справа № 22- 9558                            головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

доповідач: Гончар В.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Гончара В.П.

суддів: Слюсар Т.А., Корчевного Г.В.

при секретарі: Ліліцькому Р.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2007 року за заявою Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановила:

04 жовтня 2007 року представник заявника звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про 'стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2007 року у задоволенні заяви представника ЗАТ КБ «ПриватБанк» було відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представник заявника подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2007 року скасувати і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Апелянт вважає, що ухвала суду є незаконною та такою, що постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права.

В суді апеляційної інстанції представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 грудня 2005 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір б/н.

Відповідно до вказаного договору, ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 3 423 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48 % на рік. на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну картки.

Кредит було надано у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідно до умов укладеного договору, кредитний договір складається: із заяви позичальника, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою.

Внаслідок порушення умов кредитного договору з боку ОСОБА_2 утворилась заборгованість по сплаті кредиту та відсоткам за його користування, яка станом на 06 вересня 2007 року становить 7 064 грн. 82 коп.: 3 423 грн. - заборгованість по кредиту; 3641 грн. 82 коп.3аборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати Боржник повинен надавати Банку грошові кошти - щомісячний мінімальний платіж, який складається з нарахованих до сплати відсотків та частки заборгованості за кредитом.

Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу судового наказу, суд виходив з того, що із заяви та поданих документів вбачається спір про право.

Однак з таким висновком погодитись неможливо.

При підписанні заяви на отримання кредитного ліміту ОСОБА_2 підтверджує те, що він ознайомився та погоджується із умовами та правилами надання банківських послуг та правилами користування платіжної карткою, що визначено в заяві боржника безпосередньо над його підписом.

Дійсний і неоспорений договір є актом волевиявлення сторін, що підтверджує їх згоду виконувати умови, які вони для себе передбачили.

Тому у випадку розгляду безспірної вимоги з договору, який містить умову про відсотки, коли відсотки належним чином обчислені, про що свідчать матеріали справи, суд безпідставно відмовив стягувачу у видачі судового наказу.

Боржник порушив умови кредитного договору, ОСОБА_2 щомісячних погашень заборгованості за кредитом не робив, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч.2 ст. 1050, ч.2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, наслідками порушення Боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми.

На підставі вище наведеного, суд неправомірно та безпідставно відмовив у задоволенні заяви про видачу судового наказу, а тому апеляційна скаргу представника ЗАТ КБ «Приватбанк» підлягає задоволенню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 312, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2007 року скасувати, передавши питання про видачу судового наказу до суду першої інстанції для вирішення по суті.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.