Справа №22-ц-1505 2008 року Головуючий в 1-й інстанції Романова М.Ю.
Категорія: 50 Доповідач: Пузанова Л.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2008 року липня місяця 08 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого: Пузанової Л.В.
суддів: Фурман Т.Г.,
Стародубця М.П.
при секретарі: Віднині О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та комунального підприємства радгосп-завод «Янтарний» на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 28 березня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства радгосп-завод «Янтарний» про зміну формулювання причин звільнення, дати звільнення і стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
В листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства радгосп-завод «Янтарний» про зміну формулювання причин звільнення, дати звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 25 серпня 2007 року він був прийнятий на роботу охоронцем в комунальному підприємстві радгосп-завод «Янтарний» з посадовим окладом в 550 грн. на місяць.
Оскільки відповідач порушував законодавство про працю, 25 жовтня 2007 року він подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України з 01 листопада 2007 року.
Наказом №73-к від 09.11.2007 року відповідач звільнив його з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України (за прогули без поважних причин), про що був внесений відповідний запис у трудову книжку, яка видана йому підприємством 13.11.07 року.
Вважаючи формулювання причин звільнення неправильним та таким, що перешкоджало його працевлаштуванню, позивач просив суд змінити формулювання причин звільнення з роботи із «звільнений за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням, ст.38 КЗпП України» і дату звільнення з 09 листопада 2007 року на день ухвалення судом рішення. Стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, вихідну
допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку та 2500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В процесі розгляду справи позивач неодноразово звертався до суду із заявами про доповнення позовних вимог і, посилаючись на неправильне нарахування йому відповідачем заробітної плати за відпрацьований час та невиплату при звільненні компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, остаточно в заяві від 21 березня 2008 року просив суд стягнути на його користь з радгосп-заводу «Янтарний» 10787, 53 грн., із яких 222, 99 грн. різниця в заробітній платі, яка не була нарахована і виплачена при звільненні; 1900 грн. - вихідна допомога; 60, 46 грн. компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати; 2 953, 28 грн. - середня заробітна плата за час вимушеного прогулу; 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; 500 грн. - витрати на правову допомогу та 500 грн. витрати, пов'язані із залученням аудитора.
Рішенням суду від 28 березня 2008 року постановлено зобов'язати комунальне підприємство радгосп-завод «Янтарний» змінити формулювання причин звільнення із «звільнений за прогул без поважних причин» на «звільнений за власним бажанням, ст.38 ч.3 КЗпП» зобов'язати КП радгосп-завод «Янтарний» змінити дату звільнення з 09.11.2007 року на 28.03.2008 року. Стягнути з КП радгосп-завод «Янтарний» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 2282 грн. та вихідну допомогу в розмірі трьохмісячного середнього заробітку - 1521 грн.; 500 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди, а на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі комунальне підприємство радгосп-завод «Янтарний» просить рішення суду скасувати, а провадження у справі закрити, зазначаючи, що суд необґрунтовано прийшов до висновку про відсутність у підприємства підстав для звільнення ОСОБА_1 за прогули без поважних причин.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і задовольнити заявлені ним позовні вимоги в повному об'ємі, посилаючись на допущені судом при розгляді даної справи порушення норм матеріального та процесуального права.
У письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 її доводи не визнав, а рішення суду в оскарженій підприємством частині просив залишити без змін.
Заслухавши доповідача перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи, змісту позовної заяви та доповнень і змін до позову вбачається, що суд розглянув не всі вимоги ОСОБА_1, які він пред'явив до комунального підприємства радгосп-завод «Янтарний» на захист трудових прав, зокрема, не вирішив питання щодо дотримання відповідачем законодавства про оплату праці позивача в надурочний та нічний час; про
компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати, а також не вирішив питання про судові витрати.
При цьому, колегія суддів вважає, що зазначений недолік не може бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції, оскільки стосовно названих позовних вимог після їх пред'явлення 13.03.2008 року в порядку реалізації передбаченого ст.31 ЦПК України права позивача на збільшення позовних вимог, сторони пояснення не давали, докази не подавали і такі судом не досліджувалися (а.с.90-92).
Допущене судом порушення норм цивільного процесуального законодавства відповідно до п.5 ч.1 ст.311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування ухваленого судом рішення і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення з наведених підстав, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а його висновки щодо певних обставин, які суд вважав встановленими, не доведені.
Так, при визначенні розміру належної позивачеві вихідної допомоги з підстав, передбачених ст.44 КЗпП України, який залежить від розміру середнього місячного заробітку, суд не встановив та не витребував у відповідача належні докази щодо розміру встановленої позивачеві при укладенні трудового договору заробітної плати, в той час, як позивач зазначає цей розмір в 550 грн. на місяць, а відповідач - 500 грн. на місяць.
Наказ про прийняття позивача на роботу судом не досліджувався, як не досліджувалися і обставини щодо встановленої на комунальному підприємстві радгосп-завод «Янтарний» системи оплати праці працівників та змін умов оплати праці в порядку, передбаченому ст.97 КЗпП України.
Присудивши на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, суд свої висновки щодо наявності правових підстав для задоволення вказаної позовної вимоги ні належними доказами, ні нормою матеріального права не обґрунтував, в той час, як позивач позов у цій частині обґрунтував тим, що неправильне та незаконне формулювання відповідачем причин звільнення перешкоджало його працевлаштуванню.
Дійсно, ч.3 ст.235 КЗпП України передбачає право працівників із зазначених підстав на виплату їм середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак в порушення вимог ст.10 ЦПК України, суд не роз'яснив позивачеві необхідність встановлення та доказування того факту, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало його працевлаштуванню.
Вказані обставини судом не досліджувалися.
Не вирішено судом питання про розподіл між сторонами судових витрат, зокрема щодо заявленої позивачем вимоги про присудження на його користь витрат на правову допомогу та на оплату аудиторського висновку.
Прийнявши від позивача та долучивши до матеріалів справи копію квитанції №010471 про сплату ним 13.01.2008 року на
рахунок адвоката ОСОБА_2 500 грн. за надану правову допомогу, суд не з'ясував об'єм та зміст цієї допомоги за укладеним з адвокатом договором і не перевірив, чи не є сплачена позивачем сума грошових коштів більшою за встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу іншою стороною в спорі.
Зобов'язавши відповідача змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, суд вийшов за межі позовних вимог в цій частині і не зважив на положення ч.3 ст.235 КЗпП України про те, що у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або незаконним, у випадку, коли це не тягне поновлення працівників на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду як незаконне та необгрунтоване підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
При новому розгляді суду слід врахувати висновки і мотиви, з яких скасовано рішення, сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і залежно від встановленого відповідно до вимог закону вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307, п.5 ч.1 ст.311 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та комунального підприємства радгосп-завод «Янтарний» часткового задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 28 березня 2008 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.