 200 000 грн., відмовивши в задоволенні позову на суму 1 800 000 грн.
Щодо позову потерпілої ОСОБА_3 про стягнення заподіяних матеріальних збитків, заявлених на суму 18 956 грн. 18 коп., пов'язаних в тому числі із організацією поховання, встановленням пам'ятника, то оскільки дані вимоги підтверджуються дослідженими судом чеками, квитанціями, накладними, прибутковим ордером, в загальному на вказану суму, то суд вважає за необхідне позов потерпілої ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, на загальну суму 18 956 грн. 18 коп.3адовольнити в повному обсязі. Що стосується відшкодування на користь ОСОБА_3 витрат, пов'язаних з наданням юридичної допомоги в розмірі 6296 грн. 60 коп., то беручи до уваги, що витрати пов'язані з наданням юридичної допомоги підтверджуються дослідженими судом витратами на вказану суму, то суд вважає за необхідне задовольнити дану вимогу позивача на загальну суму 6296 грн. 60 коп., тобто в повному обсязі.
У відповідності до вимог ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх службових обов'язків.
Військова частина А-3435 знаходиться у складі Міністерства оборони України і є юридичною особою. Порядок проходження військової служби військовослужбовцями визначається відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у відповідності до вимог якого військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини.
Як уточнив в судовому засіданні представник військової частини А-3435, остання веде власне фінансове господарство і на фінансово-економічному забезпеченні знаходиться у командуванні Сухопутних військ Збройних Сил України.
У судовому засіданні безспірно встановлено, що смерть потерпілого ОСОБА_3 була спричинена 27 листопада 2006 року, біля 07-ї години завданими в розташуванні 1-ї навчальної зенітно-ракетної батареї військової частини А-3435 тілесними ушкодженнями.
Враховуючи наведене, суд не знаходить правових підстав для покладення цивільно-правової відповідальності за дії військовослужбовців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на Міністерство оборони України, а відтак в задоволенні позову потерпших до вказаного відповідача, як неналежного, слід відмовити.
У той же час, на підставі вимог ст. 1172 ЦК України суд вважає необхідним задовольнити позови потерпілих до військової частини А-3435, як особи, яка у даному випадку незалежно від наявності її вини, відшкодовує шкоду, завдану її військовослужбовцями у визначених вище розмірах.
Призначаючи підсудному ОСОБА_1 покарання, суд бере до уваги і визнає обставинами, які пом'якшують покарання, те, що до кримінальної відповідальності він притягується вперше, дав в судовому засіданні негативну оцінку своїм діям, повне визнання ним своєї провини, щире каяття у вчиненому, відсутність до підсудного претензій з боку потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та прохання останніх суворо не карати ОСОБА_1, а також те, що як до військової служби, так і під час її проходження підсудний характеризується виключно з позитивної сторони.
Призначаючи підсудному ОСОБА_2 покарання, суд бере до уваги і визнає обставинами, які пом'якшують покарання, те, що до кримінальної відповідальності він притягується вперше, часткове визнання ним своєї провини, відсутність до підсудного претензій з боку потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та прохання останніх суворо не карати ОСОБА_2, а також те, що до військової служби підсудний займався суспільно корисною працею, як до військової служби, так і під час її проходження характеризується виключно з позитивної сторони. Перелічені пом'якшуючі обставини, суд визнає такими, що суттєво пом'якшують покарання та в сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_2 злочинів, а тому, враховуючи особу винного, самі обставини вчинення ОСОБА_2 злочинів, суд знаходить можливим при призначенні покарання застосувати до ОСОБА_2 ст. 69 КК України і призначити за ч.2 ст. 424 КК України покарання нижче від найнижчої межі, передбачене санкцією ч.2 цієї статті. У той же час, при призначенні покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд враховує як обтяжуючу обставину - вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.
Разом з тим, беручи до уваги тяжкість, обставини та наслідки вчинення підсудними злочинів, наявність обтяжуючої обставини, в даному конкретному випадку, суд не вважає за доцільне застосовувати до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мінімальні види покарань, що передбачені відповідно санкціями ч.1 ст. 119, ч. 1 ст. 421 КК України, а тому застосовує до кожного з підсудних покарання у вигляді позбавлення волі.
Крім того, враховуючи, що кожним з підсудних, як службовою особою вчинено тяжкий злочин, суд гарнізону вважає за необхідне позбавити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 військового звання молодший сержант, тобто застосувати до кожного з підсудних ст. 54 КК України.
1-86 7 копія
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 324, 328, 330, 332-335 КПК України, військовий суд, -
ПРИСУДИВ: ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 424, ч.1 ст. 119 КК України, за якими призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі:
· за ч.3 ст. 424 КК України строком на 6 (шість) років, позбавивши на підставі ст. 54 КК України військового звання - молодший сержант;
· за ч. 1 ст. 119 КК України - строком на 4 (чотири) роки;
За сукупністю злочинів, відповідно до ст. 70 КК України, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років, позбавивши його військового звання - молодший сержант.
ОСОБА_2 по звинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України виправдати за недоведеністю його вини у вчинені даного злочину.
ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 424, ч.1 ст. 421 КК України, за якими призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі:
· за ч. 2 ст. 424 КК України із застосуванням ст. 69 КК України строком на 2 (два) роки, позбавивши на підставі ст. 54 КК України військового звання - молодший сержант;
· за ч. 1 ст. 421 КК України - строком на 1 (один) рік;
За сукупністю злочинів, відповідно до ст. 70 КК України, остаточно призначити ОСОБА_2 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки, позбавивши його військового звання - молодший сержант.
У відповідності до положень ст. 62 КК України замінити призначене ОСОБА_2 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 (два) роки триманням в дисциплінарному батальйоні на той же строк.
Строк відбування покарання, з врахуванням строку затримання та знаходження під вартою у зв'язку з даною справою, обчислювати: засудженому ОСОБА_1 з 01 грудня 2006 року, засудженому ОСОБА_2 з 08 червня 2007 року.
Запобіжний захід «взяття під варту» щодо ОСОБА_1 - залишити без змін і до вступу вироку в законну силу утримувати його в СІЗО № 13 Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві.
Запобіжний захід «взяття під варту» щодо ОСОБА_2 - скасувати і до вступу вироку в законну силу утримувати його на гауптвахті Центрального управління військової служби правопорядку у місті Києві та Київській області.
Позов потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, в частині відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, стягнувши з військової частини А-3435 на корить:
· потерпілої ОСОБА_3 - 300 000 грн., відмовивши у задоволенні решти вимог в частині відшкодування моральної шкоди на суму 4 700 000 грн.;
· потерпілої ОСОБА_4 - 200 000 грн., відмовивши у задоволенні решти вимог в частині відшкодування моральної шкоди на суму 4 800 000 грн.
Позов потерпілої ОСОБА_3 в частині відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином -пов'язану з похованням ОСОБА_3, наданням юридичної допомоги - задовольнити в повному обсязі, стягнувши з військової частини А-3435 в на корить потерпілої ОСОБА_3 загальну суму в розмірі 25 252 грн. 78 коп.
В задоволенні позову потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 заявленого до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Арешт, накладений на майно засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без змін.
Речові докази по справі: зазначені у т. 1 а/с 163, 154, 183, 184 - звернути в доход держави.
Судові витрати по справі в сумі 2574 грн. 15 коп. стягнути в солідарному порядку с засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в доход держави.
Вирок може бути оскарженим та на нього може бути внесене подання у апеляційному порядку в військовий апеляційний суд Центрального регіону України через військовий місцевий суд Київського гарнізону в 15-денний строк з моменту його проголошення, а засудженими - у той же строк з моменту
Вручення їм копії вироку.
- Номер: 1/2407/30/12
- Опис:
- Тип справи: на кримінальну справу (кримінальне провадження), скаргу приватного обвинувачення
- Номер справи: 1-86
- Суд: Новоселицький районний суд Чернівецької області
- Суддя: РИМАР Є.П.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 29.04.2011
- Дата етапу: 26.05.2011